Момент істини, або Точка неповернення?

У старому радянському анекдоті всі спроби невдалих конструкторів-аматорів скласти трактор із крадених запчастин закінчувалися тим, що у результаті все одно виходив танк. Українські політики останні десятиліття тільки й робили, що намагалися сконструювати з норм, запозичених із закордонних конституцій, власну державну модель. Без особливого успіху. Не дивно, якщо норми навіть не намагалися дотримуватися. Але хто ж із політиків у цьому зізнається публічно! Зате тепер "конструктори" з БЮТ і ПР, схоже, вирішили піти "іншим шляхом". І спорудити щось небачене, але вже точно українське. Вийшло, як завжди. Велике, громіздке і страшне. Орати на ньому навряд чи вийде, а от стріляти по опонентах - в самий раз.

Жертва компромісу

Про те, що рано чи пізно регіонали і бютівці можуть спробувати об'єднати зусилля, говорили давно. І в цьому насправді не було і немає нічого негожого. Як показує практика цілком цивілізованих країн, "велика коаліція" може бути цілком ефективною. А часто у політиків і іншого виходу немає. У країні, розколотою на непримиренні табори і переживає постреволюційний синдром, об'єднання ще вчора ворожих одна одній сил може бути вельми і вельми корисним. Але є одне "але". Біло-сині з біло-сердечними по колишньому не довіряють один одному. І тому потребують "залізних" грунтах. Зовнішніх і внутрішніх. Технологи двох таборів чомусь вирішили, що внутрішньої гарантією може стати Перекроєна Конституція. Ось її і вирішили перелицювати. А оскільки і регіонали, і тимошенківці відомі своїм "глибоко вкоріненим" демократизмом, результати вийшли вражаючими. Більшість експертів, що ознайомилися з проектом "узгодженої редакції" Конституції свої враження описували одним словом. Найчастіше нецензурним. Решта використовували термін "шок".

Бютівці результат своєї праці намагалися не коментувати. Може й правильно. Оскільки більш говіркі регіонали виглядали дивно безпорадно. Борис Колесніков, наприклад, пропозиція перенести вибори президента до парламенту обгрунтував тим, що у разі всенародного обрання Януковича ... більшість у парламенті все одно сконсолідує навколо прем'єра Тимошенко. Як цьому зможе перешкодити обрання Януковича у Верховній Раді так і залишилося загадкою. Неофіційно біло-сині висувають іншу, не менш дивовижну, версію. Мовляв, при збереженні прямих виборів Віктор Федорович може і перемогти, але БЮТ заблокує його обрання в судах. А заблокувати обрання Януковича в парламенті тимошенківцям буде ще простіше. Ну не набереться потрібна кількість голосів - і все! Хто не вірить - нехай на Молдову подивиться, де Гречаної двічі не вистачило всього одного голосу!

Рінат Ахметов, кажуть, просто махнув рукою, переклавши відповідальність на Януковича. Мовляв, якщо він партійний лідер, нехай бере на себе особисту політичну відповідальність. І додав при цьому, що як бізнесмен зацікавлений у стабільній і злагодженій роботі з подолання кризи. Якщо у "широкої коаліції" це вийде, він буде тільки за, якщо ні - то ні. Правда, Рінат Леонідович при цьому не уточнив, як у другому випадку "отголосовать назад" поправки до Конституції ... Але його про це ніхто і не питав.

Приклад для наслідування?

У Бориса Колесникова журналіст "Сегодня" таки запитати наважився. Але про інше. Мовляв, такої виборчої системи, яку пропонують автори Конституції від ПРіБЮТ, немає ніде в світі. Борис Вікторович парирував тим, що "у світі і немає двох однакових конституцій". Міг, звичайно, відповісти і по-іншому. Наприклад, немає - не означає, що немає схожих. І вже тим більше - не було раніше. І не тільки виборчої системи ... У державі, де партія, яка не отримала на вільних виборах більшості голосів, проте отримувала право формувати і законодавчу, і виконавчу владу, де партійні органи могли позбавити депутата не тільки мандата, а й свободи, де ЗМІ могли закрити без особливих церемоній (зрозуміло, виключно за "дезінформацію"), ще недавно жило більшість читачів "Сегодня". Це держава називалася Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Більшовики, правда, не морочилися зі складними "Двотурова" конструкціями. Навіщо, якщо у виборах брав участь тільки один блок - "комуністів і безпартійних"? А от італійські фашисти - на перших порах - все-таки перестраховувалися. Способом, дуже схожим на нинішній український. 8 листопада 1923 Муссоліні провів через парламент так званий закон Ачербо, згідно з яким партія, що отримала відносну більшість, отримувала в палаті депутатів 2/3 мандатів. Бютівці, правда, задовольняються половиною плюс один голос, але, на відміну від Джакомо Ачербо, не вимагають від "партії-переможниці" зібрати хоча б 25% голосів. Досить і 10%, а теоретично - навіть простого подолання виборчого бар'єру. Головне, щоб у конкурентів голосів було хоча б на один менше.

Зрозуміло, не потрібно думати, що подібні комбінації придумують виключно фашисти. Перед спокусою владою не завжди здатні встояти навіть християнські демократи. Правда, коли ХДП подібний закон запропонувала в післявоєнній Італії, його відразу ж охрестили "шахрайським". Як назвуть ПРіБЮТовскій проект Конституції українці, його авторів, схоже, не особливо цікавить, - якщо його приймуть, це вже не матиме значення. Справа буде зроблено. Точка неповернення пройдена. Відіграти назад практично неможливо. І в цьому полягає головна небезпека пропонованих змін.

"Хто сказав, що буде легко?"

Суть демократії - не тільки в тому, що народ визначає, хто ним буде правити протягом наступних п'яти або чотирьох років, а в тому, що по закінченні цього терміну ті ж виборці можуть замінити нинішніх можновладців іншими, кому вони довіряють більше. Автори нинішніх поправок до Конституції загалом-то і не приховують, що поправки спрямовані на те, щоб владу змінити було дуже непросто. Голосування у два тури (не тільки на національному, але й на місцевому, до речі, рівні) - тільки один з інструментів. А справжній ключ, якщо не сказати фомка, що дозволяє зробити правління нинішніх державних діячів практично вічним, - це пропозиція продовжити повноваження нинішньої Верховної Ради. Рішенням самих депутатів. Користуючись цим прецедентом, надалі повноваження парламентарів (а також прем'єра і президента) можна продовжувати нескінченно, причому - не в приклад середньоазіатським правителям - навіть без референдумів. Зрозуміло, не заради користі. А, скажімо, для виходу з кризи. Криза закінчиться? Не біда. У депутатів є і на цей випадок напрацювання.

"Вимушене об'єднання політичних сил необхідно не тільки для подолання кризи, це потрібно для збереження і розвитку нашої країни. А опоненти завжди ллють бруд і б'ються в істериці. Але хто сказав, що буде легко, - ми й не сподівалися, що бути патріотом - це вигідно і почесно ". Це слова бютівця Віктора Уколова. "Коаліційний уряд потрібно для того, щоб закликати на допомогу виснаженій країні всіх - незалежно від партій, - хто хоче врятувати її ... Ми вимагаємо всієї повноти влади, бо хочемо повної відповідальності". Це слова Беніто Муссоліні. Адже він теж вважав, що бути патріотом - це тяжкий хрест.

Правда, в ті часи були і люди, здатні встати на повний зріст. "Пан Муссоліні, я кажу - хай живе Конституція, хай живе свобода, хай живе народний суверенітет, який не можна знищити!" - Кинув в обличчя без п'яти хвилин диктатору депутат Умберто Као. "Ви можете позбавити нас життя і свободи, але не можете позбавити нас гідності. Так, ми беззахисні, але не осоромлені "- ці слова Отто Вельса, лідера тих

84 депутатів рейхстагу, які проголосували проти наділення Гітлера надзвичайними повноваженнями, викликали у майбутнього фюрера справжню істерику. Нацистський закон "Про подолання лих народу і держави" (назва теж симптоматичне, наші політики можуть взяти на замітку) зрештою був прийнятий. Але слова Вельса назавжди залишилися свідченням того, що навіть у ті важкі часи була й інша Німеччина ...

Українські депутати на здивовані запитання журналістів здебільшого знизують плечима і розводять руками, видавлюючи з себе щось на кшталт "а що ми можемо змінити?". Дивно чути ці слова з вуст тих, кому ще кілька років тому - у вельми непростих умовах - цілком вистачало сміливості і волі виводити людей на акції протесту. Воля вичерпалася? Позбавлення виборців навіть формальної можливості впливати на владу - це не привід для рішучих дій? Юлія Тимошенко з Віктором Януковичем не схожі на диктаторів? Можливо ... Але невже загроза прихована менш небезпечна? Та й механізм, сконструйований БЮТ і ПР, може бути використаний зовсім іншими людьми зовсім в інших цілях. Адже вибори "по системі Ачербо", суперімператівний мандат і продовження повноважень парламенту самими депутатами прописані не де-небудь, а в Конституції, змінити яку зовсім непросто (якщо, звичайно, хто-небудь захоче її міняти). А те, що влада (поки що) ділять між двома, так навіть перший склад Раднаркому складався не тільки з більшовиків, а в першому уряді Муссоліні фашистів було всього три з тринадцяти міністрів.

Оптимісти або добре інструктували песимісти?

Найдосвідченіші в тонкощах української політики заспокоюють: нічого у БЮТ і ПР не вийде. Угоди протримаються в кращому випадку кілька місяців, а там або регіонали не проголосують за пропозиції тимошенківців, або бютівці не проголосують за кандидатуру Януковича на виборах президента, або ще щось станеться. І все повернеться на круги своя, тобто до звичної для української політики війні всіх проти всіх. Тільки ж надії на авось виправдовуються не завжди. І в будь-якому випадку буде створений прецедент. Якщо українське суспільство продемонструє, що готове проковтнути експеримент з позбавленням його права голосу, то рано чи пізно знайдуться люди, які спробують його повторити.

Як вже зараз знаходиться чимало охочих використовувати поки що глухе невдоволення українців змовою Тимошенко і Януковича у своїх політичних інтересах. Від Віктора Ющенка до Інни Богословської. Намітилася навіть якась конкуренція. Президент, скажімо, вже попередив громадян, що "групуватися" потрібно тільки навколо нього. І з яким пафосом! "Вставайте біля президента, лікоть до ліктя. Нас - мільйони. І ми не пропустимо цих шахраїв ". Неначе не Ющенко весь цей час шахраював з Конституцією і шантажував депутатів власним проектом Основного Закону, як ніби не він відкрив ящик Пандори абсолютно антиконституційним указом про розпуск парламенту, ніби не він поставив у колінно-ліктьову позу всіх, хто цілком щиро підтримав його в 2004-2005 роках, не кажучи вже про відверте хамство на адресу тих, хто голосував проти. Про які мільйони тепер веде мову Віктор Андрійович?

Чи ми знову маємо справу з операцією прикриття, коли під шумок народного гніву готують силовий сценарій і продовження повноважень чинного президента ще на один термін? Тільки чим тоді Ющенко відрізняється від "цих шахраїв"? І чи не вийде так, що з вогню політичних інтриг країна потрапить в полум'я справжнього хаосу? Пам'ятається, в 2007-му марш Внутрішніх військ на столицю був зупинений даішниками. Сьогодні бажаючих захищати загралася гаранта Конституції менше на порядок. А то й на два. Але невиконання наказу - прецедент ще більш небезпечний. Після цього міркувати про failed state будуть не тільки в ефірах російських каналів, але і в кабінетах людей, які приймають рішення, в Європі та за океаном - а адже саме до них тепер апелює Ющенко.

До речі, показово, на що саме скаржиться Віктор Андрійович. Головні його претензії - збереження Юлії Тимошенко на посаді прем'єра і вибори президента в парламенті. Недемократично, переконує Ющенко послів Німеччини, Італії, Чехії та Угорщини ... Помічники гаранта перед зустріччю з послами могли б енциклопедії погортати, в Інтернеті погуглити, щоб шеф - як мінімум - не виглядав смішно, адже в добрій половині держав, яким він адресує свої скарги, президентів обирають аж ніяк не всенародно.

Консервація - мати революції

Співгромадянам свою позицію Ющенко пояснив взагалі по-іншому. Можливо, і обмовився, чого не буває. Але якщо сприймати слова гаранта буквально, то злочином, на його думку, є вже саме створення великої коаліції. Наче не він сам ще недавно ратував за "широке об'єднання", нехай і в дещо іншому складі. Борис Колесніков, до речі, теж звернув на це увагу. І навіть пожартував: мовляв, закликав нас Віктор Андрійович об'єднуватися, ми й об'єднуємося.

І дійсно, яка різниця, об'єднається Янукович з Тимошенко чи з Ющенком? У будь-якому випадку це буде об'єднання політиків одного кола і вельми схожого виховання (політичного, зрозуміло, а не особистого). І в цьому насправді полягає головна небезпека широкої коаліції як такої для країни. Навіть якщо коаліціанти не будуть чіпати Конституцію. Створення "ширки" - це консервація правлячих еліт, готових виключити когось зі свого кола (наприклад, Ющенко і "охвістя" "Нашої України"), але не бажають нікого "приймати в сім'ю" з боку. Литвин з Симоненком не в рахунок - вони-то вже давно "свої", інакше не був би нинішній спікер спікером, а Колесніков не скаржився б на апетити комуністів у торгівлі з БЮТ.

Консервація небезпечна не тільки загниванням самих еліт, а й зростанням антисистемних настроїв в суспільстві - нехай навіть не зараз, а в майбутньому. Великий бізнес, звичайно, зацікавлений у стабільності, нехай навіть такою ціною. Але бізнесмени середньої руки і політики, що не потрапили в коло обраних і позбавлені соціального ліфта, тобто можливості безперешкодного розвитку свого бізнесу та кар'єри, здатні сформувати контреліту. А якщо політична система буде занадто жорсткою, єдиним способом взяти своє у контреліти буде соціальний вибух. У медіа вже зараз поширюють тексти про очищення за допомогою "ночей довгих ножів". Можна тільки уявити, про що незадоволені будуть говорити через два-три роки. І чи не вийде так, що, консервуючи систему, нинішні політики самі формують список жертв майбутньої революції?

"Дзеркало тижня"