Буря вдарить! Все готово ...
До фактичного початку президентської кампанії-2010 залишилося близько трьох-чотирьох тижнів, хоча підготовка до неї, так чи інакше, йде вже давно, починаючи ще з минулорічних парламентських виборів. А видача населенню "юлиних тисяч" і вже тим більше створення "Єдиного центру" - кроки, безпосередньо націлені на перемогу у президентських перегонах. Але про повноцінний старт боротьби поки що говорити рано - всі вжиті сторонами дії носять виключно підготовчий характер, та й один з головних претендентів на вищий пост - Віктор Янукович - поки що ніяких рухів тіла в цьому напрямку не робить. Водночас затягувати основним гравцям більше не можна - на здійснення маси різних тактичних і стратегічних маневрів їм залишилося півтора року. І є всі підстави вважати, що маневри ці їм, ой, як потрібні ... Тому спробуємо коротенько розглянути поточні позиції, основні ресурси і можливі стратегії головних претендентів на президентське крісло.
Самовпевненість губить пасічників
Найбільш активним персонажем на політичній арені України останнім часом, безумовно, є Президент Віктор Ющенко. Він літає на вертольоті і підіймається на Говерлу, запрошує в гості Вселенського патріарха і невтомно садить калину, він намагається особисто бути присутнім на всіх мало-мальськи значимі події життя країни. Але ніякого ефекту йому це не приносить - рейтинг Ющенка, за даними недавнього соцопитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, досяг історичного мінімуму в 6%. Створюється враження, що це очевидно всім, крім самого гаранта. Віктор Андрійович (якого ще й постійно підбадьорює Балога, як послужливий придворний середньовічного короля), напевно, свято вірить, що народ нарешті усвідомлює його непосильну історичну ношу і місію - визнання Голодомору геноцидом і встановлення пам'ятників Тарасу Шевченку по всьому світу (а аж ніяк не підвищення рівня життя населення). А усвідомивши, народ, на думку Ющенка, неодмінно піде на вибори і проголосує саме за нього. Наслідком глобального розчарування в нинішньому Президентові як державного діяча є те, що українці відверто висміюють не тільки маразматичні, а й цілком нормальні ініціативи Віктора Андрійовича. А він все ніяк не може повірити, що "маленькому українцеві" глибоко наплювати і на пам'ятники, і на гетьманські столиці, і на етнічні фестивалі, поки в лікарні його очікує спраглий хабара лікар, в адміністрації - чиновник, на дорозі - даішник, а інфляція пожирає всю пенсію або зарплату. У негласної конкуренції з прем'єром Тимошенко за повагу виборця самовпевнений Ющенко зазнає поразки за поразкою.
Ресурси, з якими нинішній Президент підходить до майбутньої кампанії, досить невеликі: вірні йому депутати з НУ-НС, балогівський "Єдиний центр" і більшість губернаторів. Але гарант може втратити і ці активи, якщо не навчиться з ними як слід поводитися. Ще парочка таких істерик, як на пам'ятній зустрічі з "нунсівського" депутатами, і парламентська підтримка розтане. Депутати ж теж гордість мають, та й в ціні вони нині.
Сенс же створення "Єдиного центру" (на відміну від мети) до кінця так і незрозумілий. Начебто ідея зібрати воєдино всіх персонально відданих Ющенку діячів не так погана, але з іншого боку - позапарламентські партії в Україні зазвичай не мають майже ніякої ваги. А спроба провести дострокові парламентські вибори чревата ще більш оглушливим провалом, ніж торік.
Так що перед Віктором Андрійовичем відкриваються лише два шляхи - сподіватися на раптове "прозріння" електорату або спробувати нарешті продавити вигідний для себе варіант змін до Конституції.
Власне кажучи, відносно вигідним для нього залишається лише один варіант політреформи - вибори глави держави в парламенті. Про намір зробити Україну парламентською республікою неодноразово заявляли і БЮТ, і Партія регіонів, так що шанси Президента виловити рибку в каламутній воді на перший погляд здаються досить непоганими. Але не варто забувати, що, по-перше, парламентська підтримка Ющенка зараз прагне до нуля; по-друге, йому доведеться піти на різке обмеження своїх повноважень (до чого він явно не готовий), по-третє, БЮТ і ПР спільними зусиллями цілком можуть провести реформу і без будь-якої участі гаранта (а змова свій виборцям якось пояснити да зможуть - в арсеналі завжди є такий непробивний аргумент, як "порятунок країни"). Та й сам Ющенко поки не робив ніяких пропозицій, здатних хоч якось зацікавити "біло-сердечних" і "синьо-білих".
Тому варто вважати, що Президент і далі буде проводити свою страусину політику, закопуючи в гори капсули із землею, відкриваючи вулиці Тараса Шевченка в столицях інших держав і міркувати про "культурні виклики моєї нації". Поки в один прекрасний момент не виявить, що нація, як і Банкова, вже давно не його.
У передчутті тріумфу
Набагато більше приводів для оптимізму є у Юлії Тимошенко. І це незважаючи на падіння її рейтингу до 18%, за даними КМІС (так низько він не опускався з осені-2006). Ефект від всіх її піар-акцій і заяв, спостережуваних громадянами по телевізору, в їх очах намертво перекривається враженням від походу в магазин. Юлія Володимирівна немов увійшла в зачароване коло: спочатку - популістські кроки для підвищення рейтингу, потім - економічні проблеми, невдоволення громадян, рейтинг знижується, і знову - новий виток популізму, щоб цей рейтинг підтягнути. Це коло можна або розірвати, або вчасно з нього вийти. Спочатку було схоже, що прем'єр схилялася до другого варіанту - аж надто явно вона "наражалася" на відставку. Але потім її стратеги, очевидно, розсудили, що момент для переходу в опозицію ще не прийшла - за півтора року видані "тисячі" можуть і забутися. Тому Тимошенко з подвоєною енергією взялася за ухвалення змін до бюджету. І, безсумнівно, до цієї теми вона ще не раз повернеться.
Ресурси, якими Юлія Володимирівна своєму розпорядженні перед початком кампанії, вражають. Насамперед, це налагоджений як годинник партійний механізм, вірні соратники і потужна фракція у ВР. Та й підконтрольність більшості місцевих рад дозволить їй успішно нейтралізовувати використання адмінресурсу Президентом. Великий капітал також надасть їй всіляку підтримку, адже перемога на президентських виборах набагато важливіше успіхів на парламентському фронті, і бютівці-бізнесмени будуть вправі розраховувати на швидку окупність інвестицій у виборчу кампанію, а також усілякі преференції для їхнього бізнесу в майбутньому. Нарешті, сама посада прем'єра - актив чималий. Це - можливість і впливати на фінансові потоки в державі, і проводити піар-акції за бюджетний рахунок, та й підвищену увагу з боку ЗМІ.
Але ідеальним варіантом для Тимошенко було б піти у відставку десь наприкінці року, коли економічна криза в Україні , на думку багатьох експертів, досягне свого піку, та ще й зробити винним в ній Президента. Таким чином, вона відразу вб'є двох зайців - уникне відповідальності за високу інфляцію та інші соціально-економічні проблеми і знову увійде в настільки улюблений народом образ "постраждалої за народ". А Конституцію їй найкраще буде взагалі не чіпати. Адже якщо вона всерйоз націлилася на президентське крісло, то обрізати повноваження глави держави просто нелогічно, якщо ж їх розширити - усилившийся Ющенко може спробувати якимось чином змінити правила гри ще до самих виборів. Якщо ж ситуація раптом вийде з-під контролю Юлії Володимирівни, вона напевно вдасться до вже випробуваним інструментам - спекуляціям навколо всеукраїнського референдуму або імпічменту президента.
Але головний капітал Тимошенко - вона сама. Доведена вже декількома виборами здатність Тимошенко самостійно витягати найскладніші виборчі кампанії, швидше за все, не підведе її і на цей раз. І чим ближче до виборів, тим частіше її серце буде завмирати в передчутті прийдешнього тріумфу.
Небезпечна "Анна Ахметова"
Єдиний, хто може скласти реальну конкуренцію Тимошенко на наступних виборах - безсумнівно, Віктор Янукович. Загострення економічної ситуації в країні природним чином зіграло йому на руку: рейтинг головного регіонала зараз становить цілих 24% (за даними все того ж опитування КМІС). І це при тому, що екс-прем'єра зараз не видно і не чутно. Подібна пасивність легко з'ясовна: Партії регіонів зараз можна взагалі нічого не робити, а тільки чекати нових провалів діючої влади і мляво її критикувати. У подібній ситуації головна опозиційна сила вже опинялася на виборах-2006, коли відмінний результат ПР був обумовлений саме кризами "помаранчевої влади". Але незабаром Януковичу так чи інакше доведеться почати активну фазу кампанії, а ще одна "Анна Ахметова" у його виконанні цілком може поховати всі надії Віктора Федоровича на президентство. Справа в тому, що його нинішній рейтинг цілком може бути і потенційним електоральним максимумом, і активні дії Януковича можуть тільки відштовхнути громадян, які голосують за нього від безвиході, що виражають таким чином протест проти нинішньої влади.
Ресурси Януковича перед початком президентської гонки досить чималі. Окрім значних фінансових можливостей (втім, на відсутність грошей особливо не скаржиться ні один з кандидатів), йому вдалося зберегти сильні позиції на сході країни, так що на певний адмінресурс екс-прем'єр теж має право розраховувати. Не менш важливо і те, що Янукович все ж залишився єдиним можливим претендентом на вищий пост від ПР. Незважаючи на численні розмови про пошук нового обличчя партії групою впливу Ахметова, Янукович зміг утримати внутрішньопартійні позиції і замкнути на собі інтереси і сподівання усіх "біло-синіх" сил.
Цілком очевидно, що тепер перед ним відкриваються два шляхи: або йти у владу, або залишатися в опозиції. З цілої низки причин втретє ставати прем'єр-міністром Януковичу невигідно. По-перше, як свідчить практика, владний Олімп набагато легше штурмувати саме з опозиції. По-друге, відставка нинішнього уряду дасть його основному конкуренту Тимошенко всі ті козирі, про які йшлося вище. По-третє, стати главою уряду Віктор Федорович зможе тільки в разі домовленостей з Банкової, яка в обмін на підтримку виставить йому неслабі умови. Загалом, овчинка вичинки однозначно не варто. На домовленість з табором Президента Янукович може піти, тільки якщо президентство Юлії Володимирівни стане майже невідворотним.
Залишаючись в опозиції, екс-прем'єр має дві можливі стратегії побудови виборчої кампанії. Найбільш очевидний варіант - розширення електоральної бази, експансія в західні регіони України, позиціонування себе як компромісної фігури, що виражає інтереси всіх частин країни. Власне кажучи, цим шляхом він і йде вже досить довго. При всіх перевагах тут є один недолік - в країні є певний відсоток людей, які за Віктора Федоровича не проголосують ні за яких обставин, для яких він назавжди залишиться "донецьким бандитом". Тому його штаб може ризикнути і піти на різке зміна стратегії - замкнутися саме на традиційно підтримують Януковича регіонах і зіграти на роз'єднують Україну питаннях мови, НАТО і т.д. Безсумнівним плюсом такого плану є можливість граничної мобілізації вірного електорату (а явка виборців на виборах в Україні - питання принципове, останні вибори мера Києва - яскраве тому підтвердження). Але мінусів у такої стратегії набагато більше - це і відновлення злегка притупити за останні роки протистояння Схід-Захід, і втрата Януковичем по крупицях напрацьованого іміджу на міжнародній арені, і взагалі непередбачувані наслідки для країни.
Але яку б лінію поведінки Віктор Федорович не обрав, обійти Юлію Володимирівну йому, очевидно, може допомогти тільки диво.
(Не) потрібний Литвин і всі-всі-всі ...
Єдиною людиною, яка може втрутитися в розбірки "великої трійці", експерти та політологи називають Володимира Литвина. Тим більше, нещодавно в інформаційному просторі України з'явилися чутки, що саме Литвина, а не Януковича, готова неофіційно підтримувати Росія; паралельно з цим звідкись з'явилися зовсім протилежні дані, що Литвину нібито мають намір сприяти США. Навіть якщо ці чутки ніякого реального підгрунтя під собою не мають, а запущені імовірно штабом самого Литвина, його президентські амбіції вони явно підтверджують. Та й інформаційна активність Блоку Литвина у традиційно "мертвий" літній сезон, пов'язана із заявами деяких партійців про прийдешнє приєднання до коаліції, напевно виникла не просто так. Але Президентом України Володимир Михайлович напевно так і не стане. І причина тільки в ньому самому. На наших теренах успіх мають тільки особистості харизматичні, а Литвин за довгі роки в політиці з причини закритості свого характеру особливою харизмою так і не обзавівся. Втім, потріпати нерви основним претендентам він зможе цілком.
Про інші політиках і говорити нічого - ні "білий комірець" Яценюк, ні отримав останнім часом кілька болючих ударів по самолюбству Луценко (згадаймо історію з ужгородською міліцією), ні комуніст всієї України Симоненко, ні володіє скромними знаннями в англійській (знамениті "ту чай , дві кави ") Семенюк, ні антинатовець з вкінець здичавілими очима Вітренко ні найменших шансів на президентство не мають.
Але боротьба в будь-якому випадку обіцяє бути надзвичайно гарячою - аж надто високі ставки, навіть вище, ніж у 2004-му. А поки ще всі кандидати мають трохи часу, щоб набратися сил перед виснажливою кампанією, використовувати це затишшя перед бурею для підготовки до виборів, які останнім і рішучим боєм, на жаль, знову не стануть.