Вісім років правління відповіли на запитання "Who is mr. Putin?"

Вісім років тому, наприкінці січня 2000 року, на Давоському економічному форумі прозвучало запитання "Who is mister Putin?". Він кинув в деяке замішання російську делегацію. Однак справедливість зауваження була очевидна.

Відео дня

Ні Заходу, ні Сходу до кінця не було ясно, кому Борис Єльцин довірив управління величезною країною з безліччю проблем і ядерною зброєю. Чи не були зрозумілі погляди нового російського президента, його світогляд, позиція з ключових питань міжнародної політики.

Через вісім років Володимир Путін залишає посаду президента з колосальним ресурсом підтримки населення і правлячої еліти і розумінням, які проблеми і завдання йому належить вирішувати на посаді прем'єр-міністра.

Більшість цих проблем перекочували з "президентського списку": восьми років виявилося недостатньо, щоб впоратися з корупцією, провести ряд ключових структурних реформ, перемогти зростання цін, знизити залежність від експорту сировинних товарів і диверсифікувати економіку, а також створити по-справжньому громадянське суспільство.

Зміцнення влади центру, ослаблення влади регіонів

Перші роки свого президентства Путін присвятив вирішенню головного завдання того періоду - виведення країни з соціально-економічної кризи та створення єдиного правового поля всередині країни. Головним терміном початку століття стала "вертикаль влади", яку Москва створювала для зміцнення елементарної дисципліни на різних рівнях влади.

Сам Володимир Путін, згадуючи про цей період, каже, що Росія стояла на межі розвалу, регіональні закони суперечили Конституції і федеральним законам, які, в свою чергу, не дотримувалися в регіонах.

Потім настала черга реформування Ради Федерації. Губернаторам, які тоді входили до верхньої палати парламенту, було запропоновано займатися вирішенням завдань розвитку регіонів, а у верхню палату парламенту делегувати своїх представників, що знизило не тільки політичну активність, а й політичну вагу регіональних лідерів.

Після думських виборів 2003 року було прийнято рішення про зміну виборчого законодавства. Підвищили прохідний бар'єр з 5 до 7%, а змішану систему виборів замінили на пропорційну. Це привело в підсумку до відходу з політичної сцени головних ліберальних партій 1990-х років - "Яблука" і Союзу правих сил.

Був змінений і закон про партії. Тепер для реєстрації партіям потрібно було мати чисельність не менше 50 тисяч чоловік і бути представленими в більш ніж у половині суб'єктів федерації, що призвело до значного скорочення кількості партій. Якщо у думських виборах 2003 року брали участь 23 партії, то в 2007 році - тільки 11.

Після зміни системи виборів до Держдуми була змінена система виборів губернаторів. Фактично були скасовані прямі вибори голів регіонів. Тепер їх кандидатури затверджувалися регіональними парламентами за поданням президента.

Всі ці зміни в політичному устрої країни відбувалися на тлі "структурування" інформаційного простору та медіа-бізнесу. Підприємець Борис Березовський, якого наприкінці 1990-х ЗМІ називали "сірим кардиналом Кремля", продав свої акції найбільшого російського телеканалу ОРТ і попросив політичного притулку у Великобританії, ставши головним опонентом і критиком російської влади.

Незалежний телеканал НТВ, підконтрольний бізнесменові Володимиру Гусинському, через борги перейшов під контроль "Газпрому", а сам бізнесмен емігрував до Ізраїлю. Акції найбільших газет були придбані структурами, підконтрольними бізнесменам, які зберігали лояльність владі.

Росія в Світі

Загальновизнаним вважається думка, що за вісім років президентства Путіна Росії вдалося не тільки зберегти позиції на світовій арені, а й залучити в орбіту своїх інтересів "забуті" після розпаду СРСР країни Азії, Африки та Близького Сходу.

Однак для одних це посилення позицій Росії має позитивний знак, для інших - негативний. Російська влада при Путіні стали активно використовувати економічний фактор для відстоювання своїх зовнішньополітичних інтересів, у тому числі за рахунок збільшення торговельних оборотів з розвиваються і завдяки активній підтримці російських компаній, що виходять на ринки інших держав.

Багато великих проектів, що реалізуються "Газпромом", "Русалом", "Лукойлом", РЖД в Німеччині, Італії, Нігерії, Казахстані, арабських і азіатських країнах, стали можливими не лише завдяки комерційно вигідним пропозиціям російських компаній, а й через активну зовнішньополітичної підтримки керівництва країни.

Проте успіхи, досягнуті Росією в останні вісім років на міжнародній арені, багато експертів пов'язують із сприятливою зовнішньоекономічною кон'юнктурою, високими цінами на сировину, насамперед на нафту і газ, які дозволили Росії не тільки значно наповнити свій бюджет, але і використовувати "енергетичний аргумент" в міжнародних справах.

Росію неодноразово звинувачували у використанні "енергетичної дубини" насамперед у діалозі зі своїми найближчими сусідами - Грузією та Україною, які після "революції троянд" і "помаранчевої революції" проголосили своїми пріоритетами вступ до ЄС і НАТО.

Незважаючи на всі зусилля, Росії не вдалося створити щось більш-менш наближене до багатополярного світу. Домінантою в міжнародних відносинах і раніше залишаються США, з якими у Володимира Путіна відносини розвивалися параболічно.

Росія і Захід: друзі чи недруги?

Підйом відносин між двома країнами почався в 2001 році, коли Путін 11 вересня першим зі світових лідерів зателефонував Бушу після атак терористів на WTC, висловивши співчуття і запропонувавши допомогу. Послідувала після цього воєнна операція в Афганістані була побічно підтримана Росією, яка відкрила свій повітряний простір для літаків НАТО і не перешкоджала розміщенню американських баз в азіатських країнах - членах СНД.

Спад відносин почався після операції коаліційних сил на чолі з США в Іраку. За Іраком послідували плани розміщення американської системи ПРО поблизу російських кордонів та визнання незалежності Косово.

Відносини з Європою весь цей час теж були неоднозначними. Одним з перших гостей Путіна, тоді ще в.о. президента, був британський прем'єр Тоні Блер, який хотів підтримати майбутнього президента Росії.

Бурхливий роман Росії та Британії початку двадцятого століття змінився явною неприязню.

Росія закликала Лондон екстрадувати Березовського, якого звинувачували в економічних злочинах, і Закаєва, якого звинувачували у тероризмі. У результаті обидва отримали політичний притулок у Великобританії, а російсько-британські відносини - перша тріщину.

Потім пішли претензії Лондона на адресу Москви за гоніння на громадянське суспільство і звинувачення в приховуванні вбивці екс-співробітника ФСБ Олександра Литвиненка.

Незважаючи на хороші відносини з найбільшими країнами ЄС - Німеччиною, Італією і Францією, великі спільні енергопроекти та полегшення візового режиму, російській владі так і не вдалося розпочати переговори про нову угоду про партнерство і співробітництво з Євросоюзом.

Перешкодою в більшості випадків були політико-економічні причини. Спочатку Росія відмовилася ратифікувати енергетичну хартію, що відкриває доступ іноземних енергокомпаній до російських трубопровідним системам.

Потім виникла проблема польського м'яса, ввезення якого до Росії був заборонений за санітарними показниками після приходу до влади братів Качинських, що і стало причиною польського вето на початок переговорів з ЄС. Після зміни польського керівництва, скасування ембарго і, як наслідок, зняття вето, настав час Литви.

Вільнюс наклав вето на переговори, зажадав від Росії відновити постачання нафти по трубопроводу "Дружба" на Мажекяйський НПЗ, зупинені кілька років тому, за офіційною версією, через ремонт труби, і виплатити компенсації литовцям, постраждалим від радянської влади.

Економіка

Паралельно зі створенням єдиного правового поля всередині країни, зміцненням міжнародних позицій Росії, вирішувалося завдання підвищення якості життя населення. Були прийняті рішення про регулярної індексації пенсій і заробітної плати бюджетникам, військовим. Російський уряд достроково виплатило значну частину зовнішнього боргу.

На початку президентського терміну Володимир Путін поставив перед урядом амбітне завдання подвоєння ВВП за десять років. За вісім років це зростання склало близько 70%, промисловість зросла на 75%. Припинився відтік капіталу з країни, що становив десятки мільярдів доларів, а інвестиції зросли на 125%.

На одній з перших зустрічей з російськими бізнесменами Путін оголосив про "рівновіддаленості" бізнесу від влади. Після цього держава почала фактичну націоналізацію ряду стратегічних активів, які переходили під контроль державних компаній.

Однією з головних претензій інвесторів до Путіна є його жорсткість відносно колись найбільшої російської нафтової компанії "ЮКОС" і її керівників Михайла Ходорковського і Платона Лебедєва, які були засуджені до тюремного ув'язнення, а більшість топ-менеджерів було змушене покинути країну через загрози розділити долю своїх колег.

Путін неодноразово відкидав політичне підгрунтя "справи" ЮКОСа "або яку-небудь зацікавленість держави в переслідуванні менеджерів компанії, крім відновлення законності. Проте зрештою більшість активів компанії дісталися державної" Роснефти ", що вивело її в число найбільших нафтових компаній країни.

Влада також дорікали за обмеження доступу іноземних інвесторів до стратегічних галузей країни, зволікання з лібералізацією внутрішнього енергетичного ринку, нездатність впоратися зі зростанням цін і зміцненням рубля, яке підточує внутрішню конкурентоспроможність російських виробників.

Однак багато інвесторів вважають Росію, що продовжує накопичувати золотовалютні резерви і стабілізаційний фонд завдяки цінам на нафту, одним з найпривабливіших ринків світу.

За вісім з половиною років правління Путіна індекс РТС, основний індикатор російського фондового ринку, виріс зі 179,01 пункту на початку 2000 року до 2.153,32 в день, що передує інавгурації його наступника. Це є одним з кращих показників серед ринків, що розвиваються.

Армія

На одній з останніх зустрічей з журналістами Володимир Путін зізнався, що, коли він прийшов до влади, стан російської армії і силових структур було жалюгідним. За визнанням президента, людей у ??формі було дуже важко мотивувати захищати Батьківщину. Незважаючи на це, російська армія вирішила завдання придушення збройних сепаратистів у Чечні, які представляли, за словами Путіна, головну загрозу цілісності країни.

Аварія підводного човна "Курськ" у Баренцовому морі, теракти в Москві, Будьонівську, Каспійську, Грозному, Беслані, що забрали життя тисячі людей, підтвердили слова президента про слабкість силових структур і показали, що їм необхідні реформи.

Зростаючі доходи від продажу енергоносіїв дозволили направити значні кошти на переозброєння військової складової РФ, підвищити зарплати військовослужбовцям, почати вирішення житлових проблем, продовжити створення професійної армії, скоротивши призов на військову службу до одного року. Вперше за останні п'ятнадцять років кораблі російського військового флоту вийшли у світовий океан, а стратегічна авіація відновила бойове чергування.

Путін йде, Путін залишається

Йдучи з поста президента, Путін уже оголосив, які завдання йому належить вирішувати. На розширеному засіданні Держради в лютому президент озвучив "Стратегію-2020", вказавши на пріоритети розвитку країни.

Крім суто економічних завдань - підвищення продуктивності праці, переходу економіки на інноваційний шлях розвитку, зниження податків і зміцнення середнього класу, - експерти особливо відзначають боротьбу з корупцією. Незважаючи на сотні кримінальних справ проти високопоставлених чиновників і простих корупціонерів, ця проблема не вирішена.

За деякими експертними оцінками, обсяги корупції в Росії порівнянні з федеральним бюджетом і оцінюються більш ніж в 240 мільярдів доларів.

Саме проблему корупції на останній великій прес-конференції Володимир Путін назвав тією проблемою, яка його найбільше "дістала" і яка не вирішується, незважаючи на всі зусилля.

На цій же прес-конференції президенту задали питання про те, чи може він через вісім років сказати "Who is mister Putin?". Він відповів ... відповів, що відповів справами.