Привіт з 1999-го, Європейський Суд і деякі висновки для української журналістики

Минулого тижня сталася неабияка подія: Європейський Суд визнав правоту газети "День", яка під час президентської виборчої компанії в 1999 році опублікувала два матеріали про роль у виборчій гонці кандидатів Н. Вітренко та П. Симоненко. Автор - Тетяна Коробова і газета "День" стверджували, що ці лідери, декларуючи опозиційність, насправді виступали на стороні чинного президента. Можна сказати, по успішно розіграної комбінації захищали інтереси влади, тобто "борці з" антинародним режимом "були Кучмин супутниками у відбудованій Банковій системі-орбіті".

Коли я прочитала ці рядки коментаря Коробової в "Обозревателе", мені здалося, що на якийсь момент, на невелике мить, вона іноді повертається до норми. Абсолютно здраво звучить, скажімо, зауваження з приводу того, що рішення Європейського Суду Герасимчука помітною подією для українських ЗМІ. Правильно підмічено, що подія непересічна, неабияке Інтерфакс пропустив. А ось абсолютно мутний злив агентство миттєво поширила. (Додам, що воно і надало "Дзеркалу тижня" роздруківку, яку газета взяла з превеликим задоволенням і теж без пошуку будь-якого альтернативного думки виставила. А навіщо? Навіщо шукати альтернативні думки? Адже цього "зливу" так давно чекали і так ретельно чутками, інтригами , плітками угноювала грунт, що не змогли втриматися. І навіть погано пахне не виконало.) Тут можна було б відразу перейти до розмови про стан української журналістики. Але ця розмова була б неповною без ясної оцінки того, що все-таки сталося 29 березня в Страсбурзі. Європейський Суд ухвалив рішення, в якому, зокрема, говорилося, що межа допустимої критики щодо до політиків ширше, ніж у відношенні до приватної особи. І це принципово для європейської практики. Однак було б не зовсім правильно не сказати про те, як виглядає європейська практика в українському контексті. Як на мене, застосування європейських норм про свободу журналіста має поєднуватися з високим рівнем професіоналізму, а головне - відповідальності, слідування етичним нормам журналістики. У коментарі "Рупор" з приводу рішення Європейського Суду Тетяна Коробова сказала на адресу "Дня": "Якби мені сказали" спасибі "за правду і за відвойовану свободу слова, то я б не образила відмовою" ... Звучить трохи пафосно, по Принаймні, Коробова не одна відстоювала свободу слова в 99-му. А в суді її і зовсім не було. І все ж я, звичайно, із задоволенням би її подякувала, але ...

Тут потрібно повернутися все-таки в передісторію відносин, так як п'ять років, після 1999 року, я не коментувала і не реагувала ні на що з того, що дозволяла собі колишня журналістка "Дня". І не зробила б цього і зараз, якби не вважала, що підросло молоде покоління журналістів і читачів, які не посвячені і тому можуть знаходитися в щирому омані з приводу як політичних подій, так і їх наслідків для новітньої політичної історії України і для журналістики.

Напередодні президентських виборів 1999 року газета "День" стала свого роду ракетоносієм для журналіста Коробової, так як до її появи в "Дні" київська і українська публіка не знали про неї. Її знала кримська тусовка. Не буду говорити про характер і репутації, вважаю, що вона була наступальним і небайдужою людиною в той час, особливо на тлі домінуючого журналістського пофігізму. Природно, що і отримувала відповідно. Зокрема, ми взяли її на роботу в "День" тоді, коли її грубо викинули з попереднього місця роботи, залишивши наодинці з відкритою проти неї кримінальною справою. Наслідки у той час - а це було середина 90-х - могли бути жахливими ... Коли Коробова слізно просилася в "День", я розуміла, що вона в дуже важкому становищі. Нагадаю, вона жила в Сімферополі. Перевезли її до Києва і зняли за рахунок редакції квартиру. А Євген Марчук спробував домовитися з людиною, яка її переслідував, щоб захистити її і вийти на мирову угоду.

Тому так своєрідно звучить фраза в останньому суботньому коментарі, коли, фантазуючи на предмет можливих матеріальних дивідендів від Європейського Суду, Коробова каже, мовляв, ось раптом прийдуть до неї і скажуть: "Дорога Таня," День "зі своїм генералом та іншими жабами стільки дивідендів на тобі свого часу заробив ... "Що стосується дивідендів, то, думаю, тут дебет з кредитом навряд чи сходиться. Можна сказати, мовляв, а куди ж ви дивилися в "Дні" і кого ж ви виростили? Звичайно, якісь ознаки були помітні, але все-таки я як редактор вважала, що "вірус" знаходиться під контролем. Зокрема, мені доводилося обмежувати пориви Тетяни Коробової викласти в газеті її версією особистих відносин, скажімо, Юлії Мостової та Олександра Разумкова (нині покійного), Олени Франчук (тоді ще не дружини) з Віктором Пінчуком, Юлії Тимошенко з Павлом Лазаренком ... Мабуть , такі "суворі умови" досить довго обтяжували Тетяну ... І те, що потім уявлялося лише як принциповий відхід з політичних мотивів, всередині виглядало трохи інакше. Умови відходу вона обставляє так: "... вважаю, причини цього зрозумілі: я покинула" День "тоді, коли дешевий" опозиціонер "Марчук здався разом зі своєю продажною газетою після першого туру виборів-99 кандидату-президенту Кучмі" ... Зручна версія. Не більше. Що стосується газети, то вона в той момент була у скрутному становищі, і Коробова її просто покинула.

А що стосується Євгена Марчука, то навіть у двох матеріалах (Див. www.day.kiev.ua, "День" від 21 серпня 1999 р. "Другий Юрік для бідних Йориків або Українська модифікація Лебедя?"; За 19 вересня 1999 "Про священну корову і горобчика") чітко відображено, що опозиція в особі Марчука, Мороза і Ткаченко, а потім у вигляді "канівської четвірки", була на "лінії вогню". І Коробова прекрасно знає, що і як сталося в ту ніч, коли були досягнуті домовленості про те, що єдиним кандидатом від "канівської четвірки" буде Марчук. Вона також відмінно знає, що Мороз через шість годин після домовленості вийшов на прес-конференцію і, нікого не сповістивши, зламав попередньо досягнуті домовленості. Це радикально розвернуло перебіг президентської компанії - шансів на перемогу кандидату від опозиції практично не залишилося. Вона це все знала. Але всі наступні роки стверджувала прямо протилежне.

Тут можна зробити один простий висновок: влада не вдалося позбутися Марчука як від політичного опонента, чий авторитет і професіоналізм не дозволяли побороти його в прямому зіткненні. І вони застосували СПЕЦПРОМ: цинічно і безкарно чужими руками принижувати, кусатимуть, занижувати образ. І в цьому як не можна краще підійшли ті методи, якими працювала Коробова, відмовившись від журналістики. Стаття за статтею вона все наближалася до того, проти чого так нібито гнівно і люто виступала. Вона стала дуже зручним спарингом для Леоніда Даниловича Кучми, і, як колись "несамовита Наташа", під прикриттям лайки на адресу Кучми, насправді труїла його принципових антиподів.

Коли ми говоримо про час Кучми і його відповідальності, я думаю, що головна вина його полягає в тому, що він постійно занижував стандарти, критерії в політиці. Розвів таке "болото". Знадобиться не один рік "меліорації".

Він ставив на найнижче в людині і, на жаль, вигравав. І Коробова, може бути, стала, як ніхто інший, уособленням його методів. Це ще опишуть у новітній журналістиці. Тільки це буде зовсім не так утішно, як би їй хотілося.

В інтернет-мережі Росії зараз запущено такий полугротескний проект "Дочки Путіна". Думаю, є сенс говорити про те, що Україна і тут виступила значно раніше, правда, організація у нас поки не формалізована. Але якби зареєстрували об'єднання "Дочки Кучми", думаю, список по праву повинна би очолити Тетяна Коробова. Можливо навіть потіснивши старшого товариша і вчителя Наталію Михайлівну ...

... А що стосується висновків для української журналістики, хочу зауважити, що Європейський Суд, визнавши широту можливостей журналістів, вручив у руки дуже сильна зброя для оздоровлення політики. І тільки від українського суспільства і самої журналістики залежатиме, чи зможемо ми виробити такі запобіжники, щоб "стилет" не потрапив в руки маніяка.

Ось чому я не можу привітати Коробову з рішенням Суду з приводу двох публікацій у газеті "День". Тієї Коробової, яку я знала в 1999-му, вже не існує.

Лариса ІВШИНА, головний редактор газети "День"

Читайте по темі:

"Клізма з рашпілем". Тетяна Коробова, спеціально для "Обозу"

Ось, народ, 1 квітня я роздумувала: чиї і які досягнення претендують по повній програмі на увагу в День дурнів? За поверхневим ознаками - без сумніву "ліві" досягнення. У Москві лідер соціалістів Мороз побратався з лідером "Батьківщини" Рогозіним