Після Майдану

Основне завдання політтехнологів - замість вибору з варіантів, які подобаються виборцю, нав'язати громадянам вибір меншого з двох зол. І з цим завданням вони прекрасно справляються. У міру загострення протистояння масову свідомість поляризує. Якщо ти не підтримуєш дії "Свободи", значить ти - за злочинний режим Януковича. І навпаки, вже для іншої аудиторії, якщо ти вийшов відстоювати свої громадянські права, отже, ти підтримуєш націонал-фашистів зі "Свободи". Технологічна мета досягається в будь-якому випадку - суспільство починає всерйоз сприймати інспірований конфлікт. І відразу забувається, що рівень демократичності та прихильності європейським цінностям "Свободи" можна порівняти з рівнем ПР. Що і ПР, і парламентська опозиція фінансуються з одного джерела, і цим джерелом є олігархічні сім'ї, як елітне стан, несформованого станового суспільства. Забувається, що не тільки об'єктивні інтереси Росії, а й інтереси ЄС і Заходу по більшості позицій суперечать інтересам України. Забувається ще вчорашнє недовіру, як до лідерів влади, так і опозиції. Мимоволі починаєш сприймати серйозно їхні заклики в дусі "якщо ти не з нами, то проти нас", а також проти демократії, розвитку і всього прогресивного людства. Формуються примарні надії і ілюзорний образ світлого майбутнього, в тому випадку, якщо переможуть наші.

Відео дня

І все - справу зроблено! Соціальна тематика на Майдані відсунута на третій план. Неполітичний Майдан зливається з партійним. Реальне протистояння замінено поставленим політтехнологами спектаклем, а всі, хто не хоче брати участь у цій постановці ні з однією з сторін, відразу ж оголошуються трусами і непатріотами. Аргументована дискусія поступається місцем істеричним закликам в дусі Вишинського: "змести цю нечисть", "очистити Україну від ...". Намети, барикади, маски, війна з пам'ятниками, безкарність "Беркута", мобілізація студентів, а також заздалегідь підгодованих провокаторів і бойовиків від обох сторін, загострюють і наповнюють сенсом роздутий псевдоконфлікти. В результаті об'єктивний конфлікт, викликаний багаторічною діяльністю влади не в інтересах виборця, трансформувався в штучний конфлікт між тими, хто вважає правильним розбивати яйця з різних сторін. А коли загальна поляризація думок відбувається в умовах відсутності у України свого інформаційного простору, коли до цього додається ефект натовпу, то протистояти такому психологічному тиску і не дати втягнути себе в інспіроване протистояння дуже складно. Але, чим більше рівень залученості в інспірований конфлікт, тим більше рівень подальшого неминучого розчарування його наслідками, незалежно від його результату. Акцентую увагу на цьому зовсім єретичному з точки зору, як прихильників, так і противників Майдану тезі: для простих громадян абсолютно не важливо, чим завершиться інспірований конфлікт між маріонеткової владою і не менш маріонеткової опозицією. Зате важливий рівень гостроти протистояння. Чим він буде вище, тим більше буде закручувати гайки перемогла сторона. Тим більшою буде втрата соціальних гарантій, громадянських свобод і можливості демократичного впливу на владу для кожного громадянина.

Тим часом питання про європейську інтеграцію взагалі не стоїть на українській порядку денному. Він не залежить від дій політиків чи Майданів. Якщо криза в ЄС буде подолано і Європа повернеться до темпів розвитку хоча б на рівні початку 21 століття, то Україна неминуче буде інтегруватися з ЄС. І ніякі злі сили не зможуть цьому перешкодити. Якщо ж європейська криза загострюватиметься і далі, то стане неминучим розпад самого ЄС, і ніяка євроінтеграція не буде можливою за визначенням. Тобто ми маємо справу не з керованим параметром, а з об'єктивним процесом цивілізаційного розвитку. Все можливе управління цими процесами зводиться до їх деякого прискорення або незначного уповільнення, причому ціною невідповідно великих зусиль. Зате ці процеси можна прогнозувати, що я і зробив, опублікувавши свій прогноз ще в 2005 році. Я не тільки не агітую і не закликаю до чого-небудь, я взагалі не є експертом, оскільки аналізую процеси не з експертної точки зору, а з наукової, де функцію експериментальної перевірки виконує прогноз. Будь-хто може підняти мої опубліковані прогнози минулих років і сам для себе вирішити, наскільки варто прислухатися до моїх тез.

Українські Майдани - це не революції, а перші прояви нової зароджується прямої демократії. У зв'язку з цим виникає питання: чому Майдани протягом 10-15 днів з форми прямої демократії перетворюються на політтехнологічні проекти реальної влади, прихватизувати українську державу, тобто олігархічних сімей? Так було і на вильоті Майдану 2005 року і зараз. Адже, по суті, Майдан, як форма самоорганізації громадян завершився після об'єднання з Майданом політичних партій. Так, менше стало партійної символіки, але лідери маріонеткової і фінансованої олігархами парламентської опозиції фактично знову очолили Майдан. А Евромайдан припинив своє існування зі знесенням пам'ятника Леніну, оскільки вандалізм і нетерпимість не має нічого спільного з європейським плюралізмом і демократією.

Чому знову, через час, відбувається деградація Майдану? Я неодноразово писав, що Україна не імпортує західну, англосаксонську модель демократії, а формує свою. Демократія не імпортується і навіть не будується, а формується. А це процес дуже довгий - на століття. Тому зараз традиція Майданів, як сучасної форми прямої демократії і пряма спадкоємиця слов'янських віче, тільки зароджується, випробовується і обкатується. А це процес довгий, непростий і болісний. Як би нам не хотілося, але очікувати революційного прогресу у формуванні демократії не варто, особливо зараз, в умовах виходить за переважно економічні рамки світової кризи. Але такий підхід дозволяє оцінити довгострокові підсумки Майданів. Ні, вони не в тому, що Ющенко в 2004 році став президентом, а уряд Азарова в 2013 році може бути відправлять у відставку. Не беруся це прогнозувати, оскільки не важливо місяцем раніше чи пізніше відправлять у відставку абсолютно бездарне і неефективний уряд Азарова. Адже в будь-якому випадку йому на зміну прийде інший уряд, який також буде діяти не в інтересах більшості громадян.

Оскільки демократія - це, переважно, форма, а не зміст прийнятих рішень, то, головне в розвитку Майданів - це еволюція самої форми їх проведення. А еволюція форми вже очевидна. Поява неполітичного Майдану, як першою реальною, але поки ще дуже слабкою альтернативи маріонеткової парламентської опозиції. Люди вже не скандують прізвище політичного лідера, як це було в 2004 році. Вони позбулися ілюзорною віри в доброго царя президента, який працюватиме в їхніх інтересах. Вживаються заходи самоорганізації, спрямовані проти провокаторів. Водночас системні помилки першого Майданів також очевидні:

· Довіру та співробітництво з маріонеткової парламентською опозицією. Лідери парламентської опозиції, а не обрані на Майдані активісти координують її діяльність і ведуть переговори з владою;

· Непослідовність вимог. Наприклад, спочатку головною вимогою оголошується відставка Януковича, а потім з ним же сідають за круглий стіл;

· Недостатня орієнтація на соціальні і громадянські права громадян;

· Спроба за рахунок Майданів продавити рішення з питань з регіональною поляризацією думок, для прикладу можна згадати провальний мовний Майдан;

· Відсутність технології підрахунку думок і пропозицій громадян, які прийшли на Майдан;

· Відсутність обліку громадян, які мають протилежну думку і не вийшли на Майдан;

Не менш очевидні і середньострокові технологічні наслідки Майдану. Насамперед, випарувалися і без того примарні надії Януковича на другу каденцію. Разом з нею зазнала поразки його спроба формування станово-авторитарного суспільства за російським типом. Разом з тим, Майдан-2013 сформував коло претендентів стати неявним приймачем Януковича. Як я писав раніше , офіційний приймач Януковича практично не має шансів на наступних президентських виборах. Отже, буде реалізований сценарій з неофіційним псевдоопозиційний приймачем. Таким, яким для Кучми став Ющенко в 2005 році. Тобто технологічно Майдан 2013 виконує ту ж функцію, що й акція "Україна без Кучми". Неузгоджений з олігархами претендент на президентське крісло після Майдану-2013 також не матиме жодних шансів на наступних виборах.