Про перспективи Росії

Вперше скорочена версія статті була опублікована в журналі "Генеральний директор" (тут: повна авторська версія)

Відео дня

Оцінка ймовірності глобальних потрясінь є одним з ключових елементів оцінки зміни зовнішніх умов при формуванні стратегічного бачення і стратегії в цілому. З одного боку, глобальні турбулентні процеси відбуваються досить рідко. З іншого боку, їх вплив легко може стати критично сильним навіть для самих великих транснаціональних корпорацій. Тому, продовжуючи тему ймовірності розпаду провідних геополітичних центрів, представляю оцінку ймовірності розпаду Росії, виконану на основі Моделі Розвитку технологічної цивілізації.

Всупереч поширеному стереотипу, Росія відноситься до числа країн, які по фазі цивілізаційного розвитку не відстають, а випереджають розвинені західні країни. Той системна криза, до якого Захід тільки підходить, в Росії почався не в 2008 році, а в 1991 році. З одного боку, за цей час країна встигла адаптуватися до свого смутному часу. З іншого боку, пострадянська смута була значною мірою пом'якшена Заходом. Це і значне зростання попиту на російські ресурси. І можливість всім бажаючим не просто виїхати з країни, а виїхати в порівняно благополучні й стабільні країни. У результаті країна змогла не тільки встояти, але і як ще недавно любила повторювати офіційна російська пропаганда "встати з колін і розправити плечі".

Однак минулі парламентські і президентські вибори продемонстрували настільки глибокі тектонічні розломи і системні протиріччя всередині російського суспільства, що багато знову заговорили про перспективи збереження РФ в існуючих кордонах.

Наростання протиріч всередині РФ.

Росія складається з трьох принципово різних частин, якими стає все складніше управляти з єдиного центру за єдиними законами і стандартам.

Перша - це збалансована в цивілізаційному плані Росія. Вона включає в себе Північний захід, Черноземье, район Верхньої Волги і західну частину європейської півночі країни. З одного боку це територія досить освоєна, населення давно адаптувалося, створена чи може бути створена за рахунок переважно внутрішнього розвитку інфраструктура для ефективного використання як не поновлювальних, так і поновлюваних ресурсів. З іншого боку частка ресурсів доступних для використання, яка припадає на одного жителя досить велика. Це найбільш благополучна частина Росії, де ефективною була б реальна демократія і висока розвинена ринкова економіка. Зараз ця частина знаходиться в своїй фазі кризи - смутного часу переходу від швидкого інтенсивного розвитку Модерну до дещо більш повільного, але все одно порівняно швидкому екстенсивному розвитку постмодерну. І якби ця частина країни розвивалася б окремо, то можна було б сміливо прогнозувати для неї час завершення трансформаційної кризи.

Друга частина Росії це традиційна, закрита Росія, яка представлена ??в основному Північним Кавказом, за винятком нафтоносних його районів. Людей багато, питомих ресурсів мало. Модерн радянської епохи поки він динамічно розвивався тобто приблизно до 1970 року встиг лише частково трансформувати традиційний уклад економічній, культурній та соціального життя. А коли почалася криза заходу Модерну, то традиційний уклад знову став домінувати. З одного боку, він не схильний кризі. З іншого боку, там не затребувана ні демократія, ні високо розвинена ринкова економіка. Вдобавок часткове повернення до традиційного укладу призупинив процес зниження народжуваності. В результаті найбільший рівень народжуваності в РФ спостерігається в тих регіонах, які в принципі не можуть дати висококваліфіковану і добре оплачувану роботу своєму населенню. Сучасну інфраструктуру там побудувати можна, але робити це немає особливого сенсу, оскільки її не можна буде утримувати за рахунок переважно традиційної економіки, і вона приречена буде залишатися дотаційною.

Третя частина Росії це неосвоєна, відрита Росія. Щільність населення вкрай низька і значна його частина не адаптована до суворих умов проживання. Надлишок ресурсів. Однак налагодити ефективну видобуток і первинну переробку навіть не поновлюваних ресурсів неможливо через відсутність коштів, інфраструктури і людей. Ефективна ринкова економіка в таких умовах теж неможлива, а демократія знову-таки не затребувана. Занадто великі відстані і жорсткий клімат обумовлюють вогнищевий характер поселень. Коли Американські колоністи вийшли до західного узбережжя, то протягом приблизно півстоліття фронтир зник і Дикий Захід поступово став йти в історію. Російські переселенці вийшли до Тихого океану раніше американців, але Сибір і Далекий Схід як і раніше в значній мірі залишаються дикими, незважаючи на розвиток засобів транспорту і зв'язку та більшовицькі ударні методи освоєння. Фронтир нікуди не зник - Сибір і Далекий схід і раніше виявляються занадто великими для їх ефективного освоєння першої, збалансованої частиною Росії.

Висновок - природні протиріччя між цими частинами країни не просто великі, а постійно наростають і поступово виходять з під контролю центру.

Але як тоді вдавалося контролювати ці протиріччя в імперські та радянські часи?

У царські часи, за винятком останніх пари десятків років, протиріччя були значно меншими. Селянство, тобто велика частина населення імперії усіх регіонів, існувало в рамках традиційного укладу. Крім того, не існувало ні єдиних соціальних стандартів, ні вільного переміщення робочої сили між регіонами Росії.

У радянські часи працював наймогутніший зглажуватель всіх міжрегіональних протиріч - високі темпи розвитку. Коли бачиш не просто покращення життя, а корінне її перетворення з швидким впровадженням в життя того, про що раніше і не мріялося, то будь-які міжрегіональні суперечності культурні, економічні та інші, відходять на другий план. У СРСР дружба народів дійсно була, але вона існувала рівно до тих пір, поки країна швидко розвивалася, тобто прімернодо початку 70-х років.

Схоже, сучасне російське керівництво розуміє гостроту проблем. У всякому разі, воно намагається задіяти одночасно і імперські й радянські консолідуючі чинники.

З одного боку, російське керівництво, м'яко кажучи, не перешкоджає формуванню сучасного станово-авторитарного суспільства. Крім усього іншого, сподіваючись запустити механізм консолідації контінентальнойімперіі. Але ці процеси йдуть занадто повільно, щоб найближчим часом мінімізувати неконтрольовану міграцію з закритої частини Росії і легітимізувати відмову від єдиних загальноросійських соціальних стандартів. Одночасно, процес формування станово-авторитарного суспільства не прийнятний і не ефективний для збалансованої частині країни. Перші, дуже слабкі прояви цього неприйняття спостерігалися під час минулих парламентських і президентських виборів.

З іншого боку, спостерігається явне прагнення російського керівництва повернути високі темпи науково-технологічного та економічного розвитку, характерні для радянського часу. З цивілізаційної точки зору, це спроба повернути Модерн. Якби вона вдалася, то проблема не сумісних між собою частин однієї держави зважилася б сама собою. Але повернути Модерн, тобто цивілізаційну фазу прискореного інтенсивного розвитку це те ж саме, що знову увійти в ту саму річку. Це спроба управління свідомо не керованими параметрами. В результаті дорогі проекти модернізації перетворюються на пропагандистсько-отмивочной проекти, а слова "нанотехнології", "Сколково" та інші, поступово трансформуються з символу надії Росії на символ її ганьби. Звичайно, можна займатися пошуком конкретних винних, але потрібно пам'ятати, що сама ідея модернізації або її попередній варіант у вигляді прискорення горбачовських часів завідомо є утопічною. Реальна модернізація Росії, звичайно ж, можлива, але з іншими темпами і заснована на інших принципах. Т.ч. додати стійкість і зберегти керованість сучасною Росією радянськими методами неможливо.

Третій напрям додання стійкості Росії - інтеграційне. Його логіка очевидна - якщо сама Росія в її існуючих кордонах має системні та наростаючі проблеми, то, отже, їх можна повністю або частково усунути за рахунок інтеграції з іншими країнами. При цьому, зрозуміло, що Росія буде домінувати у створюваних і проектованих міждержавних по початку об'єднаннях. Підбір країн для інтеграції з РФ показує, що російське керівництво всерйоз розраховує на цей напрямок. Однак його перспективи не представляються райдужними з однієї причини - глобалізація завершилася і поступово почав розкручуватися зворотний їй процес - регіоналізація. Про це вже прямо говорить ряд російських інтелектуалів, але влада поки робить вигляд, що не помічає. На геополітичному рівні прогрес регіоналізації означає різке зниження ефективності і подальший розпад не тільки міжнародних організацій та інтеграційних проектів, а також цілого ряду держав. У цих умовах, практично будь-які інтеграційні проекти, які обнародувано Росією, виявляються свідомо не реалізованими. У той же час в перспективі найближчих трьох років існує велика ймовірність того, що з виходом світової кризи за переважно економічні рамки, Росія спробує відновити контроль над Україною. У цьому полягає головна небезпека російсько-українських відносин для України.

Наростання зовнішніх протиріч.

Суперечності між Росією та іншими країнами не менш, а бути може навіть гостріші, ніж внутрішні. РФ не може розвиватися як енергетична імперія. Для цього у неї занадто маленькі питомі обсяги експорту енергоресурсів на душу населення. Зате вона повністю відчуває на собі не тільки всі принади голландської хвороби економіки, а й сильну залежність від коливань цін на сировину. З виходом ж світової кризи за переважно економічні рамки вплив цієї залежності посилиться критично. З одного боку, Росія, яка насилу справляється з видобутком не поновлювальних ресурсів. Це при тому, що головне багатство країни це поновлювані ресурси, значну частину яких має сенс обробляти на місці, а не вивозити у вигляді сировини. З іншого боку - добра сотня країн з катастрофічно низькими можливостями для внутрішньої колонізації власній території на існуючому технологічному рівні. До цього додається і посилюються демографічні протиріччя. З одного боку все та ж сотня країн, яка тільки наближається до піку свого населення. Населення молодого і пасіонарного у своєму вторинному Модерні, яке, незважаючи на високі темпи розвитку просто неможливо забезпечити гідною роботою всередині цих країн. З іншого боку, глибоко апатичне і депресивний і постійно скорочувалося населення РФ зі зростаючою часткою людей старшого віку і сокращающейся часткою слов'янського населення.

Очевидно, що довго, такі гострі внутрішні і зовнішні суперечності в латентній фазі перебувати не можуть. І з виходом світової кризи за переважно економічні рамки і вступу і розвинених і поки ще швидко країн в свою фазу цивілізаційної кризи, в якій, нагадаю, сама Росія знаходиться з 1991 року, вони будуть прагнути підірвати Росію, як по периметру кордонів, так і зсередини. Тим, хто вважає це неймовірним, раджу згадати історію розпаду СРСР. Адже ще за три роки до серпня 1991 року практичні нічого не віщувало його розпаду. Навіть коли в червні 1991, Буш старший в українському парламенті закликав підписати новий союзний договір, практично ніхто не прогнозував настільки вибухового розвитку подій. А адже масштаб прийдешніх потрясінь буде набагато більше, ніж при розпаді Радянського Союзу і повторюся, пом'якшувати їх буде вже нікому. Тому не дивно, що такі поворотні моменти історії і наступні за ними турбулентні часи не прогнозуються галузевими методами аналізу, а доступні для розуміння лише на цивілізаційному рівні.

Висновок:

З одного боку, Росію раніше неможливо завоювати, та й сама класична війна вже неможлива. А до неправильної війні майбутнього РФ як і раніше не готова.

З іншого боку, величезні внутрішні і зовнішні суперечності не дозволяють сподіватися, що Росія зможе залишитися осторонь від прийдешніх загальносвітових розборок і потрясінь Другої Тридцятирічної війни. А шанси вціліти в них в існуючих кордонах для неї є дуже невеликими.

PS

Модель розвитку технологічної цивілізації, на основі якої виконаний цей прогноз, базується на природничо-наукової, а не на експертній методології. Всі прогнози, виконані на її основі, мають приблизно однакову похибку. Тому оцінити похибка прогнозу, що міститься в цій статті частково можливо вже зараз, за моїми попереднім прогнозам. Наприклад, за аналогічним прогнозом для України, який називається "Швейцарський шлях" і опублікований влітку 2005 року. Там же, до речі, міститься і прогноз світової кризи.