Чиновники без завтра

Коли ми обговорювали проблеми, пов'язані з дрібним чиновництвом, телеглядачі справедливо нам вказали на дрібнотем'я. І справді. Ну чому це ми говоримо саме про дрібних чиновників? Проблеми потрібно обговорювати не просто по-маленькому, але і по-великому.

***

Ну як керувати країною в таких умовах? От скажіть, як керувати, якщо навіть Президент, не кажучи вже про прем'єр-міністра і тим більше про якісь нещасних міністрах, - ніхто не впевнений у завтрашньому дні.

Справа навіть не в тому, що можуть зняти. Зняти можуть - це ще не найгірше. Гірше інше. Тепер, на відміну від радянських часів, якщо знімуть, то вже не залишаєшся в обоймі, а можеш піти туди, звідки прийшов. Тобто - в нікуди. Ось такого в радянський час і навіть після здобуття незалежності - вУкраїні при Кучмі - такого не було.

Вже якщо людина потрапляла в обойму, він там залишався надовго, назавжди, довічно. Ну, хіба що, якщо він раптом здійснював якусь непрощенну політичну помилку, його могли перевести з однієї посади на іншу, трохи менш значиму. Але пайок та інше - все за ним залишалося.

Що ж зараз? Будь-який міністр, будь губернатор, будучи знятий зі своєї посади, а це може відбутися в будь-який момент, може піти туди, звідки прийшов. Ну, в принципі, з депутатами таке траплялося й раніше. Ось ми колись брали інтерв'ю у депутата Сухова, який як прийшов з таксистів, так в таксисти і пішов. Але навіть для депутатів це був випадок досить рідкісний. Що вже говорити про чиновників із виконавчої влади! Тепер і над ними завис Дамоклів меч.

І коли над ними він висить, як вони можуть керувати, якщо кожен підлеглий знає, що пересидить шефа! Адже підлеглих, швидше за все, не знімуть, а начальників познімають. І підлеглі слухають їх іронічно: "Говори-говори, говори-говори. Все одно ти втечеш. Як прийшов, так і підеш, а я залишуся тут". Тому вони й не сприймають начальство. Як же начальству, не сприймайте в таких умовах, керувати? ..

***

Що ж залишається временщику, чиновнику найвищого рангу, що знає, що він тимчасовий виконавець?

Один варіант - це працювати на історію. Це для тих чиновників, у яких і так вже все є, які прийшли в чиновники з великого бізнесу, які все, чого можна було досягти, вже досягли. І, загалом-то, тепер вони можуть дозволити собі таку розкіш, як подумати про своє сліді в історії. Крім ненаситних, звичайно, які, скільки не мають, завжди їм мало, їм не до слідів в історії, їм важливий тільки слід всіляких подій у власному гаманці або на банківському рахунку. Але, тим не менш, все-таки стали з'являтися чиновники, для яких саме слід в історії і важливий. Стали з'являтися. Але далеко не стали правилом.

Правило залишилося те ж, що й раніше: чиновник думає спочатку про себе, а вже потім про Батьківщину (може бути до Батьківщини навіть і не доходять руки подумати взагалі). Що ж тоді залишається, якщо він знає, що прийшов ненадовго? Вгадайте з трьох разів, хоча і вистачить і одного. Звичайно, йому залишається тільки красти. Працювати на себе, працювати на кишеню, працювати на банківський рахунок.

Тоді й підлеглі будуть поважати. Тому що і їм тоді теж дещо з панського плеча, може бути, перепаде. Ось і виходить: для того щоб вищому чиновництву в Україні сьогодні реально мати владу, а не просто якісь повноваження, їм потрібно забезпечувати себе і підлеглих настільки ж реальними грошима. А аж ніяк не зарплатою.

***

У радянський час можна було теж опинитися серед чиновників дуже ненадовго. Обойма в якийсь період діяла з примхами. Скажімо, дійсно, якщо людина потрапляв в чиновники, то він чиновником залишався на все життя. Але наскільки довгою була у нього це життя?

Пригадайте з історії. У другій половині тридцятих з порушниками соціалістичної законності, та й не тільки з порушниками, а з простими рядовими ворогами народу, не церемонилися. І тому тоді чиновники не крали, не до того їм було.

Щось схоже зараз в одній дуже невеликий і дуже сусідній країні. Їх сьогодення - це наше "давно". Там, скажімо, директор, якщо не видасть зарплату, то може на наступний день випадково зникнути. Де директор? Всі шукають, ніхто не знає. Президент каже "А що я - сторож вашому директору?" Тому директор, який в курсі, що може, якщо не видасть зарплату, зникнути, прагне видати її робочим хоч зі своєї кишені.

Щось схоже і було у нас у другій половині тридцятих.

***

Ну а що зараз за справжнім кордоном? Як йде справа з обоймами там? Ось, скажімо, виборці в Італії зняли Сільвіо Берлусконі. Цей відомий італійський бізнесмен, президент футбольного клубу "Мілан" підробляв якийсь час прем'єр-міністром. Адже він теж, швидше за все, в обоймі вже не залишиться. Так само, як у ній не залишилися і багато попередніх італійські прем'єр-міністри, не кажучи вже про просто міністрах.

Або, скажімо, у Сполучених Штатах. Там на зміну республіканцям приходять демократи, на зміну демократам знову республіканці. Так от, в черговому своєму "наступному пришестя" республіканці можуть з обойми попередніх республіканців, які були ще до демократів, нікого і не взяти. У них вже є своя команда. Тобто виходить, загалом-то, що і за кордоном випасти з обойми нічого не варто. І багато чиновників знають, що звідки прийшли, туди і повернуться. Що прийшли вони на рік-два, ну, максимум три, ну дасть Бог - чотири.

І, тим не менш, чомусь, вони не завжди запускають руку в кишеню бюджету так само глибоко, як це прийнято у нас. Може бути, тому що там інший менталітет? І тому народний контроль (вибачте за радянських словосполучення) діє більш ефективно і більш реально? Там бояться виборців! Причому не тільки до виборів, а й після!

***

Звичайно, колись і у нас буде порядок, буде цивілізація. Все більше стане диваків, які йдуть у владу не для того, щоб докрасти недоворованное, а щоб залишити слід в історії. І у нас колись теж стануть боятися виборців не тільки до виборів, а й після. Може бути, і у нас колись теж не будуть грабувати народ, а будуть прагнути командувати, навіть не маючи такого вагомого важеля, як украдені гроші. І зможуть при цьому керувати ефективно, як сьогодні на заході. Буде, все це буде.

Але ось, чомусь, коли говориш з людьми, вони в це, звичайно, вірять, але ще більше вірять у дієвість та ефективність в цьому плані важелів другої половини тридцятих ...

З регіональної TV-програми Олександра Кірша "Позаштатний радник" (включаючи фрагменти підготовленої передачі, не звучали в ефірі)