Бита карта меджлісу
З часів першого проходження "Нашої України" до парламенту лідери "Меджлісу кримсько-татарського народу" звикли, що вони отримують гарантовані місця у виборчому списку. Звикли вони також і до того, що в їх руках не тільки величезні кошти на "облаштування" репатріантів, але й повний контроль над розподілом одержуваного держфінансування.
Загалом, життя у вождів меджлісу була зовсім безхмарна. Про місце у великій політиці турбуватися не доводилося - є старші товариші в Києві, а виділені десятки мільйонів прокручувалися через подкришного фірми, з гігантськими навіть для України відкатами. Робити це було неважко - кримські регіонали улесливо подарували меджлісу місце курирує віце-прем'єра в республіканському уряді і всі структури, покликані розподіляти виділяються бюджетні кошти.
Щоб не втратити ні копійки, меджліс мав подкришного проектні, будівельні та інші фірми, незмінно вигравали тендери, що проводяться вірним начальником Республіканського комітету у справах національностей.
З боку виглядало, що відбувається більш ніж дивно. Кримські татари повертаються вже двадцять років, але коштів на облаштування виділяється чомусь все більше і більше. І скільки буде тривати це загладжування гріхів, до яких Україна непричетна - невідомо нікому.
Чомусь влада, зовсім не цікавить, коли у Кіровоградській, Дніпропетровській або будь-який інший області в селах немає газу, телефонного зв'язку, водопроводу і робочих місць для селян, але по відношенню до кримських татар це вважається неприпустимим. Правда, до рядових татар гроші все одно доходять в сильно урізаному вигляді - на отримувану різницю меджліс і міститься. Враховуючи чималі особисті потреби Мустафи Джемілєва, Рифата Чубарова, їх найближчого оточення і розбухлого апарату цієї ніде не зареєстрованої структури, кошти їм потрібні значні, тут не до жебраків одновірців.
А біда в тому, що взяти гроші окрім, як з держбюджету України тепер ніде. Справа в тому, що меджліс, який претендує на представництво всього кримськотатарського народу, контролює не більше 30% повернулися до Криму. Інша частина - або послідовно цурається будь-якої політики, або перебуває під впливом ваххабитских організацій, вплив яких постійно зростає.
Якщо раніше Туреччина, США і деякі арабські країни ситно годували меджліс, не відмовляючи йому у фінансуванні жодного проекту, то зараз ситуація докорінно змінилася. Туреччина повністю втратила інтерес (та його, за великим рахунком, і мав-то тільки Сулейман Демірель) до Криму - у неї більш ніж достатньо турбот з курдами і, немає бажання через геополітичні фантазій входити у конфронтацію з Росією.
Те ж саме, здається, сталося і з США після приходу до влади Барака Обами. У всякому разі, меджлісівці давно не отримують звичайного фінансування і, як вони скаржаться - в штатівської посольстві в Києві вже не можуть провести зустріч на скільки-прийнятному рівні для вирішення питань, що накопичилися.
Що стосується арабів (насамперед Саудівської Аравії), то вони давно підтримують ваххабитские організації, вважаючи, що бородані здатні переорієнтувати на себе більшість кримських татар.
Меджліс перестає бути кому-небудь потрібним. Для будь-якої політичної сили, яка візьме його на зміст - це буде тільки тяжкий і, головне даремний вантаж.
Зрозуміло, що партія, помічена у співпраці з джемілевцамі, автоматично втратить підтримку слов'янського населення Криму. Обмежена кількість голосів, яку може запропонувати меджліс, не стане скільки-рівноцінною заміною.
Звичайно, для "Нашої України", а потім і НУНСу дане міркування ніякої ролі не грало. Кримчани і так ніколи, і ні за яких умов за них би не голосували, тому треба було отримати, хоча б, меджлісівських голосу. Та й, в суто ідеологічному плані - це повністю вписувалося в помаранчеву лінію послідовної русофобії.
Зараз ситуація для меджлісу вкрай ускладнилася. Зрозуміло, що друзі-нашоукраїнці завжди дадуть притулок, щоб продемонструвати зайвий раз ненависть до російськокультурної Україні, але як свідчить один відомий анекдот - є нюанс.
По-перше, досить сумнівно - чи пройде взагалі повністю розкладена і недієздатна "Наша Україна" в наступне скликання. Якщо таке диво трапиться, то число її депутатів буде мінімально і сумнівно, що Джемілєв з Чубаровим потраплять в число омандаченних щасливців. Нічого не поробиш - націонал-патріотів багато, а прохідних місць у списку стає все менше.
Однак справа не тільки в цьому. Якщо навіть зробити припущення малоймовірною подвійного успіху, то толку в цьому для "національних лідерів" буде небагато. Опинившись у складі напівмаргінальних опозиційної фракції, вони втратять контроль грошових потоків з бюджету. У новому Кабміні їх ніхто не допустить до розподілу бюджетних коштів, а у кримської ПР вистачить розуму зрозуміти, що більше з меджлісом вважатися годі й тендери почнуть пачками вигравати зовсім інші фірми.
У підсумку, зникнуть останні залишки впливу меджлісу серед кримсько-татарського населення і він швидко розвалиться. Що стосується його колишніх прихильників, то багато з них стануть здобиччю ваххабітів, що пропонують прості рішення і регулярно підгодовують членів своїх організацій. Відбудеться щось подібне західноукраїнському сценарієм, коли "помірні" ющенківці та тимошенківці були витіснені Тягнибоком з Галичини. Ваххабіти в напорі і демагогічному таланті анітрохи не поступляться фюреру "Свободи", а в їх готовності застосувати методи чеченських однодумців можна не сумніватися.
Посилення ваххабітів, безсумнівно, серйозно радикалізує обстановку в Криму, але одночасно дасть можливість остаточно відокремити помірні сили в кримсько-татарському русі від екстремістських, якими давно пора зайнятися правоохоронним органам.
Розуміючи, що діяти треба швидко - Джемілєв і Чубаров шукають, кому б продати свого недавно гаряче улюбленого президента і запропонувати електоральні послуги (грубо кажучи, торгівлю голосами кримських татар). Спочатку кинулися в БЮТ просити місця в майбутньому списку, але без толку. Юлія Володимирівна (до якої пробивалися більше місяця) вислухала без інтересу і нічого не обіцяла. Воно й зрозуміло - у Тимошенко стратегічний електоральний курс "дранг нах Остен" і, зав'язуватися в цій ситуації на Русофобський меджліс було б більш ніж дивно.
Наступною була зустріч з Яценюком, який повів себе абсолютно аналогічно. Йому теж зрозуміло, що доля виборів вирішиться на Південно-Сході і, нікому з потенційних покупців не потрібен масовий відтік виборців через декількох десятків тисяч голосів меджлісу.
Більше меджлісу йти нікуди - хіба що до Тягнибока, хоча далеко не факт, що той прийме. Занадто багато амбіцій і вимог - надто мало користі. Полум'яному галичанським соціал-націоналісту краще запросити тих же ваххабітів - хлопці серйозні, що не меджлісівських жебраки.