Черновецький плюс БЮТ - гримуча суміш або жива вода?

Київ спантеличений. Київ притих. Київ в шоці. Поки "просунута" частина киян мучилася над вибором між порядком обридлим Олександром Омельченком і зухвало декоративним Віталієм Кличком, інша частина жителів столиці вибрала своїм головою Леоніда Черновецького. Вибрала нема за ораторський талант (чого немає, того немає), не за політичну харизму (те ж саме), не за передвиборну програму (хто ті програми читав?). Його вибрали за дуже маленькі, непомітні і численні добрі справи.

Можна, звичайно, назвати роздачу харчів біднякам "підкупом виборців". Але хтось же довів третина киян до того, що вони готові віддати свій голос на виборах, грубо висловлюючись, за "миску юшки"! У радянському фольклорі була приказка: "Краще маленькі три рубля, ніж велике спасибі". Великим спасибі у вигляді багаторічних обіцянок і закликів кияни вже давно ситі по горло. Заручившись їх голосами, влада столиці зробила все, щоб у Києві добре жилося багатим. І не зробила нічого, щоб поліпшити життя бідних.

Київська бідність - особлива. Одна справа - жити в райцентрі, отримувати п'ятсот гривень зарплати, харчуючись з городу і тримаючи в господарстві курей да кабанчика. Тобто, жити, як усі, клянучи владу і боячись, щоб не стало ще гірше. Інша справа - жити в столиці серед блискучої розкоші меншини. Дивитися з переповнених тролейбусів і маршруток на нескінченний потік дорогих автомобілів, що заполонили місто. Спостерігати через розсохлий вікно своєї "хрущовки", "панельки" чи "гостинки" за тим, як горизонт застеляють новобудови, в яких не жити ніколи. Опинитися в стороні від ділової столиці з її європейським або майже європейським ритмом життя. Розуміти, що кожна нова влада ще раз обдурить. Як тут не віддатися в руки першого зустрічного, який сказав тепле слово особисто тобі і пригостити саме тебе чимось матеріально-відчутним?

Столицю приводила в сказ настирлива платна реклама "багатеньких", співробітники сфери обслуговування з огидою надягали значки блоку "Європейська столиця", тому що так веліло начальство. Підлітки і ті, хто постарше, стояли за гроші на морозі біля передвиборних наметів, розмахуючи різнокольоровими прапорами. А потім приходили в свої бідні сім'ї п'яними, тому що зароблені на виборах гривні залишалося тільки пропити, щоб не відчувати себе дешевим гвинтиком у великій і жахливо чужої політичної грі.

Мотиви вибору зрозумілі, яким виявиться результат? Обравши в бургомістри Черновецького, а в Київраду - представників блоку Юлії Тимошенко, кияни змішали політичний коктейль, відрижка від якого загрожує тепер всій країні. Щось подібне було в 90-му році в західних областях, де вибори вигравав перші, хто вчасно здогадався підняти синьо-жовтий стяг і проклинати "комуняк". Радість перемоги на тих виборах Галичина досі згадує, живучи на гроші, які надсилають поїхали на заробітки за кордон родичі.

Тоді, якщо хто пам'ятає, всі були впевнені, що, переставши посилати їду до Росії і заволодівши "золотом КПРС", можна в короткий термін налагодити загальне процвітання. І тепер багато хто в Києві впевнені, що достатньо перестати розкрадати міський бюджет і викорінити хабарництво, щоб Київ став якщо не раєм земним, то чимось на нього схожим.

Надії ці, ясна річ, марні. Наведення порядку "після Омельченка" буде проведено в Києві за рахунок самих киян. У разі якщо зваляться створені "Сан Саничем" напівпрозорі схеми життєзабезпечення столиці, на створення нових піде час. І якщо в тому, що нові схеми будуть прозорими, є певні сумніви, то в тому, що платити за все доведеться більше, сумнівів немає ніяких.

Зрозуміло, що за кілька років зробити більшість киян багатими і задоволеними життям не вдасться. Ні Черновецькому, ні новій Київраді, яка буде з ним перманентно боротися. Питання лише в тому, на кого саме вдасться звалити провину за нездійснені надії киян, таким несподіваним чином проголосували в 2006-м за зміну столичної влади? Хто виявиться винуватим у чергових скандалах?

Видається, що саме в цьому і буде полягати головна інтрига нової столичної влади. Можна, звичайно, сподіватися, що нова влада надасть живуще вплив на місто, об'єднавшись в інтересах найбідніших киян. Але це навряд чи. Це вам не кіло гречки пенсіонеру перед виборами подарувати.

дибори вигравав первий.м році в західних областях.рижка від котрого під особисто тобі і пригостити саме тебе особисто чимось матері

Досьє на Леоніда Черновецького

Народився 25 листопада 1951 року в Харкові, громадянин України. У 1970 році закінчив середню школу № 4 в м. Харкові.

У 1970-72 рр.. - Служив в лавах Радянської армії, звідки за відмінну службу був направлений командуванням на навчання у вузі.

З 1972 до 1977 рр.. навчався в Харківському юридичному інституті, закінчив з відзнакою, отримав кваліфікацію правознавця.

У 1977 - 81 рр.. працював старшим слідчим прокуратури Київської області.

У 1981 - 84 рр.. - Навчався в аспірантурі Харківського юридичного інституту, отримав вчений ступінь кандидата юридичних наук. Тема дисертації, розробленої на базі практичної роботи в органах прокуратури: "Методика розслідування розкрадань, скоєних посадовими особами".

У 1984-89 рр.. - Викладач, заступник проректора з наукової роботи Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка.

У 1989-96 рр.. - Засновник і Президент концерну "Правекс"; з 1996 року і до цього часу - народний депутат України.

Голова Християнсько-ліберальної партії України.

Одружений. Дружина Айвазова Аліна Степанівна, юрист. Дочка Чернівецька Кристина Леонідівна та син Черновецький Степан Леонідович, юристи, керівники банківської установи.

Чи не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався.

Анонси журналу "Час.ua" від 01.04.2006р.

- Черновецький плюс БЮТ - гримуча суміш або жива вода?

- Які особливості парламентських виборів 2006?

- Який погляд з Москви на інформаційні війни в Україні?

- Якщо Ви хочете квартиру - не заводьте дитини!

- Фізичним особам загрожує відмова від іпотечного кредитування (Наталія Семенець)

- Одеську кіностудію чекає великий "дерибан" з боку київських "тіньовиків".

- Найсвіжіші новини культури

- "Російський розмір для українського футболу"

- Все про великому тенісі.

- Олег Єльцов: "Крим, який ми втрачаємо" (продовження)

Ці та інші статті читайте в суботньому першоквітневі номері "Час.ua"