І пам'ятник за життя ...

Із "совка" В КРУПНИЙ БІЗНЕС. ЯК ЦЕ БУЛО

Той, хто "дерибанив" або ж, вибачте за жаргон, рвав шматками те, що залишилося у спадок від колишньої імперії СРСР - він сьогодні на коні. Практично весь наш доблесний олігархат збивав свої казкового багатства капітали на розквіті становлення незалежної України на початку т.зв. "Лихих 90-х".

У часи після перебудови люди, які робили свою успішну партійну кар'єру і займали керівні посади на великих державних підприємствах, ще в тому, великому і могутньому державі під назвою Радянський Союз - вони ж і продовжили усім керувати після перебудови.

Але тепер їм уже не треба було звітувати перед партійними босами та різними дяденьками з Білокам'яної - тепер вони самі стали державою. Тобто керівним органом країни з багатою спадщиною і повною свободою дій. Природно, коли перед ними постало національне багатство України в незайманому, як говоритися, вигляді - кожен намагався урвати шматок побільше, та масніший. Втім, всі йшли в той час до свого золотого руну різними шляхами, але мета була одна - якомога більше збагатитися, і захистити владою "свої" далеко не завжди законним шляхом нажиті капітали, при цьому, зберігаючи чесність і незаплямованість своєї репутації, свого обличчя , імені та прізвища.

Таким чином, з тих далеких 90-х і до сьогодні ми зростили, що називається, свій власний, доморощений з українським паспортом олігархат, або, як нині прийнято говорити, великий капітал.

Щорічно безліч друкованих та інтернет ЗМІ в Україні складають довжелезні рейтинги, куди входять по 150 - 200 найбагатших людей України. Стану їх обчислюються мільйонами, десятками мільйонів, сотнями мільйонів і трохи рідше мільярдами американських доларів.

Історії про те, як насправді "зароблялись" ці нечувані капітали - найчастіше є таємницею "за сімома печатками", а спроби роздрукувати цю таємницю не завжди закінчуються успішно, і ми в черговий раз чуємо історію про яблучка.

Сьогодні мова піде про людину, яка приблизно підпадає під вищенаведене опис. Про є представником великого капіталу , активним, але завжди чомусь сірим крадіналом української політики незалежно від того, хто в даний момент керує країною. Наш "герой", звичайно ж, не останній, але і далеко не єдиний з тих, кого ми представимо вашій увазі. Це - народний депутат України від Партії регіонів, у минулому, починаючи з 1987 року очолював виробниче об'єднання "Електробитмаш", відоме на весь Радянський Союз своїми холодильниками "Донбас", екс-віце-прем'єр міністр уряду Юхима Звягільського, а нині головний акціонер великої промислової групи "Норд" відомої широким асортиментом побутової техніки під однойменною торговою маркою "NORD".

За оцінками різних експертів, різних рейтингів, активи Ландика коливаються від $ 170 млн до $ 315 млн. Нещодавно один із журналів помістив Валентина Івановича на 57-е місце у своєму рейтингу найзаможніших людей України.

Далеко не кожному під стати за такий, загалом-то, невеликий період часу, чесним і непосильною працею заробити ТАКЕ стан. А працею чи що?

Ще в 1989 році ВО "Електросбитмаш" став першим в СРСР акціонерним підприємством, де Ландику і пощастило отримати 15% пакета акцій. Це і було офіційним стартом початку буйної бізнес-діяльності Валентина Ландика. Потім підприємство модернізувалося, розширювалося. І коли абсолютно непомітно підприємство переросло в промислову групу "Норд", то Ландик вже був повноправним володарем.

Тобто, як у приказці, "все геніальне просто". Або ж, можна інший, не менш відомою приказкою охарактеризувати перехід під контроль Валентина Ландика, мабуть, самого великого підприємства в СРСР випускового холодильники, "хто раніше встав, того і тапки". А враховуючи, що Ландик ходив у цих тапках і до розпаду Радянського Союзу то, очевидно, йому не дуже хотілося з них вилазити.

Ходить безліч чуток про те, як "мутно" приватизувався "Норд". Хоча про якийсь конкретний фактаж - історія замовчує. Але враховуючи непросту специфіку реалій того часу, цей фактаж абсолютно і не потрібен - всім все чітко ясно і зрозуміло, як у ті часи "прихватизувати" підприємства.

Але приватизація ВО "Електросбитмаша" - далеко не найголовніший "подвиг" Валентина Ландика.

Валентина Ландика вважають одним із засновників і невід'ємною ланкою, так званого донецького клану. І неспроста вважають. Адже саме пан Ландик стояв біля витоків. Саме його називали одним з "червоних директорів" послеперестроечного часу. Саме він поряд зі своїм колегою, другом і соратником Юхимом Звягільським був кістяком керівного апарату партії Праці.

ВІН БУВ З ПЕРШИХ "ДОНОВ" ДОНБАСУ, ХТО зазіхнув на ДЕРЖАВНУ ВЛАДУ

Багато всього вже було написано стосовно того, що Ландик та Звягільський були першими "донами" на політичній арені Донбасу, хто зазіхнув на державну владу.

Так, в недалекому 1993 керівному тандему "трудовиків" Звягільський-Ландик вдалося методом підкупу керівників шахтарських профспілок та страйкомів, організувати страйк під гаслами відставки тодішнього Президента Кравчука і Верховної Ради. Леонід Макарович тоді не витримав тиску і здав свої позиції, звільнивши з посади прем'єр-міністра Леоніда Кучму. Натомість йому довелося призначити на посаду в.о. прем'єр-міністра України Юхима Звягільського, а економічним віце-прем'єр-міністром зробити пана Ландика.

Однією з "замечательнейших" ідей, яку приписують Звягільському і Ландику, була ідея федералізації України і надання Донбасу господарсько-економічної самостійності. Але сепаратистські плани "червоних директорів" так і не були реалізовані.

Про "подвиги" УРЯДУ ЗВЯГІЛЬСЬКОГО І Ландик ЗГАДУВАТИ БУДУТЬ ЩЕ ДОВГО

Хазяйнував їх тандем з 1993 по 1994 рік. За цей час їх уряд встиг зробити багато чого, про що ще напишуть чимало статей і легенд. Особливо запам'ятається їх економічна політика, завдяки якій був найсерйозніший спад практично у всіх економічних галузях, а люди місяцями не бачили зарплати. Юхиму Звягільському після президентських виборів 1994 року і перемоги на них Леоніда Кучми, довелося виїхати і ховатися три роки в Ізраїлі, але про це "Обозреватель" обов'язково пізніше напише окремо.

ЛАНДИК - ГЕРОЙ УКРАЇНИ

Ті буремні часи, коли з'являлося багато грошей, які треба було захищати зміцненням своїх владних позицій, давно пройшли. Наполеонівські амбіції змінилися розміреним і ситим способом життя, успішним бізнесом і вищими державними нагородами. Сонячне місце в 20-ці списку ПР, і надія на нового донецького президента і на можливе повернення до старих ідей висвітлюють подальший шлях до ще більшого багатства.

Валентин Ландик нагороджений орденами "За заслуги" ІІ і ІІІ ступеня. А в листопаді 2006 року, до 60-річного ювілею, Президент Віктор Ющенко удостоїв його звання "Герой України".

Ось такі наші герої сучасники, хоч бери і пам'ятник за життя став.