Маски зняті, панове

Відразу скажу: автор цих рядків ні 18 лютого в Києві, але як тільки міг намагався відстежити будь-яку інформацію з місця подій, з будь-яких джерел. Частина інформації була понівечена з тих чи інших причин, але в основному репортажна стрічка не брехала. Коли йде бій, часто ЗМІ колись брехати. Я, як громадянин, не бажав, щоб подібне сталося в моїй країні. Як політтехнолог, я усвідомлював, що сценарій сьогоднішніх подій можливий. Мене і як професіонала, і просто як людину до болю обурила і розлютила відчайдушна і не вважається з жертвами боротьба рвуться до влади за цю владу. Вони протягом місяців зрощували серед своїх шанувальників ненависть до держави, і ось підсумок. Відкинемо політику - згадаємо історію. Можна - нашу, можна і зарубіжну. Що саме будемо аналізувати: 1917 або "арабську весну"? Скрізь одна й та ж послідовність деструктиву, одне і те ж шкідливе вплив на державність. Пригнічення народної легітимності влади - на це йде упор. Причому спершу в активістах намагаються пригнічувати розумовий центр - так керувати легше. Коли перший результат досягнутий, людина стає мартонеткой. Його можна переконати в чому-завгодно абсурдному. Опозиція, як абсолютно неприхований важіль західної геополітики в українській макрополітику, не змогла встояти перед спокусою застосувати подібні технології у своїй країні. Причому вони усвідомлювали характер можливих наслідків. Ескалація майдану в конфлікт відбувається з кількох причин, які вже неодноразово озвучувалися, і одна з них - непохитність і навіть мудре впертість Януковича, яке вкрай дратує його супротивників. Це як коли на тебе кричать, а ти стоїш і у вус не дуєш - така поведінка дуже злить того, хто підвищив голос, і найчастіше він переходить на новий рівень провокування. А тут якось зовсім цікаво все співпало - і сесія Ради, тріщала по швах, і наближається новий транш російського кредиту, і затухання майдану, і закон про амністію ... Невже таке широке збіг з прямим логічним наслідком, яким є новинна спрямованість минулого дня? Громадянське суспільство поляризоване, розряди енергії вже глушать крики з майдану. Судячи з досвіду попередніх спроб переворотів, якщо влада не застосує силу і не піде до повної перемоги, якісне вираження збройного протесту виросте в абсолютному значенні. Тобто, ситуація маргіналізується ще більше. А наступний етап чреватий вже розгулом побутового криміналу, стримуючим фактором для якого є присутність силових структур і підконтрольність їм території. Про це не замислюються ні тоді, коли залишають поранених силовиків вмирати, ні тоді, коли розкривають чужі автомобілі та квартири. Після сьогоднішнього дня стало ясно - говорити з радикалами і їх ляльководами марно. На жаль, для опозиційних сил виявилося прийнятним скористатися послугами смерті заради досягнення своїх цілей. Політика в Україні знайшла завдяки їм всенародно впізнаваний кривавий слід, і дивує те, як совісті у них вистачає називати Януковича кривавим диктатором і в той же час закликати зі сцени атакувати силовиків. Хоча пора перестати дивуватися совісті лідерів майдану і опозиції - совістю там і не пахло. Поклавши руку на серце - як би хто не ставився до Януковича, жодна розсудлива людина не збирався на майдані для того, щоб проти нього воювати. Чи не настільки він поганий. І, з іншого боку, - те, що ми побачили вчора. Бій заради бою - з боку майдану, сила заради порядку - з боку держави. Контрастує, правда? Я дуже хочу, після того, як заворушення в Києві нарешті припиняться, подивитися результати чесної соціології з широкого спектру питань, починаючи з підтримки стояв майдану готовності терпіти бруд, антисанітарію та їх порядки, і закінчуючи прогнозами на вибори 2015 року. Обіцяю, буде цікаво. Особливо має сподобатися Льовочкіну. А президенту хочу побажати тримати в команді лише вірних і чесних людей. Майдан - ціна двох зрад. Соратників влади - цієї влади, лідерів опозиції - цієї країни.