Азаров проти Матіос

Приводом до заочної дискусії Миколи Азарова і письменниці Марії Матіос послужило її скандальне порівняння обеліску на Могилі Невідомого солдата в Києві, в парку Слави, з фалосом. Реакція М.Азарова була різкою, але справедливою і громадянської. По суті, це був крик душі, ображеної блюзнірським наругою честі і гідності мільйонів наших співвітчизників - наших батьків і дідів, полеглих на полях битв Великої Вітчизняної та Другої світової воєн. І немає і найменшого сумніву в тому, що всі порядні і совісні люди поділяють обурення М.Азарова.

Відео дня

Напевно, Матіос як жінці можна і поспівчувати. Мабуть, щось не склалося в її жіночу долю, коль запалене уяву викликає такі дивні асоціації і є бажання з когось "спустити штанці".

Але Матіос як громадському діячеві, до того ж претендує на політичний статус, ніякого виправдання бути не може. На жаданому для наших "демократів" Заході таку заяву, безсумнівно, викликало б бурю обурення. І, звичайно, було б останнім у політичній кар'єрі заявника.

У нас же воно пройшло майже непоміченим. І, що дивно, навіть керівником нової партії "Удар" Віталієм Кличко, який декларує чесність і порядність у політиці. А адже таку заяву Матіос, як і її захоплення з приводу піджарки яєчні на Вічному вогні якийсь зовсім вже відмороженої дівицею, мали послужити йому підставою для виключення її з виборчого списку кандидатів у народні депутати. Якщо Кличко таке аморальну поведінку його політичної соратниці не шокує, тоді всім його заяв про честь і чесності - гріш ціна.

По суті, діагнозом виглядає і бажання Матіос стратити всіх, хто не поділяє її переконання у власній геніальності. "Я б їм пальці в двері встромляла і витягувала, пріщемляла б і знову витягувала". Оскільки і я не належу до числа шанувальників таланту Матіос, майже фізично відчуваю хрест моїх пальців, затиснених письменницею в "демократичну" двері. Це вже садизм якийсь. Щось з арсеналу гестапівців та їхніх українських послідовників.

Мені соромно за пані Матіос. Правда, прочитавши ці рядки, вона може сказати, що і це для неї реклама. Як у випадку з оцінкою її творчості М.Азаровим. Ну, що ж, нехай порадіє ще раз.

Петро Толочко, історик, професор, академік НАНУ