"Потрібно робити все для того, аби допомагати було легше"

Втілення медичної програми "Від лікарні до лікарні", заснування відзнаки "За розвиток національного кінематографа", проведення Міжнародного етно-фестивалю "Країна мрій" та Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця, видання компакт-диска із записом старовинних колискових, організація виставки " Кольори і мелодії українського свята. Різдво ", випуск щомісячної газети для музейних працівників" Український музей "... Це далеко не повний перелік проектів, здійснених в рамках діяльності Міжнародного благодійного фонду" Україна 3000 ". Створений у 2001 році Віктором Ющенком, він працює в трьох напрямках. Напрям "Вчора" - це висвітлення питань української історії та культури. "Сегодня" охоплює соціальні потреби нашого суспільства. А "Завтра" - спрямований на визначення нових цінностей і перспектив.

Відео дня

На початку березня виповнюється рік, як дружина Президента стала головою Наглядової ради фонду. У зв'язку з цим відбулася зустріч Катерини Ющенко з пресою, на яку, крім кореспондента "Дня", запрошені ще три журналіста з провідних газет. На ній підсумовували результати року минулого і говорили про плани на 2006-й.

- Як ви знаєте, фонд "Україна 3000" був створений моїм чоловіком Віктором Ющенком у 2001 році. Торік мене попросили взяти на себе повноваження, і я стала головою Наглядової ради, склад якої, до речі, ми дещо змінили. До нього увійшли люди, які, як ми вважаємо, є авторитетами в Україні (серед них Михайлина Коцюбинська, Анатолій Хостікоєв, Мирослав Попович, Віталій і Володимир Кличко, Олег Скрипка. - Ред. ). Загальні напрямки наших програм залишилися тими ж. Думаю, медицина стала для мене одним із пріоритетів. Я зрозуміла, що можна разом з державою здійснити певні зрушення в цій галузі. Є корпорації, організації, приватні особи, які хочуть нам допомагати, багато з них вже допомагали конкретним людям. Але ми вирішили, що до цього питання потрібно підходити системно. Я це особливо усвідомила, коли на початку минулого року відвідала відділ гематології Української дитячої спеціалізованої лікарні "Про х матдет" і побачила, в якому жахливому стані знаходиться лікувальний заклад: тече дах, грибок ... Батьки мене завели в кімнату і показали, як прибиральниця щодня піднімає частини паркету, вимиває під ними і кладе їх знову на місце ... Як у таких умовах можна лікувати дітей? Тоді фонд попросили надати допомогу з ремонтом даху. Ми подумали, для чого витрачати, наприклад, мільйон гривень на перекриття даху, якщо там взагалі все потрібно міняти.

У рамках нашої програми "Від лікарні до лікарні" заплановано будівництво сучасного лікувального закладу Національного центру здоров'я матері та дитини у Києві. Мета цього проекту - вдосконалення медичного обслуговування дітей з усіх регіонів України та створення умов для розвитку високоспеціалізованих видів педіатричної допомоги. Це буде багатопрофільна дитяча лікарня на 300 ліжок. Тут будуть сконцентровані найкращі матеріальні ресурси, впроваджені високоефективні лікувально-діагностичні технології, зокрема в цій структурі передбачається лікування дітей з найбільш складними патологіями: пухлини, онкозахворювання, складні соматичні та хірургічні випадки, перинатальні ураження ... Я мрію бачити цей центр найкращим у Східній Європі. Ми хочемо його збудувати за три роки за гроші від українських та іноземних корпорацій. Вже навіть маємо кілька партнерів. Очевидно, будемо просити приєднатися і фірми, які розроблять обладнання. Скрізь, де буваю, представляю цей проект, зокрема перед дипломатами різних країн.

- Кілька місяців тому Олександр Омельченко заявив, що на Троєщині є довгобуд, де він планував би зробити такий дитячий центр. Також є величезна територія і будівля Інституту педіатрії акушерства та гінекології, нарешті, і "Охматдит" ...

- Думаю, Олександр Омельченко про це говорив після розмови з нами. Ми оглядали цей довгобуд на Троєщині, спорудження якого розпочалося ще в 80-х роках. Приміщення - величезне, але побудовано не за сучасними стандартами. Добудовувати і вдосконалювати його буде коштувати в кілька разів дорожче, ніж побудувати лікарню. Я відвідувала дитячі лікарні в Японії, Франції, Англії, Австрії, Польщі, США. Наприклад, в Токіо це дуже сучасний заклад, куди було вкладено 0 мільйонів. Воно відкрилося два роки тому. Там все комп'ютеризовано: дані про кожну дитину (артеріальний тиск, аналіз крові тощо) знаходяться в комп'ютерній мережі, до якої має доступ будь-який лікар. Дуже сподобалася лікарня в Чикаго, закінчена в лютому минулого року. Хоча, вона комерційна, а, отже, медичні послуги, що надаються в ній, коштують дорого.

Важливо, що там все зроблено з урахуванням психології маленьких, юних пацієнтів. Наприклад, приходять діти на обстеження, а навколо - жирафи, слоники з обладнанням, захованим всередині. Пригадую, адміністратори звернули мою увагу на те, що і в радіаційному, і в адміністративному відділеннях однаково великі двері, мовляв, це тому, що через 20 років, коли буде нова технологія в радіології, планується адміністративну частину переселити в інше місце і таким чином розширити радіологію. І я подумала, що вони роблять все для того, щоб їх клініка була сучасною через 20-40 років, а ми ще розмірковуємо про перепланування будинків, які були побудовані 30 років тому.

- Мова йде про те, що лікування в Національному центрі матері і дитини буде безкоштовним?

- Так, для українців. Нам хочеться, щоб туди надходили не тільки державні кошти. У всіх медичних установах, які ми відвідували за кордоном, на платинових, срібних, бронзових табличках написані імена їх засновників. Я думаю, жодна лікарня не може існувати без благодійників.

Через два тижні фонд "Україна 3000" проводить триденну конференцію, на яку запрошені вітчизняні лікарі з лікарень, яким ми взялися допомагати - на конкурсній основі вибрали по одній такій у кожній області. Насамперед збираємося знайти іноземного партнера (фундація, організацію, лікарню, університет), який би з ними співпрацював: удосконалив інформаційну базу, надав техніку, знайшов можливість стажування ... Я зверталася до багатьох лікарень в Австрії, Англії, Швейцарії, США і ніде мені не відмовили. Хоча, у всіх різні можливості. Найменша, що вони можуть зробити, - це запросити наших лікарів на стажування (за умови оплати фондом квитків в обидві сторони), інші ж - готові надати своїх фахівців. Також приїжджають наші західні партнери. На конференції ми розповімо про проект - Національному центрі здоров'я матері і дитини, і закладемо капсулу на території лікарні "Феофанія". Ми з моїм чоловіком відчуваємо несправедливість у тому, що цей медичний заклад існує тільки для еліти. Торік я там обстежувалася на мамографі і питала, скільки людей до них звертаються щодня? У відповідь почула, що чотири-п'ять пацієнтів. І це в той час, коли багато жінок по всій Україні помирають від раку молочної залози.

- Катерина Михайлівна, фонд буде здійснювати проекти, спрямовані на забезпечення потреб сільських жінок і дітей, адже вони знаходяться в набагато більш важких умовах, ніж жителі міст?

- Власне, у згаданих обласних лікарнях лікуються і сільські діти. Ще з екс-міністром охорони здоров'я Миколою Поліщуком розмовляла, а тепер з міністром Юрієм Поляченком говоримо про необхідність обладнаних фельдшерсько-акушерських пунктів на селі. Також ми отримали від компанії "Procter & Gamble" чотири реанімобілі і подарували їх дитячим закладам у різних регіонах України. Вони призначені саме для того, щоб сільських дітей в належних медичних умовах доставляти до лікарень. Зараз починаємо нову програму. Канадці через Українську медичну асоціацію за кордоном (вона об'єднує лікарів української діаспори) надають мільйон для будівництва в селах двох сучасних медичних установ з повним комплексним обладнанням, з відділеннями невідкладної допомоги, стоматології, гінекології та акушерства, педіатрії. Канадські фахівці готові приїжджати і на місці навчати наших. Днями вже обговорювали, де саме їх будемо будувати. "Україна 3000", знову ж, проведе конкурс і буде зрозуміло, чому вибрали, наприклад, Сумщину чи Полтавщину. І ще одна програма, що стосується села. Меценат за кордону Григорій Малиновський закупив 12 тисяч україномовних книжок "Мати і дитина" для адресного розповсюдження серед молодих матерів або тих, хто збирається ними стати. Інформація про видання розміщена в жіночих консультаціях. Багато листів з проханням надіслати посібник надходить саме від дівчат із сіл.

- У 2007 році Україна в ООН ставитиме питання про визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом проти українського народу. Яким чином за цей рік збираєтеся активізувати діяльність програми "Уроки історії: Голодомор 1932-33 років", щоб підняти загальний рівень інформованості українців?

- Ця тема стосується кожної української родини. Мій батько, який ріс на Донбасі, бачив цей жах. А мати п'ятирічною дівчинкою ледь не померла під час голоду. На жаль, світова спільнота багато знає про Голокост і мало - про український Голодомор. Пам'ятаю, на початку 80-х зустрічалася з американцем Джеймсом Мейсом, який був одним з тих, хто відкрив світові правду про цю трагедію (торік наша газета видала книгу "День і вічність Джеймса Мейса", в яку, до речі, Катерина Ющенко написала статтю. - Ред. ). Він приїхав до Вашингтона, а я тоді очолювала вашингтонське відділення Українського конгресового комітету Америки. У 1983 році на 50-річчя цієї сумної дати за його участі провели велику поминальну акцію, на яку зібралося близько 30 тисяч людей. Всі ці роки - з 1983-го по 1988-й я з ним спілкувалася.

Власне, коли створювався фонд моїм чоловіком, одним із завдань "України 3000" було висвітлення теми Голодомору на батьківщині і за кордоном. Для цього створено перший і поки єдиний україномовний інтернет-сайт, присвячений даній тематиці. У 2003 році була проведена акція "Свічка у вікні". Між іншим, тоді я вперше від Мейса почула про те, що щорічно в останню суботу листопада будуть поминати жертв Голодоморів і політичних репресій в Україні та ставитимуть свічку у вікні. Торік за нашого сприяння вийшли два документальні фільми - двосерійний "Голодомор. Україна. ХХ століття "(у нинішньому році вийде третя серія) і" Жити заборонено ", які демонструвалися на центральних телеканалах. А також було створено 25 соціальних роликів. У 2006-му плануємо видати великим накладом інформаційні брошури про голод для шкіл, бібліотек, громадських організацій, перевидати книгу "Голодомор 1932-33" Надії Дюк, надруковану в 1985 році в США, а також переводимо відомі "Жнива скорботи" і "Великий терор "Роберта Конквеста.

У цьому питанні ми хочемо співпрацювати з державою і допомогти йому в створенні Центру дослідження голодоморів і політичних репресій та Музею Голодомору. На 75-річчя трагедії приєднаємося до організації Міжнародної конференції. Мій чоловік шість років тому, коли він був прем'єр-міністром, їздив у Швецію на семінар, присвячений темі Голокосту. Він розповідав, що був вражений тим, як одна шведка ініціювала проведення цього заходу. Коли вона провела опитування і дізналася, що в її країні дуже багато людей не знають про геноцид євреїв, вона видала про це книжку і подарувала майже кожній родині. Я хотіла б, щоб до нас теж з'їхалися монархи, президенти, прем'єри, міністри з усього світу для вшанування пам'яті невинно загиблих українців в 1930-х роках.

Насправді, 1933-й рік не канув в лету, він у нас донині на психологічному рівні і, певною мірою, на фізичному.

- Катерина Михайлівна, розкажіть про решту програмах, об'єднаних напрямом "Вчора".

- Якщо говорити коротко, цей напрям об'єднує програми: "Україна унікальна", спрямована на охорону, вивчення і популяризацію пам'яток матеріальної та духовної культури українського народу; власне, "Уроки історії", про яку вже згадувалося; підтримка археологічних досліджень; "Центр розвитку музейної справи", назва якої, очевидно, говорить сама за себе; а також програма підтримки народних традицій, в рамках якої цього року втретє проводитиметься Міжнародний етно-фестиваль "Країна мрій". А також фонд "Україна 3000" виступив засновником відзнаки "За розвиток національного кінематографа".

З найближчих заходів, співорганізатором або партнером яких ми виступатимемо, це, перш за все, акція до 20-річчя Чорнобильської трагедії. Зараз ведеться багато дискусій, але мені здається, що в них часто не приймають до уваги людський фактор. І це, до речі, не тільки медичний аспект. Це також стосується того, як Чорнобильська трагедія вплинула на життя людей, що жили в зоні відчуження, їх культуру побуту і культуру взагалі. Вперше дане питання підняла Ліна Костенко. Я раніше про такий аспект не думала, швидше за все - про фізичних, матеріальних збитках. Тому разом з дружинами кількох міністрів поїхали туди, щоб все це переосмислити. Ми хочемо провести міжнародну конференцію, темою якої буде не тільки Чорнобильська трагедія, а взагалі катастрофи і реакція на них у світі. Серед її учасників - голови громадських організацій, представники Червоного Хреста, ЮНЕСКО, Всесвітньої організації здоров'я, дружини президентів ... Плануємо провести і благодійний концерт, кошти від якого передамо на лікування онкохворих.

А в суботу, до свята 8 Березня у Національній опері України відбудеться концерт "Освідчення в коханні", програма якого складатиметься з найпопулярніших оперних арій і балетних номерів світової класики. Йому передуватиме круглий стіл на тему "Роль українських жінок у створенні сучасної історії".

- Яким чином фонд на всі свої програми залучає меценатів? Чи є серед них постійні?

- Ми прагнемо не тільки здійснювати наші програми, а й змінити саме ставлення до меценатства в суспільстві. Як я вже не раз говорила, потрібно відроджувати наші традиції благодійності. А щоб це зробити, дуже важливо показати, що акції можна проводити чесно і прозоро. До слова, фонд звітує щокварталу. За тиждень буде готовий наступний звіт, який ми оприлюднимо на прес-конференції. Ми завжди називаємо меценатів, якщо на те є їхня згода. Наприклад, коли йдеться про юридичних осіб, то це - "Воля кабель", "Мандарин плаза", Кримський стільниковий завод, "МсDonalds", "Procter & Gamble" та інші ...

Ми намагаємося залучати кошти різними способами. Часто бажаючих їх надати просимо напряму перераховувати, наприклад, на Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця. Насправді, чимало знаходиться тих, хто прагне допомогти. Йдеться як про людей, які хочуть перерахувати великі суми, так і про тих, хто може виділити тисячу гривень, а то й менше. Зараз у Європі модно робити свій внесок у певні проекти. Наприклад, якщо носиш браслетик рожевого кольору, то це означає, що ти дав євро на лікування раку молочної залози. Якщо, наприклад, жовтого кольору - значить для онкохворих. І навіть зовсім юні надягають по шість браслетиков на одну руку - і хоча це тільки шість євро, але вони долучилися до суспільно важливої ??справи. Сподіваємося, що наші співвітчизники теж не залишаться осторонь від благодійності. Ми хочемо відродити волонтерство, щоб люди відчували, що через церкву, до якої ходять, через школу, яку відвідують, можуть допомагати нужденним. Насправді, загальними зусиллями можна вирішити дуже багато проблем.

- Катерина Михайлівна, будучи вже рік головою Наглядової ради фонду "Україна 3000", до яких висновків ви дійшли?

- Найперший - в Україні потрібні зміни до чинного законодавства. Вони стосуються спрощення оподаткування для організацій, фізичних осіб, які є меценатами; спрощення процедури розмитнення гуманітарних вантажів для тих меценатів, які можуть підтвердити прозорість їх використання; розширення можливостей здійснення фандрезінга. Я пам'ятаю, в Парижі представники медичних організацій, які надавали допомогу нашій державі, скаржилися, які у них проблеми виникали з митницею, з оподаткуванням. У фонд приходять листи з-за кордону, мовляв Україна не приймає їхню допомогу, але той же митник не може порушити закон, пропустивши, наприклад, певні ліки, коли вони не дозволені до ввезення, навіть якщо вони дуже потрібні. Ось ще випадок. Коли я ще працювала з організацією "Приятелі дітей", один банк, виділивши нам кошти, просив не оприлюднювати цей факт, мовляв, наступного дня до них прийде податкова. Тому потрібно робити все для того, аби допомагати було легше. Є доручення віце-прем'єра з гуманітарних питань В'ячеслава Кириленка про створення робочої групи, яка б займалася питанням змін до законодавства щодо благодійності та гуманітарного процесу. У цих напрацюваннях ми активно беремо участь.

фото Михайло Марків / ОБОЗ

"День"