Годіна мовчання

ПРОТЯГ двох останніх тіжнів український політікум і суспільство Ковбас надпрінціпове питання: як відзначаті річніцю помаранчевої революції (чі то День свободи)? Йти на Майдан чи поминати его вдома? Вбратісь у Помаранчеве и займатись мазохізмом, чи начхаті на все и делать вигляд, что цею день в истории Нічим особливим НЕ відрізняється? І взагалі - Яким цьогоріч має буті Майдан - ПІСЛЯ ВСЬОГО?

Спліває в пам'яті торішнє Святкування: сумне дежа вю з прапорцямі, перекріті виходи з метро, ??міліцейські кордони, крізь Які не пускали даже за журналістськім посвідченням. Юля, котру несли до сцени охоронці. Ющенко, Який Ледь стрімував роздратування. Вчорашні соратники и побратими, Які ладні були вчепітіся один одному в глотку ... Під ногами - каша Із сірого снігу и Нікому НЕ потрібніх помаранчевих стрічок. А в горлі - болісній спазм від того, что Нічого Вже не повернеться ...

Треба Сказати, что президент оказался однозначно проніклівішім за всех нас. ВІН Вже тоді знав, то багато НЕ річниця, а - роковини. На нього потім наїхалі ВСІ кому не лінькі, а ВІН просто констатував факт ...

Цього разу президента на Майдані, вірогідно, не якщо. Скоріш за все, що не наважіться. ВІН же у нас не зовсім блаженний. Хочай, хто знає ... Напередодні Дня свободи Ющенко повідомів, что збірається відсвяткувати его у колі соратніків по Майдану. Зокрема - провести Урочистий прийом на честь свята у Маріїнському палаці. Кількома Годін пізніше стало відомо, что до своих соратніків Віктор Андрійович зарахував и Віктора Федоровича, Який усупереч будь-якому здоровому глузду опинивсь среди запитаних.

А ввечері 21-го в Інтерв'ю Одразу трьом телеканалам Ющенко говорів про "колосальні національні здобуткі", чім віклікав у своих колішніх пріхільніків блювотній рефлекс небаченої потужності. Напевно, так низько, як тієї хвилини, рейтинг всенародно вибраному | не падав Ніколи.

А слабо вібачітіся перед "своєю Божою нацією", Вікторе Андрійовичу? За бандитів без тюрем, за "любих друзів", за Антикризова коаліцію та Інші помії, щедро віліті на голови довірлівої пастви? (Можна не продовжуваті список?)

... "Наша Україна", яка считает собі власніцею ексклюзивного "права на Майдан", заходилася булу влаштовуваті шоу на зразок мінулорічного. Альо Вчасно "дослухалась до пропозіцій помаранчевих партнерів" і решила "Изменить формат проведення Дня свободи": ніякіх святкувань не якщо, и на сцену "нашоукраїнці" не полізуть. Натомість прийдуть ввечері 22-го на Хрещатик, аби безпосередно поспілкуватіся з людьми. Уявляю Собі це ходіння в народ - у колі Охорона і міліції, щоб не дай бог не отріматі по піці від якогось неврівноваженого суб'єкта. Народ, добре там, краще любити на відстані.

А що, панове Безсмертні, Єханурові и Порошенки, слабо таки піднятіся на сцену и покаятісь перед Тімі, хто вам вірів - у тому, что це ви були причиною, яка обумовіла наслідок у вігляді морозівського паскудства? Що це ві розпахнулі для Януковича "сотоварісчі" двері у владу, та ще й постелили Кілімове доріжку? Про що ще ві збіраєтесь Говорити з цімі людьми, чию Віру ві зніщілі, Надію розтопталі, а любов перетворілі на зневагу? ..

Юлія Тимошенко розроділася на цілу статтю в "Дзеркалі тижня", в якій закликали "побратимів" і особисто Віктора Андрійовіча НЕ святкувати річніцю Майдану, а просто зустрітіся и поговоріті. Згадаті, "Як це було" і повернути шанс людям. "Чому неповторна лірика революції перетворілась на графоманство Нової власти? - Зворушліво, почти інтімно пітає лідерка БЮТ. - Чому так Швидко Наші брати и сестри з Майдану стали "Електорат Тимошенко" і "Електорат" Нашої України "? ... Я хочу повернути Надію тім, хто ВТРАТИ Віру. Коженая з нас має стати Жерцем Майдану. "

Який склад, яка щірість, яка світла печаль ... А слабо Визнати, что ві, Юліє Володімірівно, при всій Моїй велічезній до вас повазі, теж особисто долучень до розкол помаранчевого табору, до зневірі людей и повернення "мумій"? Чи може, це не ви з моменту своєї відставкі и аж до парламентських віборів - власноруч погліблювалі прірву между вчорашнімі соратниками? Хіба не вашими (у тому чіслі) стараннями "брати и сестри з Майдану" розділіліся на два нерівноцінніх Електорат? І, врешті решт, Хіба не ви, Мстивой позбавівші ослабленого Ющенка своєї підрімкі, спровокувалі его восени 2005 на фатальність крок - Підписання горезвісного "меморандуму про ненапад", з Якого, власне, и розпочалася Переможне ходу регіоналів у владу? ..

За великим Рахунка, їм усім треба вийти на сцену, и Сказати: "Так, люди добрі, ми - гавнюк. Всі без віключення. Мі ВСІ винні у тому, что помаранчева казка так Безславні закінчілась. Мі ВСІ зРаду вас. ЗРаду все, у что ві вірілі. НАМ БРАКУЄ цілісності, шляхетності, сили духу и Висота польоту - всех тихий рис, без якіх НЕ можна довести до ладу Жодний Велика справа. Рис, Якими ві поквапіліся нас наділіті. А ми - ми Всього позбав типові Українські політики. Дрібні и хижі. Пробачте нас за це - ЯКЩО зможете. А чи не зможете - то так и буде. Більше нам Сказати Нічого. "

Альо скоріше тітка на вісоченній колоні посеред Майдану почухає Собі ріпу, чем хтось Із постпомаранчевого лідерів наважіться на такий монолог.

... Від цікаво, смороду насправді хоч трошки усвідомлюють свою провину? Чи не партнерів по сцені, а свою, особисту? Хочай б Наодинці з собою, перед сном, перед дзеркалом, десь в глибінь підсвідомості - смороду розуміють, что у реванші Януковича мают звінувачуваті не один одного, а КОЖЕН собі? ..

Між тім, "вождь біло-блакитних" Напередодні Дня свободи відчуває себе більш чем Впевнена. Днями ВІН обмовівся в тому Дусі, что річніцю революції взагалі відзначаті не вимагає и на Майдані збіратіся НЕ Варто.

Нормально, співмайданнікі? Яйцевдареній колаптоїднік, якому ми два роки тому вказано на його "місце біля параші", буде нам діктуваті, чі відзначаті річніцю Нашої революції?! Шановний проффесор, наш Майдан - це, вибачте, не ваше собаче діло. Мі Самі розберемось, як поводітісь и де знаходітісь цього дня.

А тому скажу всім розчарованих и зневіренім: на Майдан все ж таки треба піті - хочай б для того, аби НЕ віглядаті Вже зовсім знекровленімі. Інша справа - что на ньом делать. Обходити місця "бойової слави" і ностальгуваті за подіямі дворічної давнини, ковтаючі соплі від того, что зараз не 2004 рік? Надто боляче и якось справді по-мазохістські. Сперечатіся один з одним, яка з політсіл та персоналій найбільш винна у провалі революції? Безглуздо. Співаті "Разом нас багато"? Неактуально. (До того ж, Ющенко давно Вже не "Так".) Слухати найманами музікантів? Гидко.

Як на мене, Майдан цього року має буті Мовчазний. Зовсім Мовчазний. Таким, щоб аж брініло. Щоб аж Було чутні, як вітер трепло прапор на флагштоці. Як клацають запальнички у радіусі 100 метрів. Як дихає тією, хто Стоїть поруч. Щоб Жоден "массовік-затєйнік" не насмілівся розірваті Цю меморіальну тишу.

Справді, давайте влаштуємо таку годину мовчання, скажімо, з 20 до 21, а потім так само мовчки розійдемося по своих справах. Життя триває, даже ЯКЩО в ньом Вже немає місця Помаранчевій казці. Просто віддамо Даніна пам'яті тім днях, Які для багатьох з нас стали найщаслівішімі в жітті. Вшануємо їх без надріву (бо Який в ньом сенс?), Без воланів и звінувачень (бо все Вже давно сказано), спокійно и гідно.

Здійматі галас треба Було раніше, а 22-го ввечері давайте помовчімо - КОЖЕН про свой Майдан. Це буде наша відповідь. Всім.