Коли здохне заморська телушка?
Коли я була безневинним дитиною, я щиро вірила, що Захід - це щось середнє між зоною стихійного лиха і концтабором, де за колючим дротом поневіряються голодні і замордовані трудящі. Я пам'ятаю свої дитячі книжки: наприклад, якийсь "Дік з 12-й Нижньої", якому хотіли видалити око через відсутність грошей на лікування. Ми читали романи про "Маленьких шарпак", які по перевазі жили "Без сім'ї". У дитинстві мені не довелося прочитати ні про одного щасливого і ситого західного дитини. Зате над сумовитим радянським бараком у всю потужність динаміків неслись слова: "Я іншої такої країни не знаю ..."
Про те, що землячки космонавта Миколаєва ходять в личаках, ми дізнавалися з самвидаву, з "Моїх свідчень" Анатолія Марченка. Коли в 80-ті навіть у Москві продукти стали дефіцитом, кремлівським солов'ям стало нічим крити: все населення імперії вишикувалося в черзі за їжею. Трохи виручала стаття 190 "прим" про наклепницькі вигадках. Але пропаганда за інерцією продовжувала просторікувати про "загниваючий Заході". Тупість вождів КПРС була так велика (а пасивність і одвічне рабство народу - ще більше), що ніхто й не намагався врятуватися, поки всі з тріском не розвалилося в серпні 1991 року. І як кажуть, до останнього подиху пропаганда твердила, що без нас пропадуть все: Прибалтика - без наших заводів і кадрів, Польща і Чехія - без наших військ, бо Захід їх тут же завоює. Нас привчили до того, що якщо за морем теличка - полушка, то перевіз - не менше ніж рубля. При "залізній завісі" до теличка було й справді не добратися. Але поки пропаганда розписувала віддиху сусідських корів, подохли всі свої.
Здавалося, з відкриттям інформаційних шлюзів і кордонів ужастики з життя Заходу повинні були просто зникнути, але не тут-то було! Пригальмувавши на єльцинську епоху, з приходом Путіна і його юрського періоду пропаганда переключилася на ближнє зарубіжжя. Всі збіглі країни СНД, начебто Грузії, України та Молдови, повинні були померти від голоду чи повзти назад на колінах.
Вісім років, які можна було витратити на розведення власних корів, пішли на те, щоб смакувати мрію про подиху корів сусідських. А між тим Молдова не пропала без Придністров'я і його іржавих верстатів, а крихітна Грузія провела реформи. "Приречені" країни Балтії пішли назад до Європи і підбираються до ЄС (колишній Варшавський договір вже там), а в українському парламенті якщо і лаються, то читайте Е. Ерріо "Між двома війнами": у 20-30-ті роки XX століття у Франції уряду довше 2-3 місяців не трималися. Хвороби зростання.
Наші політемігранти потягнулися на Україну за свободою і людським життям. Там вже і Ольга Кудріна, якій дали три роки за гасло "Путін, піди сам!", І дівчата з комуни ПОРТОС.
Вісім років ми гнили в своєму болоті і квакали про те, що Захід згине раніше нас, і навіть фантаст Лук'яненко віщував Америці загадковий, але жахливий кінець.
І ось криза, і луб'янські серця заспівали, і нам стали пояснювати, що ось він, кінець Європи та США, кінець капіталізму. Але виявилося, що наш феодалізм скінчиться набагато швидше, і це ясно вже і Співпрезидентами. Путін роз'яснює, що "амеро" замість долара не буде, що долар не обрушиться і Америка не закриється. Медведєв додає від себе, що "фінансовим центром" ми станемо не зараз, а як-небудь потім. Мабуть, це все станеться в один день: проживання нинішнього покоління при комунізмі, окрема квартира на кожну сім'ю (вклад Михайла Сергійовича), рубль як резервну валюту і Москва замість Уолл-стріта. Але нашу російську теличку це чи "підніме з колін".
newtimes.ru