Тимошенко і "ідейщікі". Ч.2

Незважаючи на тюремне ув'язнення в Качанівській колонії Харківської області Юлія Тимошенко примудряється залишатися в Україні політиком № 1. Вона не тільки надає вагомий вплив на діяльність опозиційних сил та їх підготовку до парламентських виборів, а й примудряється займати перші шпальти всіх вітчизняних та багатьох зарубіжних мас-медіа . Інформація про що відбувається з нею в колонії нагадує зведення з катівню КДБ.

Відео дня

Неослабний інтерес до Тимошенко змушує аналізувати її життєвий шлях як політика і людини з самих різних сторін. Однією з таких граней є з'ясування причин розриву відносин "Качанівської ув'язненої" з колишніми соратниками, які протягом 20-річної політичної кар'єри Леді Ю виявлялися від неї з тих чи інших причин по інший бік "барикад".

Умовно цих людей можна розділити на 5 групи. До "скривдженим" необхідно віднести Дмитра Чобота, Йосифа Вінського та Івана Деньковича. До "ідейним" - Степана Хмару, Михайла Бродського, Дмитра Видріна та Григорія Омельченка. До "кон'юктурники" необхідно віднести Андрія Портнова та Олега Ляшко. До "засланим козачкам" - Ігоря Рибакова і Наталю Королевську. До "підгодованим олігархам" - братів Буряків, Костянтина Жеваго, Богдана Губського, Олександра Абдуліна, Таріела Васадзе, Олександра Фельдмана, Миколи Баграєва, Євгена Сігала, Андрія Веревського і ряду інших.

У першій частині статті ми розглянули відносини Тимошенко з "скривдженими" соратниками: Дмитро Чобіт, Йосипом Вінським та Іваном Деньковичем.

У другій частині - проаналізуємо чому у Тимошенко зіпсувалися відносини з так званими "ідейними": Степаном Хмарою, Михайлом Бродським, Дмитром Видріним та Григорієм Омельченко.

Степан Хмара. Народився 12 жовтня 1937 в селі Боб'ятин Львівського воєводства Польщі (тепер Львівська область України). Після закінчення школи працював протягом 4 років водієм, після чого вступив на стоматологічний факультет Львівського медичного інституту, який він закінчив у 1964. Жваво цікавлячись дисидентським рухом , Степан Хмара став розповсюджувачем самвидаву. У 1972 він навіть почав брати участь у випуску підпільного журналу "Український вісник". У 1975 правоохоронними органами була зроблена перша спроба арешту Степана Хмари. Справа була закрита у зв'язку з відсутністю доказів злочину.

У 1980, проте, Степана Хмару все таки заарештовують і засуджують до 7 років позбавлення волі і 5 років заслання за статтею "антирадянська агітація і пропаганда". Посилання Степан Хмара відбував у Пермській області. Вийшовши в 1987 на свободу, він брав активну участь у відтворенні української Гельсінкської групи.

Навесні 1990 Степан Хмара був обраний депутатом Верховної Ради України від Індустріального виборчого округу. За нього віддали свої голоси 63,61% виборців. У квітні 1990 Степан Хмара разом з Левко Лук'яненко та Михайлом Горинем створив Українську республіканську партію. У ній він був обраний заступником глави УРП.

У листопаді 1990 року Степан Хмара був знову заарештований і просидів в ув'язненні до квітня 1991 року. Він звинувачувався в нападі на представника міліції під час антикомуністичної маніфестації в Києві. Ця акція отримала назву "Справа Хмари".

На минулому в мае1992 III з'їзді УРП Степан Ількович заявив про свій вихід з партії. Разом з ним ряди УРП покинули радикальні представники цієї партії. Після цього Степан Хмара і група його прихильників створили Українську консервативну республіканську партію (УКРП), головою якої він і був обраний.

На минулих 27 березня 1994 парламентських виборах Хмара здобув перемогу над Михайлом Горинем. 15 грудня 2001 УКРП саморозпускається і її члени переходять в Батьківщину. Степан Хмара стає заступником голови батьковщина Юлії Тимошенко. У цій якості він 1 березня 2002 під номером 10 обирається до Верховної Ради за списком БЮТ.

Весною 2005 року Степан Хмара виходить з батьковщина і стає членом Української народної партії. На парламентських виборах 26 березня 2006року він бере участь у них під номером 13 списку "Українського народного блоку Костенка і Плюща". Оскільки блок вибори програв, то і Степан Хмара в парламент не пройшов.

Свій вихід з БЮТ Степан Ількович навесні 2005 року пояснив так: "Ми ніколи з Юлією Тимошенко не сварилися, не було між нами ні взаємних, ні односторонніх обід.16 березня 2005 я публічно оголосив, що покидаю парламентську фракцію БЮТ (фракцію Прем'єр-міністра ). До цього мене спонукало діаметрального зміна політики Юлії Володимирівни, яка яскраво проявилася в рекрутуванні нових членів у фракцію БЮТ у Верховній Раді. За дорученням Тимошенко туди почали набирати відвертих кучмістів, представників олігархічно-кримінальних кланів, причетних до розграбування національних багатств України, депутатів, які активно підтримували на президентських виборах Януковича. Це переважно особи, які ненавидять українців, зневажливо ставляться до української культури, мови, звичаїв, тобто їх погляди - антиукраїнські, якщо не відверто і відкрито, то - приховані, від чого загроза їх для України не зменшується. До переходу у фракцію БЮТ ці депутати були у фракціях порокучмовского більшості переважно у фракції СДПУ (о).

Реакція на протести активних і порядних членів "Батьківщини" проти такої ганебної і аморальної політики керівництва партії і, перш за все, ееголови Ю.Тимошенко, була різко негативною і роздратованою, а для протестантів закінчувалася невтішно: вони, наткнувшись на стіну нетерпимості та ворожості з боку ЮТ ??і її партійних соратників Турчинова, Федорчука, Бродського (він був близьким соратником Тимошенко ще до того, як прийшов у партію "Батьківщина"), змушені або самі покидати партію, або їх просто викидали.

Після виборів Президента в партії "Батьківщина" розтоптані елементарні прояви внутрішньопартійної дискусії. Коли партія була в опозиції, а Юлія Володимирівна мала серйозні проблеми, вона намагалася стримувати і маскувати свої диктаторські амбіції. Після виборів маска була скинута. Тепер партія повністю комерціалізірована і функціонує повністю за правилами типової мафіозної структури. Все тепер в цій структурі підпорядковано грошам і жадобі досягти найбільшої влади будь-якими засобами, а патріотична риторика лідера застосовується для зовнішнього споживання, щоб дурити порядних громадян.

Коли цей курс почав розгортатися Юлією Володимирівною, я категорично виступив проти, розуміючи наскільки він загрозливий для України на тлі широкої популярності Тимошенко, яку вона значно примножила, максимально і вдало використавши трибуну помаранчевої Революції.

Мої заклики до Юлії Тимошенко схаменутися не дали жодних позитивних наслідків. Після кількох моїх попереджень я залишив спочатку парламентську фракцію, а дещо пізніше і партію "Батьківщина".

Залишаючи своїх колишніх політичних соратників, я заявив, що цим кроком хотів би застерегти Юлію Володимирівну від тих небезпечних помилок, які вона робить, тому що вони шкідливі для України, загрожують для її національної безпеки. На жаль, мій демарш не вплинув на Тимошенко. Тоді я зрозумів, що це не були помилки, а цілеспрямована і вкрай небезпечна для України і українців політика авантюр Тимошенко.

Моє місце заступника голови партії "батьковщина", тобто Юлії Тимошенко зайняв М. Бродський, якого пані Юля публічно назвала талановитим політиком і надзвичайно порядною людиною ".

19 серпня 2006 "за видатні особисті заслуги в боротьбі за відродження незалежності української державності, відданість ідеалам свободи і демократії" Президент Ющенко присвоює йому звання "Герой України" з врученням ордена Держави. У 2007 року він нагороджується Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. А в 2008 року - "Орденом Свободи".

Степан Хмара став одним з не багатьох опозиційних політиків, які дуже різко оцінив підписану за вказівкою Тимошенков 2008 газова угода між "Нафтогазом України" і російським "Газпромом". В інтерв'ю агентству Українські національні новини він сказав: "Мене просто дивує, що багато наших" псевдодемократи "так захищають пані Тимошенко і кричать, що це політичний процес. Хочу їх запитати: чи вважають вони, що правильно підписала Тимошенко "газові угоди" і здала Росії, як кажуть, "з потрохами" Україну? Більше того, я переконаний, що там був її змову з Путіним. Але, на жаль, наші правоохоронні органи не можуть цього довести. Там є ознаки державної зради! Тимошенко таки не переслідують за те, що вона голова партії "батьковщина", а за конкретні речі. Вона Україну поставила на коліна! "

Михайло Бродський . Народився в Києві 5 квітня 1959 в Києві в сім'ї токаря Юрія Семеновича Бродського (1936-1994), який в 1994 році став заступником директора заводу "Комунар". У 1978-му закінчив Київський технікум транспортного будівництва за спеціальністю "технік-будівельник". 1978-1979 - служба в армії. У 1996 році отримав диплом економіста в Інституті ринкових відносин та підприємництва Міжнародного центру "Ринок".

Трудовий шлях Бродський почав техніком Київського монтажно-налагоджувального управління. У 1986-1989 рр.. працював спочатку старшим інженером, а потім начальником госпрозрахункової дільниці тресту "Кіевбитремстрой". У 1989-1991 рр.. був заступник начальника управління комплектації виробничо-житлового ремонтного об'єднання Київського міськвиконкому.

Після розвалу СРСР М.Бродський пішов у бізнес-плавання. Спершу очолював МП "Томпо". Пізніше став президентом концерну "Денді" і головою ради ЗАТ "Видавництво" Киевские Ведомости ". У 1994-1998 рр.. Був депутатом Печерської райради Києва.

У 1998 році, перемігши в одному з виборчих округів столиці, безпартійний М.Бродський стає народним депутатом України, членом парламентського Комітету з боротьби з корупцією та оргзлочинністю. Пізніше він очолив Комітет Верховної Ради з питань промислової політики і підприємництва. У 1999-му він бере участь у створенні партії "Яблуко", в якій займає пост заступника її голови. У 2000-му стає співголовою фракції "Яблуко" в парламенті, а два роки по тому - лідером партії.

У 2002 році "Яблуко" бере участь у парламентських виборах, але до Верховної Ради не проходить. У 2004 році Бродський бере участь в президентських виборах. Але набирає невелику кількість голосів. Проте, все це час, навіть поза стінами Верховної Ради, він намагається брати участь у політичному житті України завдяки своїй епатажності у висловлюваннях і обраної ролі перманентного борця з режимом. "Я боровся з Кравченком, з Кучмою, з Омельченком, з Ющенком, тепер от з Черновецьким борюся ...", - говорить Бродський.

У 2003-2005 роках він також активно співпрацює з партією Юлії Тимошенко "батьковщина". У квітні 2005-го Бродського приймають в її політрада, а трохи пізніше - до керівного складу передвиборного штабу БЮТ. Одночасно він стає радником Юлії Тимошенко як прем'єр-міністра України (2005).

Під час виборчої кампанії 2006 року багато хто очікував появи прізвища політика в парламентському списку блоку, однак цього не сталося. За словами самого Бродського, він відмовився особисто: щоб мати моральне право перешкоджати появі у списку людей з неоднозначною репутацією (а саме, Олександра Волкова - колишнього соратника Леоніда Кучми). За іншою версією, кандидатура самого М.Бродського виявилася занадто суперечливою. Однак навесні 2006 року він обирається за списком Блоку Юлії Тимошенко депутатом Київради.

З грудня 2006-го політик боровся з опонентами вже як колишній член фракції БЮТ. М.Бродський залишив її ряди, заявивши, що не згоден з промерської позицією значної частини колег. А навесні 2007-го остаточно розірвав стосунки з БЮТ і його лідером Юлією Тимошенко, звинувативши останню в різних "смертних" гріхах: продажу місць у виборчих списках блоку, спробі підкупити суддів Конституційного Суду (на піку політичного протистояння між Президентом Віктором Ющенком і правлячою коаліцією) , підтримки позачергових виборів до Верховної Ради для того, щоб знову влаштувати розпродаж місць у списках БЮТ.

У 2007 році Бродський на базі партії "Яблуко" зареєстрував Партію вільних демократів, яку сам і очолив. Незважаючи на що переслідують його невдачі під час парламентських виборів у 2007 році, він взяв участь у президентських виборах 2010 року, за результатами 1-го туру яких зайняв передостаннє місце.

24 березня 2010 Кабінетом Міністрів Миколи Азарова призначений головою Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва. Після ліквідації в кінці 2010 р. цього відомство в рамках адмінреформи, Кабмін призначив його урядовим уповноваженим з питань дерегуляції господарської діяльності.

21 грудня 2011 указом президента Віктора Януковича призначений головою Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

У 2011 році підтримав рішення суду про арешт і засудження Юлії Тимошенко.

Дмитро Видрін. Народився в селі Назрань Чеченської Автономної Республіки. У 1972-му закінчив філософський факультет Київського університету ім.Шевченка за фахом "викладач філософських дисциплін та суспільствознавства".

По закінченні вузу працював інженером Інституту кібернетики Академії наук України (АНУ) і кореспондентом газети "Комсомольское знамя". З 1976 року - науковим співробітником Інституту філософії АНУ, де в 1982-му захистив кандидатську дисертацію на тему "Методологічні аспекти теорії якості життя".

У 1987-1991 рр.. Видрін працював викладачем, завідувачем кафедри політології Київського інституту політології і соціального управління. У вересні 1991-го він очолив Міжнародний інститут глобальної та регіональної безпеки. У 1994-1996 рр.. був радником Президента України Леоніда Кучми з питань внутрішньої політики.

У 1997-му став одним з керівників Південноукраїнського економічного союзу, в 2000-му - президентом Всеукраїнської медіа-корпорації "Ведомости". Тоді ж політолог і політтехнолог не втримався від спокуси стати активним політичним гравцем. Для реалізації планів вибрав партію "Яблуко" Михайла Бродського. У 2002-му в ролі заступника голови партії пішов на парламентські вибори в складі списку "Яблука". Однак для подолання прохідного бар'єру голосів виборців цієї політичної сили не вистачило.

У наступні кілька років роки Дмитро Видрін керував громадською експертною організацією "Європейський інститут інтеграції та розвитку", був одним з найбільш цитованих українськими ЗМІ експертів-політологів. Він автор і співавтор понад 500 робіт з політології, міжнародних відносин і філософії.

На парламентських виборах-2006 пройшов у Верховну Раду під № 92 виборчого списку Блоку Юлії Тимошенко. У парламенті очолив підкомітет з питань глобальної безпеки і стабільного розвитку Комітету з іноземних справ.

У 2007 році Видрін, як і Бродський, пішов на загострення відносин з Юлією Тимошенко. Піком його незгоди з лінією БЮТ стала його відмова написати заяву про складання депутатських повноважень, в той час як для опозиції було вкрай необхідно зібрати 151 заяву, щоб легітимізувати розпуск Президентом Ющенком Верховної Ради V скликання. Видрін і ще четверо відмовників створили в парламенті позафракційне об'єднання "Вільні демократи". Крім він став членом політради і президії нової Партії вільних демократів, зареєстрованої Бродським наприкінці березня 2007-го.

Пізніше свій вчинок по відношенню до БЮТ і Тимошенко Видрін пояснює наступним чином: "Юлія Володимирівна першою і єдиною на Україні зробила спробу залучити вчених у політичний процес. І це правильно, оскільки вчені володіють даром систематизації - вкрай необхідним для української політики ... Я був якраз в тій когорті вчених, яку Тимошенко безкоштовно запросила до парламенту. Але мало запросити. Треба ж було нас використовувати як професорів. Спочатку так начебто і складалося.

Мені було доручено створення при фракції БЮТ аналітичного центру. Я створив цей центр з регіональними відділеннями в кожній області. Задіяв близько ста осіб. У кожному відділенні - по два-три міцних вчених, професора ... Центр проіснував два чи три тижні - поки я не приніс перші висновки (вихідні, насамперед з досліджень "низових" осередків). На закінчення говорилося, що бажання Тимошенко про розпуск парламенту (у 2007 р.), будучи реалізованими, неминуче завдадуть великий удар по репутації в Україні представницької влади як такої. Юлія Володимирівна відповіла: "розпускайте свій центр, ваші люди нічого не розуміють".

Потім пішли зовсім незрозумілі речі, коли три професора у фракції повинні були бігати в перших рядах з дудками в парламенті і свистіти в свистульки. А закінчилися наші відносини, коли вона сказала, що мені пора битися, блокуючи трибуну. Вона розшукала мою біографію, де прочитала, що я колись виступав на змаганнях і навіть був тренером з рукопашного бою.

Я питаю: "Як ви це, Юлія Володимирівна, уявляєте, якщо з тієї сторони знаходиться шістнадцять моїх колишніх студентів, аспірантів та підопічних при захисті дисертацій? Ви можете собі уявити викладача, який б'ється зі своїми колишніми студентами та аспірантами? Я це собі уявити не можу ". Ну, може, у неї фантазія більш развіта.После цього я перестав ходити на наради фракції і т.п. і т.д.

У 2009 р. Указом Президента Віктора Ющенко призначений заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони. 28 грудня 2010 Указами Президента Віктора Януковича звільнений з РНБО і тут же призначений позаштатним радником Президента Януковіча.После арешту і засудження Юлії Тимошенко в 2011 році неодноразово висловлювався про помилковість даного кроку нинішньої влади.

Григорій Омельченко . Народився 4 травня 1951 року в селі Новоселиці Миргородського району Полтавської області.

У 1968-1969 - робітник радгоспу с. Дібрівка Миргородського района.В 1976 році закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю "юрист". З 1976 по 1983 працював слідчим, старшімследователем та заступником начальника слідчого відділу МВС УРСР.

З 1983 по 1986 - ад'юнкт Київської вищої школи міліції МВС СРСР. В1986-1992 - викладач, старший викладач, доцент Київської вищої школи міліції (Українська академія внутрішніх справ).

З 1992 по 1994 - начальник відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Головного управління військової контррозвідки СБУ. У 1994, 1998, 2002, 2006 і 2007 роках обирався народним депутатом Верховний Ради України.

У парламенті II і III скликань був безпартійним і позафракційним. У Верховну Раду IV, V і VI скликань обирався за списком Блоку Юлії Тимошенко. Входив до парламентської комісії з розслідування вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. У вересні 2005 року, виступаючи з доповіддю про результати її роботи з парламентської трибуни, Г.Омельченко звинуватив Президента України Леоніда Кучму в організації цього злочину, а спікера Володимира Литвина - в підбурюванні до нього.

Видання "Публічні люди" відзначає, що Омельченко ще наприкінці 90-х обвинувачував Тимошенко в корупції. Але потім став членом її блоку і був навіть третім номером списку БЮТ.

15 травня 2007 на розі вулиць Шовковичної та Інститутської Григорій Омельченко потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Оприлюднена ЗМІ новина з перших же годин стала стрімко обростати всякого роду чутками і версіями. За однією з них аварія була "організована" Тимошенко і її найближчим оточенням, щоб провчити норовливого народного депутата зі своєї фракції.

Згідно з відомостями, що походить знову-таки з оточення Юлії Володимирівни, наказу "мочити" Омельченко вона не давала . Однак сталося те, що грамотні юристи називають "ексцесом виконавця". Попросту кажучи - хлопці перестаралися, і Омельченко отримав серйозні травми.

14 жовтня 2009 народний депутат Григорій Омельченко оголосив про вихід з фракції БЮТ і припинення членства в партії "батьковщина". "Я сьогодні поштою направив Тимошенко заяву, що складається з одного речення: відповідно до статуту" батьковщина "заявляю про свій вихід з партії". Своє рішення він пояснив тим, що "в партії перебувають люди, засуджені раніше за групові згвалтування, злодії, шахраї".

"Протягом півтора років, - зазначив Омельченко, - я піднімав питання про виключення з партії декількох осіб, зокрема Віктора Лозінського (колишній народний депутат фракції БЮТ, засуджений за умисне вбивство). Я сподівався, що Лозінського виключать з партії, і що будуть покарані люди, що домоглися його включення до списку. Але цього не сталося. Свою заяву про вихід з БЮТ Омельченко зробив у розпал скандалу навколо розбещення неповнолітніх у Криму, Тоді ж він повідомив пресі, що в справі про педофілію фігурують прізвища трьох народних депутатів з Блоку Юлії Тимошенко.

На початку 2010 року в період президентської виборчої компанії Григорій Омельченко заявив : "Юлія Тимошенко така ж злочинниця, як і Павло Лазаренко, тільки він відбув судове покарання в місцях позбавлення волі, а вона не відбувала своє покарання тільки тому, що справи проти неї були припинені за нереабілітуючими обставинами. Але з юридичної точки зору вона була визнана злочинницею ", - заявив депутат.

За його словами, в "першій справі в березні 1995 року Тимошенко намагалася нелегально провезти через кордон 26 тисяч доларів і три мільйони карбованців, але була затримана в аеропорту Запоріжжя".

"Пізніше проти Тимошенко була порушена кримінальна справа за кількаразову дачу хабарів вищим посадовим особам міністерства оборони РФ. Ті генерали, які одержували від неї хабара, були засуджені і навіть устигли відбути термін, а вона була оголошена в міжнародний розшук по лінії Інтерполу", - нагадав Омельченко.

"Військова прокуратура РФ визнала Тимошенко винною в здійсненні цих злочинів, а прокурор зобов'язав компанію, очолювану Юлією Володимирівною відшкодувати збитки, завдані Росії. Але завдяки домовленості з Путіним, кваліфікація була змінена і був скорочений термін притягнення до кримінальної відповідальності. Завдяки закінченню цього терміну Тимошенко не потрапила за грати, хоча, повторю, була визнана злочинницею. Вона навіть написала заяву, де визнала себе винною у вчиненні злочинів ", - заявив він.

За словами Омельченка, "генпрокуратура РФ під час розслідування справи по хабарах знайшла ці гроші, і росіяни знають, де вони знаходяться".

"І от тепер Юлія Тимошенко знаходиться" на гачку "у Володимира Путіна, що має серйозний компромат на Тимошенко. Це дуже небезпечно, коли кандидат у президенти Тимошенко знаходиться в такій залежності від глави Росії".

Президент України Віктор Ющенко "за значний особистий внесок в утвердження незалежної української держави, самовіддане відстоювання конституційних прав і свобод громадян, багаторічну законодавчу та суспільно-політичну діяльність" присвоїв Григорію Омельченку звання Героя України.

15 лютого 2012 депутат Верховної ради Григорій Омельченко попросив Генеральну прокуратуру України порушити кримінальну справу проти прем'єр-міністра Росії Володимира Путіна як співучасника злочину, який вчинила екс-прем'єр України Юлія Тимошенко під час укладання контрактів на постачання російського газу.

Парламентарій також закликав заарештувати главу уряду РФ і притягнути його до кримінальної відповідальності. Як пояснив у своєму посланні Омельченко, Володимира Путіна треба судити "за заподіяння значної шкоди економічній і національній безпеці України".

Якщо Путіна не притягнуть до кримінальної відповідальності, вважає депутат, який раніше був у партії Юлії Тимошенко, тоді вирок Печерського суду щодо українського екс-прем'єра потрапляє під "великий сумнів" у своїй "законності".

Григорій Омельченко також заявив про те, що Володимир Путін дав Юлії Тимошенко замість підписання газових контрактів, які нинішня українська влада вважає невигідними і "кабальними" для країни, ряд обіцянок. По-перше, на думку Омельченко, Володимир Путін обіцяв Тимошенко підтримку на президентських виборах, а, по-друге, російська сторона повинна була знищити наявний на Юлію Володимирівну компромат, який нібито перебуває в російському ФСБ.

Крім того, Григорій Омельченко повідомляє про те, що Тимошенко також дала Путіну ряд обіцянок. Зокрема, Юлія Тимошенко, якби стала українським Президентом, продовжила б термін перебування в Україні Чорноморського флоту Росії, а також забезпечила б вступ України до Митного і Євразійський союз.

Григорій Омельченко навіть розповів про компромат, який є на Тимошенко у росіян. Йдеться про далекому 1995-му, коли Юлія Володимирівна була затримана разом зі своїм чоловіком в московському аеропорту "Внуково". Затримання було пов'язано з контрабандним переміщенням через кордон 100 тисяч доларів США.