Нема чого на фальсифікації нарікати - колі р .. жа крива

З кожним днем ??все ясніше стає - апокаліптичні передвиборні прогнози щодо скликання програла президентські перегони стороною "Майдану", що загрожує країні хаосом і кровопролиттям, не виправдалися. І за мовчанням Тимошенко та її прихильників криється не якась загадкова загроза, а всього лише безпорадність і відчай. Намір завалити суди позовами про визнання виборів недійсними насправді є лише дрібною капостю переможцям, та ще способом довести своєму, зменшуваному, як "шагренева шкіра" електорату, що "ми перемогли, але перемогу у нас вкрали".

В принципі, судовий програш "ТигрЮлі" неминучий з кількох причин. Почнемо з того, що єдиний прецедент на цей рахунок, рішення Верховного Суда-2004 щодо анулювання підсумків другого туру президентських виборів і призначення туру третього - насправді є скоріше винятком, ніж правилом. В черговий раз підтверджується старий афоризм про те, що "історія повторюється двічі - перший раз, як трагедія, другий раз - як фарс". І після тріумфу помаранчевих у 2004 році нікому з їхніх послідовників не вдалося його повторити. Ні в 2006, ні в 2007 році, коли карликові партії-аутсайдери спробували довести "масові фальсифікації" на відповідних виборах, нібито перешкодили отримати їм жадані депутатські мандати.

Ні, їх відразу "не послали", більше того - уважно вислухали в ході засідання Вищого адміністративного суду. Але через кілька днів все одно винесли вердикт - "не партеся, хлопці". Тим самим в черговий раз довівши, що визначальним в історичних судових рішеннях є не стільки ті чи інші юридичні доводи, а кількість демонстрантів навколо будівлі, де йде це засідання. Якщо кількість останніх налічує десятки (краще сотні тисяч), а сили правопорядку ніяк на це не реагують, тоді можливі "історичні рішення", часом мають мало спільного з формальної законністю. Як, наприклад, все той же не прописаний у законодавстві "третій тур", який нині став ще більш неможливим. Про це по-братськи подбали БЮТ і Партія регіонів ще влітку, під час солідарного голосування за нинішню редакцію закону про вибори.

Чисто тактичний момент - Юля Володимирівна свого часу сама не помітила, як поставила не на ту конячку. Зробивши ставку на Верховний Суд і навіть делегувавши до його голови свого вірного соратника і однопартійця Василя Онопенка. А вийшов великий "облом" - більшість знакових суперечок вирішується нині в судах адміністративних. ВАСУ ж очолюється призначеним ще Кучмою в останні місяці своєї каденції Олександром Пасенюком. Взагалі, Тимошенко з Онопенком останні місяці намагалися здійснити класичну "рейдерську" схему із захоплення контролю над адмінсуд, але дільце не вигоріла. А самі адмінсуд (за винятком хіба що зама Пасенюка - Сіроша, що мріє сісти в крісло шефа) підтримали свого нинішнього главу.

Тому спрогнозувати підсумки скарг БЮТ на результати виборів нескладно. Навіть якщо вони на місцях спочатку будуть подані до судів звичайні. Судді ж теж люди - їм ще жити і жити не де-небудь в лояльною до Тимошенко Львівській області, а в Донецьку, Луганську, Криму.

Але, мабуть, визначальним фактором безуспішності тимошенківської метушні є міжнародне визнання підсумків кампанії. Поздоровленням Медведєва Януковича ще можна було б знехтувати - і навіть злорадно виставити його дурнем. Як Путіна в 2004 році, також привітав лідера ПР. Але що робити з Саркозі, Меркель, десятком інших лідерів ЄС, до того ж входять до Європейської народної партії, членством в якій так хизується "газова принцеса"? А вже після поздоровлень переможцю голосування від керівника "оплоту світової демократії" Барака Обами аутсайдеру залишається лише підняти лапки вгору. Ну, або, пошукати підтримки де-небудь в Північній Кореї та Ірані, поплакав тамтешнім лідерам на всесвітній "імперіалістичний змову" проти себе коханої.

Проте, з урахуванням тільки вищевикладених обставин все одно можуть залишитися сумніви - наскільки підсумки виборів відображали справжні симпатії українських виборців? Тим самим працюючи на образ "бідної, скривдженої усім світом беззахисною ТигрЮлі", щоб дати їй при першій можливості вчепитися мертвою хваткою в горло своїм супротивникам. А після перемоги над ними - і всієї "благодетельствуемой" країні. Так що питання, а чи були фальсифікації і наскільки визначальний характер вони зіграли, все одно залишається відкритим і вимагає більш детального аналізу.

Політичний аукціон. Або - проституція?

Почнемо розгляд проблеми з історії та банальщини - підкупу виборців. Сей метод можна розділити на два підпункти - "підкуп у законі" і "підкуп як злочин". Перший варіант, як можна здогадатися, формально Фемідою не переслідується, оскільки їм без всякого сорому користуються всі без винятку політичні сили. Тому його і назвали не "покупкою", а "турботою про благо народу". "Турбота" ця, втім, виявляється чомусь виключно напередодні тих чи інших виборів, після яких політики майже повністю забувають про свої колишні програмних цілях і обіцянках.

Як правило, партія влади напередодні "судного дня" починає стрімко підвищувати зарплати бюджетників і пенсії. А опозиція, прагнучи не відстати від своїх опонентів, запалився ще більш гарячою любов'ю все до тих же пенсіонерам та лікарям з вчителями, вимагає від Кабміну підвищити їм виплати ще більше. Цього разу, правда, криза внесла суттєві корективи. Не вистачило грошей навіть на виплату всім зацікавленим вкладникам Ощадбанку СРСР горезвісної "Юлиної тисячі". А на шляху підвищення пенсій, пролобійованого Партією регіонів, кістьми лягла "народолюбну" премьерша, міцно підсіла "на голку" (і малопопулярні рекомендації) МВФ. І українські старички замість збільшених виплат отримали від Пенсійного фонду маревну цидулку про те, як злісні регіонали прийняли закон про зниження пенсій, а от Кабмін їм щосили заважав. І навіть - о диво з див - примудрився зберегти постачання ветеранів на колишньому рівні.

Із зарплатою бюджетників теж вийшла заковика. Розуміючи, що у виснаженому власної профнепридатністю бюджеті грошей на скільки-небудь регулярні виплати немає, Тимошенко оголосила свою піарну благодійність з 1 січня. Але так і не змогла провести це окозамилювання вчасно. Чому, скажімо, лікарі більшості районів навіть столичній Київській області отримали нові зарплати 8 лютого. Хороший урок всім майбутнім урядам - ??не лишай на останній місяць перед виборами те, що можеш зробити сьогодні. Якщо, звичайно, ти всерйоз цього хочеш. Тим не менше, немає сумніву, що вся ця піар-імпотенція - нездатність забезпечити не те, що реальне підвищення життєвого рівня людей, але навіть одномоментні подачки - зіграла в програші Тимошенко роль куди більш велику, чим уявні і реальні фальсифікації.

Втім, такі "аукціони" на тему, "хто пообіцяє більше", не є чимось ексклюзивно українським, і мають місце практично у всіх демократичних країнах. Від чого, тим не менше, все одно не сприяють по справжньому вільним вибором обманутого населення. Хоча тут питання філософське. Як, наприклад, в порівнянні поведінки повій - і досить значної частини "чесних дівчат". Вся різниця між якими лише в тому, що перші "торгують любов'ю вроздріб", отримуючи гроші від кавалерів за одну ніч, а другий мають намір отримувати зміст від чоловіків значно більш довгий час. А справжньою любов'ю не пахне в обох випадках. Так і з ставленням до політиків. Будь-яка людина очікує від них поліпшення рівня життя. В ідеалі - довготривалого, системного. Але багато хто готовий віддати свій голос навіть не за "тисячу" - всього лише за звичайний пакет гречки. Кожен вирішує за себе ...

Куди суворіше закон відноситься до прямого підкупу виборців. Що вдієш - звиклі до того, що передвиборчі обіцянки забуваються наступного дня після виборів, люди частенько віддають перевагу "синицю в руках" у вигляді великої купюри - "журавлю в небі" обіцянок про красиве життя. Правда, з таким способом підвищення популярності нерідко трапляються "проколи". Тому як грошики то представники "електорату" взяти можуть, а голосують за своїм розсудом - голосування адже таємне.

Найбільш технічно просунуті партійні функціонери спробували передбачити і такий варіант - і стали вручати обумовлену суму тільки після перегляду знімка заповненого бюлетеня, зробленого камерою виданого перед цим мобільного телефону. Але і такий метод широкого поширення не отримав - таки, займатися купівлею-продажем голосів поблизу ділянки, як кажуть, "чревато". До того ж за законом дільницю для голосування повинен мати два виходи. Тобто існує чимала ймовірність, що потенційно підкуплений виборець замість отримання заслуженого гонорару в сотню гривень віддасть перевагу потихеньку втекти з "партійним" телефоном в кишені.

Ще застосовувалися досить відомі "каруселі". Термін сей позначав популярне дитяче розвага, а заняття "дорослих дядьків", які за день голосування встигають об'їхати кілька ділянок і в кожному з них вкинуть по бюлетеню. Для цього, щоправда, необхідно було мати кілька "відкріпних талонів", але їх підробити значно легше ніж бюлетені. І все ж "каруселі" теж поступово стають надбанням історії. Занадто все на виду, рекрутовані "десантники" потім можуть проговоритися і неприємна історія забезпечена. Та й останні зміни виборчого законодавства практично закрили всі лазівки на цю тему.

"Лентяи" проти "заочників"

Таким чином, вищеописані методи прямого підкупу все частіше відходять в далеке минуле. Замість цього застосовуються інші, настільки ж ефективні способи. Цікавим "ноу-хау" на останніх виборах з'явилася озвучена Тарасом Чорноволом інформація про використання "біло-блакитними" технології "підвезення виборців". Мовляв, для того Луценко і зняли, що він лише один міг цьому перешкодити.

Правда, незважаючи на весь наліт дешевої сенсаційності від скривдженого на Януковича його колишнього соратника і керівника виборчого штабу перед "третім туром" виборів у 2004 році, не зовсім ясно, чому (і на якій підставі) міг перешкодити "П'єро з Майдану"? Бо суть цього самого "злочинного підвезення", за описом самого ж Чорновола, полягала в наступному. До того або іншого будинку, скажімо, в Донецьку під'їжджали прихильники Віктора Федоровича і запитували у мешканців кожної квартири, чи встигли вони проголосувати. І при негативній відповіді - пропонували поїхати на люб'язно підігнаному автобусі на виборчу дільницю. На якій підставі це забороняти? Так адже скоро і бродячих проповідників можуть оголосити поза законом.

Звичайно, якби "група підтримки" агітувала в день голосування за свого кандидата, це було б порушенням Закону про вибори. Не виключено навіть, що це неофіційно і мало місце. Але навіть якщо б поруч з кожною такою групою поставили по "Луценківському" міліціонеру, що б це змінило? Хіба просте речення "підвести на вибори" є кримінально караним? А вже підводити його під категорії "тиску" на Зледащіли виборця, взагалі смішно. Ні, звичайно, можна уявити, як який-небудь партійний "відморозок" загрожує людям (або навіть підкуповує їх грошима) "голосуйте за нашого - а не то ..." Але голосування все одно ж таємне! Можна пообіцяти все, що завгодно, а в кабінці голосувати, як хочеш. Право, якби "підвезені" виборці Східної України були б так обурені "насильством над собою", Тимошенко в їхніх регіонах, як мінімум, не програла б з таким розгромним рахунком.

Тим більше, що в її арсеналі знаходився не менш багатющий ресурс - голосування "за себе і за того хлопця". Тобто за сусіда (сусідку), які виїхали на заробітки за кордон. Чи то в Росію, чи то (набагато частіше) до Західної Європи. Ясна річ, на місці тимчасового проживання вони голосувати не будуть, тому як живуть там найчастіше нелегально. (Всього по закордонному округу взяло участь у виборах аж 45 тисяч чоловік - по всьому світу. І це - при мільйонах реально перебувають за межами України). Зате за місцем постійної реєстрації ці люди продовжують справно числитися - і на них можна запросто отримати бюлетені. Ну не зовсім просто, звичайно, а за бажання керівництва дільничної виборчої комісії та мовчазній згоді спостерігачів "дивитися на це крізь пальці".

Ну справді - розвиненого професійного "апарату" у партій на місцях майже немає, вони обходяться наймом тимчасових помічників. Питання на засипку - чи стане такий тимчасовий працівник, скажімо від Партії регіонів нариватися на неприємності від своїх земляків з Львівщини, з якими йому ще жити і жити, протидіючи масового вкидання бюлетенів від імені "заробітчан" на користь БЮТ?

Але на цей раз їх "біло-блакитні" конкуренти знайшли ефективну відповідь на мобілізаційну помаранчеву стратегію своїх виборців "на папері". Через що полунаселенная у зв'язку з величезною кількістю виїхали за кордон "заробітчан" Галіція досі стабільно лідирувала щодо явки виборців. І число реально з'явилися (хоча і після нагадування) жителів Південно-Східної України допомогло Януковичу переграти "заочників" з України Західної.

На шляху до американської системи?

Заодно можна констатувати, що Україна де-факто все більше наближається до американської виборчої системи. Не тільки в сенсі фактичної "двопартійності" і "двоколірні". Крім того, в США вибори, як мінімум, президентські, проходять у два етапи. Спочатку виборці окремого штату вирішують, на користь якого кандидата голосувати - а потім колегія вибірників цього штату віддає всі свої голоси за переможця. При цьому кількість "вибірників" чітко фіксовано, а от виборців - ні. Так що, умовно кажучи, якщо в штаті, підтримував у 2000 році Буша на дільниці прийшло в процентному і абсолютному відношенні менше народу, ніж у штаті, голосувати за Куейла - це нічого не змінює. Головне, скільки народу взагалі живе в цих штатах і має право на представництво в "колегії вибірників" по ??всій країні. Тому "техаський ковбой" і став президентом, незважаючи на те, що набрав голосів менше на півмільйона, ніж конкурент.

А адже у нас - тільки "явочним" порядком - відбувається майже те ж саме! "Помаранчевий" Захід віддає всі голоси за відповідні сили - а "біло-блакитний" Схід надходить подібним чином. Справді, хіба можна серйозно сумніватися в тому, що виїхав до Європи "заробітчанин" зі Львова віддав би свій голос за Януковича - або донеччанин, який поїхав у Москву, запалився б гарячою любов'ю до Ющенка?

Чи має сенс узаконити цю практику - або як і раніше використовувати її "де-факто", щораз обурюючись, якщо виграв конкурент, а не ти - питання окреме. Але з урахуванням світового досвіду говорити про особливі фальсифікаціях минулої виборчої кампанії не доводиться. Сторона, що програла, звичайно, в гірших адвокатських традиціях буде чіплятися за кожну дрібницю, але суть події це не змінює. Прихильникам Януковича вдалося мобілізувати свій електорат - і прийшовши на вибори, він віддав голоси за свого обранця. А голосів цих виявилося більше, ніж у опонентів. Що могло б статися, до речі, і в 2005 році, під час третього туру - якби, наприклад, на дільниці встигло дійти ухвалене напередодні рішення Конституційного суду про дозвіл голосування на дому для всіх хворих і людей похилого віку, а не тільки для інвалідів першої групи.

Так що все чесно. І програвати треба вміти гідно. Якщо, звичайно, під демократією розуміти право народу на вибір будь-якого лідера, а не тільки себе, коханої.