Відео дня
Політична мода 2009-2010: для українського електорату
Напевно, сьогоднішні дні можна назвати початком активної фази політичної боротьби за президентську владу в Україні. До такого висновку підштовхує сама політична ситуація, що склалася під тиском основних політичних сил всередині української держави. Мовою військових це називається "оволодіти ініціативою". Для цього одними звинуваченнями на адресу своїх потенційних конкурентів не відбудешся. Потрібна добре продумана стратегія, що дозволяє вести боротьбу за електоральні голоси по всьому фронту, а також за його лінією, там, де традиційно голосували не "за", а "проти". Політичне маневрування себе повністю вичерпала. Настав час визначити якщо не весь дизайн політичної кампанії, то хоча б основні її конструкції. Системоутворюючим елементом всієї організаційно-пропагандистської машини може бути тільки ідеологія, навколо якої можна акумулювати мільйони виборців.
У 1996 році на виборах президента Росії команда Б. Єльцина в основу ідеологічної складової поклала меседж, що чинний президент РФ бореться не з Г.Зюгановим, а протистоїть реставрації жахів сталінського режиму. Для цієї мети лідер КПРФ, як політичний візаві, підходив як ніхто інший. Подібну модель повторив у 1999 році Л. Кучма. Правда, для її здійснення необхідно було, щоб у другий тур вийшов комуніст П. Симоненко або ще більш войовнича ленінка Н. Вітренко. Протистояння з іншими кандидатами було для Леоніда Данідовіча програшним. Тому основним завданням всієї політичної боротьби 97-98 року була нейтралізація основного кучмівського суперника - О. Мороза - і негласне інформаційне протегування лідерів КПУ і ПСПУ. Цікаво, що подібний формат виборчої кампанії однаково влаштовував як Вашингтон, так і Москву. Для них був краще Кучма, ніж той же Симоненко. Тому, незважаючи на значні порушення і фальсифікації під час виборів, вони з радістю привітали українського президента з його другим президентським терміном.
У 2004 році виборча кампанія пройшла під прапором інших принципів. Від класової боротьби вона була зміщена у бік протистояння Заходу і Сходу. І якщо В.Ющенко, як остання надія націонал-демократів, ідеально підходив на роль лідера українського заходу, то В. Янукович викристалізувався в фаворити східної України тільки в другому турі.
Ця модель активно використовувалася і пізніше, під час парламентських виборів 2006 і 2007 років. До кінця вона себе не вичерпала і зараз, але виборчі кампанії річної і дворічної давності продемонстрували, що західноукраїнський електорат в основній своїй масі прихильний колишньому союзникові чинного президента, а зараз його заклятому конкурентові Ю. Тимошенко. У подібній ситуації стратегічна мета В. Ющенка - не тільки витіснити прем'єр-міністра з електорального поля західних областей, а й відмобілізувати додаткові сили з інших регіонів країни. Мабуть, це завдання Віктор Андрійович буде вирішувати шляхом демонстрації різкою антиросійської позиції. Українському суспільству вже зараз активним чином подається сигнал, що головну загрозу цілісності української держави несе агресивна політика Кремля. У світлі відомих кавказьких подій, проведення щодо Москви жорсткої політичної лінії дозволяє українському президенту сподіватися на повернення до себе колишньої любові свого колишнього виборця. Крім цього, позиціонування себе як єдиного захисника нації від російської загрози створює сприятливі умови для зарахування своїх політичних опонентів у табір противників українського суверенітету та державності. На полотнище передвиборного прапора В. Ющенко вже зараз можна прочитати слова: "Хто за Росію, той проти вільної і незалежної України". Іншими словами, здійснення подібної ідеологічної схеми відтісняє найбільш небезпечних політичних супротивників на проросійське електоральне поле. А значить, так чи інакше змушує їх більш запекло боротися один з одним за одного й того ж виборця. Яскравим прикладом цього може послужити звинувачення з боку Секретаріату Президента Ю. Тимошенко у відстоюванні нею російських інтересів. Після таких "наїздів" популярність прем'єр-міністра на півдні і сході країни почала стрімко зростати. Це не могли не помітити лідери Партії регіонів, і стурбовані таким станом справ спробували відіграти свої позиції. Відразу ж на "регіональний" щит були підняті заклики про відставку уряду і вимагатися визнання Україною незалежності Південної Осетії і Абхазії. Тобто те, що хотіла команда президента, вже почалося: між Ю.Тимошенко і В.Януковичем почалася сутичка за любов одного й того ж виборця. Крім цього, реалізація даної стратегії дає можливість В. Ющенко використовувати тактику прямого відсторонення відповідних осіб від участі у виборчому процесі. За прикладами далеко ходити не треба. Такими методами активно користувався М. Саакашвілі в Грузії, та й Путін, руками Центрвиборчкому, не допустив до участі в нещодавніх президентських виборах М. Касьянова. А звинувачення українського прем'єр-міністра в державній зраді, так чи інакше, каже, що таке рішення проблеми реально опрацьовується.
Мабуть, подібний розвиток ситуації аніскільки не турбує Юлію Володимирівну. Її грамотне мовчання під час російсько-грузинського конфлікту дозволило зробити досить успішний прорив на схід і при цьому зберегти свої позиції в центрі і заході країни. Що ж до критики і звинувачень з боку президентської команди, то ЮВТ за останні роки впевнено демонструє так званий ефект ями. Пам'ятайте: чим більше у ями забираєш, тим більше вона стає. Чим більше Тимошенко критикують і піддають гонінням, тим більше її популярність і підтримка у населення. Прекрасно розуміючи все це, прем'єр-міністр швидше за все буде декларувати замішана на багатовекторності прагматичну проукраїнську політику. Політику, зрозумілу і прийнятну як для Європи, так і для Росії. Найімовірніше, що вся передвиборна риторика Ю.Тимошенко буде відштовхуватися від наступної парадигми: "Україна для українських громадян". Це дасть їй можливість не втратити на заході і придбати на сході. Єдино вразливе місце Ю. Тимошенко - це економіка. Як прекрасний тактик вона рішуче і небезрезультатівно разруливает проблемні ситуації, але зайве уповання тільки на адміністрування економічних процесів негативно позначатиметься на її популярності. Уповільнення темпів економічного зростання, як і зростання інфляції, краще тому підтвердження. Але для погашення масової хвилі розчарування через провали в економіці будуть на повну потужність використані всі PR-методи. Ми станемо свідками експертних пояснень про вплив світової інфляції на зростання українських цін, а також звинувачень у саботажі і дезорганізації. І, звичайно ж, ми почуємо традиційні антикорупційні спічі від БЮТ. Тим більше, що грунт для цього є.
На тлі яскравого політичного протистояння між президентом і прем'єр-міністром В. Януковичу, як одному з імовірних претендентів на пост глави держави, зараз буде дуже складно зайняти вигідну позицію. Проблема полягає в тому, що опозиція сильна ініціативою. Не зв'язана відповідальністю влади, вона може більш оперативно реагувати на зміну ситуації. Найчастіше це відбувається в якості визначених вимог на адресу виконавчих органів. Але коли уряд отримує більше критичних зауважень від Секретаріату президента, а дії президента перебувають під невсипущим увагою пробютівську спікерів, лідеру опозиції потрібно не тільки на крок випереджати своїх опонентів, але й постійно їх пресингувати по всьому політичному полю. Щоб зберегти своїх виборців, особливо в східних та південних областях, дії В. Януковича мають бути спрямовані на агресивне відстоювання їх інтересів. Зрозуміло, що лідеру регіоналів стало важче дихати, так як на його електоральну територію не без успіху увірвалася Ю.Тимошенко. І якщо раніше його підтримували в першу чергу тому, що він, за переконаннями своїх виборців, був тим єдиним політиком, хто на ділі міг протистояти помаранчевому руху, то зараз, коли ситуація змінилася, сподіватися на краще можна тільки, наситивши свою риторику жорсткішими месседжами на адресу потенційних конкурентів і особливо президента. Можна припустити, що ядром ідеології його виборчої кампанії будуть твердження про дружбу з РФ, про позаблоковий статус України, про захист російської мови і УПЦ Московського патріархату. Разом з тим для В. Януковича дуже важливо перевести весь передвиборний дискурс у своєрідну дихотомічну площину, де він і його команда протистоять проамериканським і пронатівським силам в Україні. При реалізації цієї виборчої моделі глава Партії регіонів може не тільки відмобілізувати свої електоральні ресурси, але й поступово нарощувати свій потенціал. Особливо за рахунок противників вступу української держави до НАТО. Враховуючи, що 2009 рік багатий на події, пов'язані з святкуванням спільних історичних подій з Росією. Це і 300-річчя Полтавської битви, і Гоголівські ювілеї, та 65-річчя визволення України від німецьких військ. Як можуть регіонали перехоплювати ініціативу в цих заходах, показало святкування 1020-річчя Хрещення Русі. При всій неоднозначності цих водохресних свят В. Янукович, В. Горбаль, Д. Табачник та інші лідери Партії регіонів виглядали єдиними захисниками УПЦ МП.
Підсумовуючи вищесказане, можна сказати, що мінімум півтора року боротьба політиків за президентські повноваження буде незвичайно цікава. Але цікаво - це не означає, що буде корисно для українського суспільства та української держави. На жаль, виборчі моделі основних кандидатів будуть побудовані на дезінтеграційних процесах. Що зробиш, така природа політики: розділяй і владарюй.
