Свят - бій! Радянську традицію потрібно викорінювати
Згадаймо, що у нас раніше було з святами. У свята ми раніше ходили на демонстрації.
Правда, не у всі свята, а тільки 1 травня і 7 листопада. Це були свята, так би мовити, не справжні. Та й демонстрації були, звичайно ж, не справжні. І ходили ми на них не просто так, а за відгули. Загалом-то, ми так вже собі й уявляли собі ці свята, що це такі свята, в які можна буде піти на демонстрацію, заробити собі відгул і відпочити ще раз.
Релігійних свят тоді не було. Не існувало. Держава їх тоді не визнавало взагалі, тому ніхто тоді не знав ні про Різдво, ні про Пасху. Більше того, на Великдень, як правило, припадав ленінський воскресник, ну, в крайньому випадку, напередодні Великодня був ленінський суботник. Тоді взагалі як би була якась спеціальна альтернатива релігійним святам. Наприклад, на Великдень не можна працювати, так зло уряд змушувало: "Ось і попрацюйте".
Аналогічно в четвер, в день, в який точно не було поста, був як на зло рибний день. У середу і в п'ятницю часто був пост, і тому єдиний день, коли можна було поїсти м'яса, був четвер. Так от, в четвер якраз і був рибний день. Тобто уряд не поважало ні релігійні обряди, ні релігійні звичаї, ні релігійні свята.
Воно, власне кажучи, взагалі свята не дуже-то поважало. Інакше б воно не стало їх загажівать всілякими демонстраціями.
І справжніх свят у радянський час було, власне, три - 1 січня, 8 березня і 9 Травня - День Перемоги. Все інше було придумане.
Причому, оскільки 1 травня були на демонстрації, то було ще додаткове 2 травня - вихідний день на додаток до відгул. І оскільки 7 листопада було демонстрація, то було ще додаткове 8 листопада - вихідний день на додаток до відгул за 7 листопада. Ось такі були свята. Тобто, по суті, просто вихідні дні.
Але вихідні були за рахунок держави, це факт.
***
Що ж відбувається зараз, коли всі свята вже за наш власний рахунок, а не за рахунок держави? Адже одна справа - гуляти при соціалізмі, коли зарплата все одно капає, і зовсім інша справа - відпочивати при капіталізмі, коли, якщо не працюєш, то нічого і не запрацював. Виявилося, що в якомусь сенсі "совок" живий досі.
Я взагалі вважаю, що "совок" живий до тих пір, поки на, здавалося б, капіталістичних підприємствах є перерви.
Ось коли я йду в магазин, а там перерва (чи то з дванадцятої до першої години, чи то з години до двох, чи то з двох до трьох, чи то з трьох до чотирьох), я розумію, що це магазин "совковий", навіть якщо у нього приватний господар або якщо цей магазин належить якомусь АТ або Ltd. Це все одно "совок". Там, де перерви в розпал робочого дня, це чистісінький "совок".
Зрозуміло, що люди, які там працюють, будуть говорити: "А що, нам поїсти не хочеться?". Так, поїсти може хотітися. Але в той час, коли одні їдять, повинні працювати інші. Тоді це справжній капіталізм. Повинна бути двухсменка, трехсменка, сколькоугодносменка, але воно має працювати, поки навколо ходять люди.
Те ж саме і з святами. Я не розумію, скільки можна святкувати в злиденній країні, коли люди самі собі заробляють на життя, коли всі все час скаржаться, що їм не вистачає. Як можна в таких умовах добровільно і радісно пів-січня і пів-травня святкувати.
Ось коли в Німеччині було погано після війни, там через спеціальні громадські роботи проводилася політика штучної зайнятості. Тобто були роботи, які навіть не дуже потрібні, але заради суспільної штучної зайнятості ці роботи були. У нас же навпаки. Замість штучної зайнятості - штучна безробіття, коли і є бажання працювати, і, загалом-то, робота є, але людям кажуть: "Ні, в ці дні працювати не можна, треба святкувати". І люди охоче на це погоджуються.
***
Кабінет міністрів постійно видає якісь постанови, переносить дні з дня на день так, щоб було вихідних десять днів поспіль, дванадцять днів поспіль, п'ятнадцять днів поспіль. І ніхто у відповідь не говорить: "Ми хочемо працювати, а не святкувати. Дванадцять або десять днів поспіль - це багато для свята. Ми хочемо працювати і заробляти". Ні, всі святкують. Таке враження, що ми вже дожили до загального благоденства, що наш добробут вище даху, і ми можемо святкувати два рази практично по півмісяця.
Адже в робочі щілини між святами і вихідними - теж ніхто не працює! Я цей "совок" не розумію.
Я б на місці уряду кількість свят значно скоротив або, принаймні, самоусунувся від цього процесу. Замість цього уряд відчуло себе дуже потрібним і з задоволенням зайнялося всілякими перестановками.
Ось нещодавно оприлюднили черговий законопроект - встановити нові державні свята. Частина прибрати, але зате частина придумати. І при всьому при цьому найцікавіше це не законопроект, а пояснення до нього. Далеко не всі державні свята, як роз'яснюють, повинні бути вихідними днями, в той же час ті свята, які вже були вихідними, вихідними і залишаться, хоча при цьому не будуть державними святами.
Розумієте: будуть такі державні свята, які будуть не вихідні, зате будуть такі вихідні, які й не неділя, і в той же час і не державне свято. Таке враження, що уряду нема чого робити, що йому більше нічим займатися, як колупатися у всіх цих святах ...
***
Ну, а що ж діється з усілякими святами за кордоном? А за кордоном хто на що здатний.
Ось, наприклад, в Естонії, де я був у відрядженні напередодні 1 травня, вирішили в день перед святом заборонити продаж пива. Всі ходять, шукають пива, пива немає, тому що вийшов указ, що в день перед святом пива не належить. І в день свята теж пива не належить.
У Гельсінкі вже трошки інакше проходять свята. Там, скажімо, президент виступає з промовою - і при цьому немає телебачення!
Уявляєте?
У нас були б всі канали, які тільки можуть бути. Там - як ні в чому не бувало. Загалом, теж - хто на що здатний.
І поки я розмірковував про те, чому в Естонії немає пива, чому в Гельсінкі немає телебачення, коли виступає президент країни, чому на одній і тій же демонстрації там йдуть все підряд - від тих, хто підтримує уряд, до анархістів - все разом, єдиною колоною, ми якось непомітно підібралися до Білорусі. І перше, що нас зустріло на території Білорусі, - це туалет. Описати це смердючий чудо неможливо, але радянські клозети тут же згадалися.
Чому я про це говорю? Адже, здавалося б, Білорусь - не Україна. А тому, що за загальним рівнем добробуту ми все-таки, хоч і маємо нормальні туалети, але значно ближче до Білорусі, ніж навіть до Естонії або, тим більше, до Фінляндії. А раз так, то, може бути, спочатку підняти рівень життя в країні, а потім вже святкувати? Як естонці - без пива, або як фіни - без телебачення, або як якісь інші країни.
Але мені здається, право на велику кількість свят повинна мати та країна, де все добре.
***
Чую ваші заперечення. Ось, мовляв, чому це тільки багаті країни повинні святкувати? Багаті країни якраз святкувати і не люблять, а от злиденна Бразилія он які карнавали влаштовує на весь світ! Радіти б треба, що уряд нас захищає, дає нам свята, а зарплата від роботодавця все одно капає! Нехай той знижує свій прибуток, а нам зарплата все одно буде йти, бо нам свята гарантовані Батьківщиною. Треба ж колись народу і картоплю копати! Коли ж це ще робити, як не в свята ...
Ну, давайте по порядку.
Про Бразилію. Так, бразильці святкують, карнавали влаштовують. Між іншим, під час карнавалу деякі ще примудряються і заробити. Туди весь світ з'їжджається, на їх карнавал. Тобто карнавал там дуже добре корелює з туризмом. Але головне - бразильці, на відміну від нас, потім, коли свято закінчиться, чи не стогнуть: "Ой, та то погано, і те погано, і того не вистачає, і на це не вистачає, і де б знайти роботу, і де б підзаробити додатково ... "Не стогнуть вони. Ну, народ такий. Чи не стогнуть - і все. А грають у футбол. Або карнавал, або футбол. Або футбол, або карнавал. Їсти нічого, ну й добре. Вони - бразильці. Чи не стогнуть.
Тепер - щодо гарантій від наших роботодавців. Так, звичайно. Уряд гарантує, що роботодавець повинен зберегти зарплату. А що відбувається насправді?
Або змушують нас переробляти в інші дні, мовляв, інакше фірма не заробить, не отримає грошей, немає звідки платити, нема звідки дотримуватися державні гарантії, потрібні гроші, а їх немає. Обсяг-то роботи від свят адже не зменшується!
Або просто, як на більшості підприємств, зарплата йде в конверті, і якраз ось ця конвертна частину і скорочується, оскільки ніякі державні гарантії на неї не поширюються.
До речі, щодо картоплі. При справжньому капіталізмі не прийнято заробляти ще й тим, що ми копаємо картоплю. Прийнято заробляти своєю кваліфікацією, вузької, дуже вузькою спеціалізацією. А коли людина один робить все - і вдома шпалери клеїть, і на дачі картоплю копає і інше, інше - все робить сам, - це не вузька спеціалізація. Це первісно-общинний лад, просто під новою вивіскою. При капіталізмі прийнято, щоб людина заробляла одним, одноманітним, монотонною працею відповідно до своєї вузької кваліфікацією і вузькою спеціалізацією, за це отримував гроші, а за ці гроші купував і шпалери, і картоплю, і все інше.
Ось це і буде справжній капіталізм. Не подобається - можна святкувати. Але тоді потім, як у Бразилії, не потрібно стогнати.
З регіональної TV-програми Олександра Кірша "Позаштатний радник" (включаючи фрагменти підготовленої передачі, не звучали в ефірі)