А чи потрібен Україні такий Артек?

Серед скарбів, що дісталися Україні після розпаду, СРСР виявився чи не найулюбленіший і великий діамант з радянської "корони". Діамант, який любовно огранивать і полірували чи не протягом всієї історії Союзу - знаменитий дитячий табір Артек. До 1991 року це була вже не просто найбільша в світі дитяча здравниця, а й один із стовпів ідеології і навіть радянської субкультури. Наприклад у "тих кому за 30" словосполучення "щасливе дитинство" досі тут же асоціюється зі словом "Артек" ... Досить згадати, що будь-який, більш менш пристойний дитячий табір офіційно або неофіційно тут же називали "Артеком" - "Молода Гвардія "в Одесі -" Український Артек "," Зубренок "в Білорусії - білоруський ... Зараз ось, один з претендентів на крісло в Київраді обіцяє створити" Київський Артек "..." Артеком "стали навіть вафлі, каша і сорт морквини ... Був навіть антитеза: "Північні Артек" - так неофіційно іменували ГУЛАГ.

Правда, останнім часом знаменитий табір став більш асоціюватися з широкомасштабним "відмиванням" грошей, коли, прикриваючись ім'ям Артека найближче оточення колишнього президента України примудрилося привласнити сотні мільйонів доларів. Але мова не про це.

Спробуємо розібратися для чого власне знадобилася керівництву СРСР така дорога "іграшка" як Артек (і, відповідно, порівняти з днем ??сьогоднішнім). Адже в Радянському Союзі ніщо ніколи не робилося просто так. І наївно було б думати, що Артек був створений виключно заради радості і задоволення діточок. Адже з перших днів свого заснування у червні 1925 р. Артек став не просто дитячим табором біля моря. Досить сказати, що його створення курирував особисто заступник наркома охорони здоров'я РРФСР (заступник міністра але нинішньому) Зіновій Соловйов. Але, чи не будемо надто заглиблюватися в історію. Зупинимося на більш близькому відрізку часу.

Уже в 60-ті роки, не дивлячись на те, що Артек є найголовнішим піонерським табором СРСР атмосфера в ньому відрізнялася приголомшливою внутрішньою свободою і, як би це правильно сказати - "нерадянським", чи що ... Ні, з зовнішнього боку все було ідеологічно бездоганно - червоні краватки, горни-барабани, профілі Леніна .... Але у внутрішнє наповнення Артека було абсолютно нерадянським. Може, цьому посприяло надання йому ще в 1958 році статусу "міжнародного". Ну не будеш же демонструвати переваги соціалізму "Буржуінські" дітям показуючи їм муштру "гвинтиків". Знову ж, захочуть ці юні "буржуїни" муштрувала разом з радянськими однолітками?

Є й інша версія чому влада закривала очі на "нерадянським" Артека. Система крім "гвинтиків", які повинні були щільно сидіти у відведеному їм місці і "не рипатися" гостро потребувала і в "викрутки". Не в сенсі тих, хто ці "гвинтики" затягує (для цього ні особливого розуму, ні таланту не потрібно), а в сенсі інструментів, які б цей суспільний механізм могли б регулювати і модернізувати. А ось у "викруток" вже повинна бути не тільки свобода дії (нехай і відносна), а й уміння самостійно приймати рішення. "Викрутка" - повинна вже бути особистістю, сто неможливо без внутрішньої свободи. Та й розвивати науку і культуру теж комусь потрібно було.

У СРСР же з безликими "гвинтиками" і так був перебір - будь-яке "совкове" дитяче міні-спільнота, формальне - школа, клас, або неформальне - двір, піонерський табір будувалися на стадності і по казарменому принципом жорсткої ієрархії - "пахан", " наближені "," шістки "," блазень "," Чмир "(а що ще для формування знаючого своє місце" гвинтика "потрібно?). Формально і неформально заохочувалася стадність і сірість. Виділятися і бути не таким як усі, було просто небезпечно. Виділяється була уготована роль "Чмиря", у кращому випадку "ізгоя" ... Скільки талантів через це було поховано і загублено на корені - одному Богу відомо. Що дивно: "Совка" вже 15 років як немає і в помині, але ця страшна совкова традиція і нині живе і процвітає ... Хіба що в кілька модернізованої формі.

Але суспільству для розвитку потрібні ті, хто виділяється. Потрібні, словами Стругацьких, "бажаючі дивного"

В Артеку ж все було навпаки. "Виділення" не тільки не обмежувалося, але і всіляко заохочувалося.

Про те Артеку мабуть краще всіх сказав російський поет і журналіст Дмитро Биков:

"... Радянським, власне, він не був ніколи. Це було окреме держава, величезна, ізольоване від решти світу. Там не було ідеологічного диктату, дозволялись небувалі вольності, там, на відміну від більшості піонерських таборів, був комфорт і не було муштри ...

Артек був побудований для дитячої еліти - еліти не за правом народження і спорідненості, а за талантом. Ці діти відбиралися дуже ретельно: кращі співаки, найкращі художники, молоді журналісти ... Надя Рушева, дівчинка-вундеркінд, чотирнадцятирічна геніальна художниця, потрапила в Артек і згадувала ці дні як найкращі в житті. Та й хто з тодішніх вундеркіндів минув цю дивну дитячу країну, Телемское обитель, де ніхто нікого не пригнічував і всякий робив, що захоче? Все-таки радянська дитяча еліта зовсім не була наскрізь ідеологізованою. Це зовсім не були юні кар'єристи (хоча й такі траплялися) - це були просто талановиті діти, яким, як усім талановитим дітям, в середовищі ровесників було непросто. Тут їх вміли поважати. З ними працювали. Їх вчили адаптуватися до колективу, лазити по скелях, плавати в морі, - тут все було для них ... "

Скільком талановитим, і просто неординарним дітям вдалося, завдяки Артеку, зберегти і розвинути ту Божу іскру, навіть підрахувати складно. І мова не тільки про тих, хто став всесвітньо (всесоюзно) знаменитий, але й про тисячі й тисячі, хто трудився на благо розвитку суспільства по містах і селах 1/6 суші. Вже одне це повністю компенсувало всі витрати.

Звичайно, серед талантів і "вундеркіндів" вистачало і "номенклатурних" та й просто "потрібних" діток. Але і для них артеківська зміна не залишалося безслідною - у багатьох в Артеку "відкопували" глибоко зариті ще в молодшому шкільному віці таланти, а якщо таких і не було, то хоча б сіяли в їхні душі зерна ідеалізму. Тому що без ідеалізму в душі теж не можна будувати майбутнє.

Після розпаду СРСР кількість дітей потрапили в Артек по праву таланту все зменшувалася, а потрапили по праву батьківського гаманця все збільшувалася. Деякий час Артек жив за інерцією, зберігаючи традиції і дух. Але з кожним наступним роком це ставало робити все важче. Спробуйте повоспітивать 14-15 літніх недоростків, які приїжджають з установкою "гроші уплочено, - розважайте-ка мене!". Але артеківська педагогіка примудрялася "переварити" навіть подібний контингент і прищепити цим дітям те, що називається розхожим словосполученням "загальнолюдські цінності". Але, на жаль, незважаючи на всі зусилля, рік від року духовний і культурний провінціалізм все сильніше захоплював колишню Дитячу Столицю. Особливо це стало помітно в останній рік, коли внутрішня деградація стала чи не обвальної. Ще б пак - політика нового керівництва табору будується на тому, що потрібно відкинути все старе, і орієнтуватися на кращі європейські методики. Звучить красиво. Але ... Але Артек давно входить до International Camping Fellowship - саму авторитетну організацію об'єднуючу кращі дитячі табори світу. На Токійському конгресі ICF у 2000 році саме за методики Артек отримав вищу нагороду ICF - Диплом Еббота. При цьому, це був перший випадок за всю історію цієї організації коли Дипломом нагородили цілий табір, а не окремо взятої людини. У цьому ключі орієнтуватися на краще Західне, для Артека означає значно знижувати свій рівень. Що і відбувається. Та й з "орієнтацією на Європу", м'яко кажучи, не склалося ...

Друга, сама явна функція Артека в СРСР, що лежить на поверхні - це пропагандистсько-рекламна. Майже відразу ж після його створення Артек починають підносити, як своєрідну вітрину "щасливого дитинства в СРСР" і уособлення турботи країни про підростаюче покоління. І робилося це не просто цілеспрямовано і масовано (навіть у букварях буква "А" ілюструвалася Артеком). Для цього задіяні досить талановиті та неординарні особистості. Досить сказати що вже в 1926 році, за договором зі Всеукраїнське фотокіноуправління Володимир Маяковський (!) Пише сценарій художнього фільму про Артек (нагадаємо, до того часу табір складався всього лише з 4 армійських брезентових наметів). Задовго до того, як Артек стане міжнародним, в сценарії вже фігурують діти з різних країн ... Фільм вийде на екрани в 1928 році. І це був початок. Далі будуть сотні художніх і документальних фільмів, книг, пісень, не кажучи вже про тисячі газетних і журнальних публікацій.

Уже в 20-ті роки в Артек намагалися затягнути будь-якого більш-менш значимого іноземця потрапив до Криму. А, починаючи з кінця 50-х, відвідування радянського піонерського табору № 1 став чи не обов'язковим пунктом в програмах офіційних і неофіційних візитів високих гостей в СРСР. Кількість і VIP-персон рангом нижче побившіх в "Артеку" важко навіть уявити! Як і збільшення авторитету країни, "зароблене" при його допомоги.

У незалежній Україні ця функція хоч і в меншій мірі, але збереглася. Леонід Кучма, наприклад, тут з'являвся ненабагато рідше, ніж на Банковій у Києві. Слід зазначити, що з пропагандистською точки зору - небезуспішно. Особливо вдалим було святкування 70-річчя Артека в 1995 році. У Росії в цей час якраз в самому розпалі була перша Чеченська війна (сприйнята ще громадськістю як надзвичайна подія а не звичний конфлікт). А тут мирний Крим (що теж сприймалося після "мєшковщини", як велике досягнення), яскравий дитяче свято - краса! Святкування мало ще одну підоснову. Після недавно ліквідованої "мєшковщини" це був перший масштабний загальноукраїнське захід на території Криму. Чого тільки коштувало внесення на стадіон величезного синьо-жовтого прапора. Пам'ятаю як одна з "промешковскіх" бабусь невдоволено зітхнула при цьому: "От і все, тепер ми точно під хохлами ...". Пізніше дуже красивим і резонансним жестом було запрошення в Артек на відпочинок бесланських школярів.

А от спроби повторити це ж при "нової влади" обидва рази, з точки зору рекламно-пропагандистського ефекту закінчилися майже безрезультатно. Так, незважаючи на широку рекламу і запрошення іменитих зірок святкування 80-річчя Артеку стало не стільки дитячим святом, на якому вирішили поприсутствовать високі політики, скільки фоном для їх неформального саміту. Що, до речі, навіть при перегляді телерепортажів просто не могло не впадати в очі (про що нижче). Відповідно, випирає з усіх кадрів фальш і натягнутість заходи, неприкрите бажання нового артеківського і ДУСовского керівництва нижче "прогнутися", не могла не кинути свій негативний відблиск на події. І це при тому, що це був приїзд, напевно, самого демократичного лідера країни за всю історію Артека.

Майже непомітним пройшло і потенційно резонансне запрошення Президентом відпочити в Артеку дітей із замерзаючого Алчевська.

Останнє, як ніщо інше ще раз висвітлило повний непрофесіоналізм нинішнього керівництва табору. Спочатку раптом виявилося, що хоча вже лютий у дворі, але дозвільні документи на пасажирські перевезення в так і не продовжені на 2006 рік. Не дивлячись на наявність цілого парку комфортабельних автобусів довелося гарячково шукати транспорт щоб доставити півтори тисячі дітей із Сімферополя в Артек. Артеківські ж автобуси так і не покинули межі гаража. Відзначилася і прес-служба. Отримати хоч яку осудну інформацію про перебування алчевських дітей в Артеку було практично неможливо (це при величезному громадському інтересі). Її доводилося часом просто вибивати, задіявши важелі ... в Секретаріаті Президента! І це при тому, що раніше артеківська прес-служба відрізнялася завидною оперативністю і професіоналізмом. Але, як і у випадку з автобазою, призначена навесні 2005 року генеральним директором МДЦ "Артек" Ольга Гузар замість висококласних фахівців воліла мати серед керівництва служб "своїх" людей. Зрозуміло, що домогтися результату від колишньої чиновниці, ніколи раніше не працювала в ЗМІ і майже не знає Артека було непросто (нагадаємо, в 1926 пропагувати Артек було доручалося, як мінімум Маяковському). Коли ж, нарешті, до роботи залучили старих співробітників прес-служби, було пізно - громадський інтерес до події вже значно згас.

Важливою функцією старого радянського Артека було і "продукування" друзів СРСР. Відомо, що людина з найбільшою теплотою згадує найяскравіші спогади дитинства. Чого-чого, а останнього в Артеку завжди вистачало. Знання ж про Союзі підносилися у легкій карнавально-ігровій формі. Враховуючи, що зараз в літні зміни деколи більше половини дітей приїжджає з Росії - здавалося б - непочатий поле діяльності. От би де прищеплювати підростаючим росіянам нормальне, а не зарозуміло-імперське ставлення до України. Тим більше, що більшість хлопців - представники середнього класу, і незабаром займуть в Росії не останнє місце.

Але, судячи з того, що відбувалося в 2005 році керівництво табору стурбоване зовсім протилежними цілями. Спочатку педагогам спустили директиву вчити з дітьми "речівки-кричалки" українською мовою (нове керівництво табору вирішило поквапитися спеціально до приїзду президента Ющенка). Зауважу, що навіть до приїзду незабутнього Леоніда Ілліча Брежнєва в Артеку "спецкрічалок" не розучували.

На жаль не можу привести ці "перли" ріфмоплетство, на жаль роздруківку з текстами підлягають розучування не збереглися. Скажу лише, що навіть для мене, носія мови, розучити подібне варто було б зусиль. Що вже говорити про юних росіян, тим більше, коли це робиться в наказовому порядку. Зрозуміло, що, крім відторгнення, це нічого не викликало. І, природно, не додало любові до України.

Але повний "апофеоз апофігею" трапився, під час самого шоу, на якому був присутній Віктор Ющенко співтовариші і примкнули до них "п'ята елементом". Шоу передували "репетиції стояння". Замість того щоб купатися в морі або грати діти репетирували як правильно ... стояти. Для чого? Це стало зрозуміло після, коли одягнені в синенькі і жовтенькі маєчки й вишикувані у величезне каре артеківці утворили величезний, на все поле стадіону, прапор України.

Я патріот своєї країни. Мені подобається наш прапор. Більш того, вперше за всю історію Артека ще 25 серпня 1991 року, наступного дня після проголошення Незалежності, я власноруч підняв синьо-жовтий прапор на щоглі "Бурштинового" табору ... Але половина присутніх дітей була з Росії. Чесно кажучи, я б дуже не хотів, щоб мої діти, поїхавши, скажімо в російський "Орлятко", зображували триколор.

Може, це і радувало око високим гостям, але в підсумку, замість того щоб сидіти на зручних сидіннях недавно відреконструйованого стадіону, діти були змушені кілька годин простояти на полі. У тому числі і найменші - 8-9 років.

Опустимо, що у всіх відношеннях це суперечило ВСІМ педагогічним традиціям і нормам старого Артека, де на чільне місце ставилося саме дитина та її інтереси, опустимо, що дітей перетворили на безлику натовп. Але задамося питанням, що відчували неукраїнські діти, коли їх змусили зображати прапор іноземної для них держави? І наскільки це підвищило в їхніх очах імідж України? І як довго вони пронесуть цю образу в серці?

Додам, що пізніше вожаті мені розповідали, що багато росіян спочатку навідріз відмовлялися брати участь у подібному "веселощі", а погодилися тільки тому, щоб у їхніх педагогів потім не було неприємностей ... До речі, чи знає про це гендиректор табору Ольга Гузар?

Нині можна констатувати, що практично жодна та надзавдань які раніше покладалися на Артек не виконується. Нечисленні "спецсмени" проходять на базі одного з 10 артеківських таборів погоди не роблять. Сьогодні Артек перетворився фактично на місце літнього "відтяга" "золотої молоді" (діти за пільговими, бюджетними путівками в основній масі приїжджають навесні і восени). З усіма витікаючими. Педагогам доводиться вже не стільки працювати з "дітьми", скільки бути наглядачами - аби ті не упілісь до важкого алкогольного отруєння, або не збільшили в кущах чисельність загону. Звичайно, можна змиритися, мовляв "відтягуються" ці доросли за рахунок тат і мам, і навіть кой-які надходження до бюджету від цього "капають". Якщо не одне "але".

На території Артека можна розмістити півтора князівства Монако. При цьому - це один з найкращих і найкрасивіших ділянок кримського Південнобережжя. Але фінансова прибуток від усього цього багатства мізерна. Наприклад, податок на землю складає всього трохи більше мільйона гривень. Та й податкові надходження, враховуючи пільги для дитячих установ, - не дуже. Фактично заради того, щоб кілька тисяч, тінейжеров з досить небідних сімей (при цьому в силу ряду причин - переважно з Росії) могли влітку "круто зависнути", Україна зазнає значних фінансових збитків, потенційно втрачаючи багатомільйонні прибутки, які могли б бути якби в цьому місці створити банальний курорт з готелями, барами, ресторанами, казино, борделями та іншими курортними принадами. У підсумку де-факто прості українські громадяни опосередковано фінансують "оттяг" пересичених "мажорів" від якого ні Україні, ні суспільству ніякої користі немає. І все це виглядає, як важлива "державная справа", бо відбувається все під "патронатом" ДУСі (якої, власне і преналежить Артек) і постійним втручанням ДУСовскіх чиновників в події в таборі.

Утримувати Артек як дитячий табір, і вкладати в нього кошти (під цим мається на увазі як пряме фінансування, так і свідома втрата величезної потенційної прибутку) має сенс тільки в одному випадку, якщо це вкладення в майбутнє країни, її авторитет. Артек повинен знову перетворитися на своєрідний "розплідник еліти". Щодо дітей, це слово чомусь вважається непристойним. Але ж щоб отримати хороший урожай, потрібно посіяти саме елітні зерна. Потрібно повернутися до практики, що поїздку в Артек дитина повинна заслужити.

Ще в часи президентства Кучми Артек, генеральним директором якого на той час був Михайло Сидоренко, намагався вирішити цю проблему. Колективом табору була підготовлена ??довгострокова програма його подальшого розвитку. На жаль, ця програма, не дивлячись на всю любов Леоніда Даниловича до Артеку, так і померла в кабінетах чиновників. У ній були ідеї, втілення яких дало б новий поштовх розвитку Артека, змінило б його в першу чергу внутрішньо, бо в Артек їдуть не тому, що там море (на море розташовані тисячі дитячих здравниць) і нові корпуси, а тому, що унікальність артеківських програм розвитку, виховання, навчання і так далі, то пак якість так званого "артеківського продукту".

Слід також змиритися з тим, що власне для України містити справжній Артек (а не те, що ми маємо зараз з однойменною назвою) досить проблематично. Потрібно укласти угоду про спільне використання з іншими країнами. Для початку хоча б з Росією та іншими сусідами. Від цього користь подвійна - багато в чому це допоможе у майбутньому нашим елітам будувати нормальні стосунки. Зауважу, що і сьогодні для багатьох артеківців слово "Артек" є своєрідним паролем при зустрічі або знайомстві, помогающем майже відразу встановити більш тісний контакт.

Крім того, зараз багато говориться про підняття міжнародного іміджу України. Створюються і щедро фінансуються цілі програми. Але, як говорилося вище, найефективніший спосіб зробити це - шлях через дитячі серця. Наприклад, кілька років тому під керівництвом Держдепу була здійснена ціла програма з підняття престижу Америки, в рамці якій тисячі дітей з усього світу були запрошені в США. Використовуючи ж потенціал Артека подібне можна зробити з куди меншими витратами.

Артек повинен фінансуватися так, щоб продавати за комерційними цінами тільки частина путівок, від сили третину (зараз пропорція повністю протилежна). Така кількість Артек легко зуміє "перетравити" з користю для останніх, як це робилося раніше з номенклатурними нащадками. Поки ж ми втрачаємо Чудо. А Чудо - штука крихка. І так вісімдесят років протрималося. І його може у нас більше не бути.

І ще, останнім часом мене мучить одне страшне підозра, яке я намагаюся всіляко відганяти. Справа в тому, що коли стало зрозуміло, що третього терміну Кучми не буде, багато представників старої влади почали гарячково дивитися, що б ще "прихватизувати". Зрозуміло, що такий смачний шматок південнобережної території не міг залишитися непоміченим. Наприкінці 2002 року тодішнє керівник ДУС неожидано поміняв все керівництво табору. Незабаром почалася афера під назвою "реконструкція Артека". План був простий - під "реконструкцію" набрати побільше непідйомних кредитів, збанкрутити табір, і за низькою ціною стати власниками "півтора князівства Монако". А заодно і дитячі корпусу в готелі перебудувати, щоб пізніше не сильно витрачається (потрібно тільки вивіску поміняти).

Але ангели-охоронці напевно зберігали Табір, і по ряду причин ця схема зірвалася але борги нікуди не зникли. Вони по колишньому дамокловим мечем нависають над Артеком. Чи не тому і відбувається цілеспрямована деградація внутрішнього змісту Артека, щоб після цей меч опустити? Мовляв, дивіться, хіба варто ЦЕ убозтво зберігати? А провину, природно списати на "антинародний режим". Втім, будемо сподіватися, що це тільки плід уяви і прийшли до керівництва цієї сумно знаменитої структури люди, все ж нічого подібного не замишляють, а проісходяшее всього лише результат банальну некомпетентність, або незнання.

Дмитро Полюхович, редактор інтернет-проекту "Артеківець" , спеціально для "Обозу"