Відео дня
Міфи нескінченної війни
Як і кожна війна, з часом вона обростає різними міфами, стереотипами та іншими вигадками.
Основні перипетії нинішньої коаліціади, спікеріади і прем'єріади проаналізовані вітчизняними аналітиками всіх мастей вже, здається, до дірок. Придумати щось нове і оригінальне, особливо якщо спиратися тільки на так звані "відкриті джерела", видається майже неможливим. При мізерній кількості дійсно вагомих політичних подій, основною роботою більшості журналістів стає багаторазове "пережовування" вже існуючої інформації з повторенням і рекомбінацією декількох основних положень, до того ж часто не відповідають дійсності. Інформаційне поле країни засмічується цими повтореннями настільки, що будь-який громадянин, який цікавиться політичним життям, вже здатний видавати подібні размишлізми не гірше багатьох політологів і "акул пера". Однак при цьому він все так само буде спиратися на ряд з приблизно десяти-дванадцяти основних тверджень, які йому старанно "втовкмачували" в мозок все ті ж борзописці. Так що перевірка на справжність цих самих "аксіом" (або скоріше навіть, "теорем") не позбавлена ??певного інтересу. Тому спробуємо розібратися в основних політичних стереотипах (висловлюючись поетично, міфах), які виникли внаслідок нинішнього етапу політичної "війни".
Фото прес-служби БЮТ
Міф № 1. Юлія Тимошенко неодмінно хоче зайняти зараз крісло прем'єр-міністра. Саме зараз.
Здавалося б, міф цей і не міф зовсім, а сама що ні на є правда. Як інакше тлумачити невблаганну послідовність, з якою Юлія Володимирівна рухається до прем'єрського крісла, перманентно роблячи невеликі поступки "меншим братам" - блоку НУ-НС і "великого брата" - особисто Віктору Ющенко? Але якщо порівнювати Юлю-2007 і Юлю зразка 2005 року, коли крісло глави уряду дійсно було її "ідеєю фікс", то можна помітити, що напору дворічної давності в її діях вже не спостерігається. Замість палаючих очей і залізної волі з її боку ми бачимо лише шаблонні заяви про "вірності демократичним ідеалам", вимовлені до того ж досить втомлено і малопереконливо. Швидше за все, до Юлії Володимирівни все більше приходить усвідомлення, що шкурка вичинки не варта. Бо той масив різноманітних проблем (протидія Президента і регіоналів, маса важкоздійснюваних обіцянок, насувається після "урядування" Януковича економічна криза, відсутність стабільної парламентської підтримки і т.д.) потенційно якщо й не поховає її надії на президентське крісло (яке, безсумнівно, і є її головним завданням), то завдасть рейтингу відчутної шкоди. Навіть настільки потужний політик, як ЮВТ, поодинці витягнувшись дві парламентські кампанії, навряд чи зможе подолати зазначений вище масив об'єктивних і суб'єктивних проблем.
Тоді чому ж вона так продовжує наполягати на своїй кандидатурі, запитає будь-який. Можливий відповідь має дві сторони: суб'єктивну і об'єктивну. Психологічно Юлії Володимирівні вже важко відмовитися від прем'єрства, коли мета зовсім близька. До того ж, тривале перебування в опозиції напевно змучило і її саму, і вірних соратників. Об'єктивно Тимошенко, можливо, і сама вже не рада можливу перспективу опинитися в кріслі глави уряду, але публічна відмова від нього знову-таки вдарив би по її рейтингу. Так що пролетіти повз крісла ЮВТ, напевно хотіла б не сама, а за допомогою своїх "помаранчевих", так би мовити, союзників, банально "підставивши" їх під осуд громадськості. Подібна комбінація представляється досить важкоздійснюваним і подловато, але наша політика бачила й не таке. Втім, що зараз відбувається в голові ЮВТ, знає, як не банально, лише вона сама.
Фото прес-служби Президента
Міф № 2. Ющенко всіма силами намагається не допустити Тимошенко в крісло прем'єра і таємно мріє про "ширку".
Частка істини в твердженні, безумовно, є - бачити Юлію Володимирівну головою уряду гаранту не просто неприємно, а з політичної точки зору ще й небезпечно. Але прем'єрство Януковича (або інший висунутої "ширкою" фігури) Ющенко також нічого доброго не обіцяє. Володіючи найпотужнішою фракцією у ВР і масою інших важелів впливу на Президента, регіонали зможуть влаштувати гаранту таку "дольче віту", яка при Тимошенко йому б тільки снилася. Тому ідеальним варіантом для Ющенка було б непризначення прем'єра взагалі. При цьому парламент в країні буде недієздатним, уряд - напівлегітимним, і лише Президент в очах народу залишається легітимним органом влади. Спроби "замутити воду" в українській політиці, зіштовхуючи і розводячи різні політичні сили, організовуючи незліченні круглі столи та консультації, підписання універсалів і меморандумів - єдиний шанс для Ющенка залишитися на другий термін.
Міф № 3. Партія регіонів всіляко намагається не пустити Тимошенко в прем'єрське крісло.
Опіть-таки, всі дії регіоналів про це начебто і свідчать. І вірно, позиція "вкрасти побільше і втекти подалі" дійсно має місце в їх рядах. Побоювання на рахунок можливих репресій з боку ЮВТ, яка не те що не дасть їм "втекти подалі", а зовсім "відніме і поділить", цілком резонні, якщо враховувати окремі загрози подібного плану зі штабу біло-сердечних. Водночас, стратеги ПР не можуть не розуміти, що ресурс міцності нинішньої коаліції мінімальний (якщо взагалі є в наявності). Найбільш правильно для них було б піти зараз у жорстку опозицію, відмовитися від будь-яких переговорів з Банкової, і чекати, поки коаліціанти самі між собою пересваряться, повернувши країну в чергову пучину хаосу, а потім з'явитися як "рятівників Вітчизни". Але чи вистачить регіоналам розуму і витримки здійснити такий план, покаже тільки час.
Фото прес-служби Партії регіонів
Міф № 4. Віктор Балога тому так противиться призначенням Тимошенко прем'єром, що сам не проти зайняти це місце .
Безсумнівно, десь у глибині його душі подібні мрії місце мають. Але Балога є насамперед практиком, а не мрійником, а основне правило практика - слухати розум, а не серце. І розум неодмінно підказує йому, що пост прем'єра, який передбачає не тільки публічність, до якої він не схильний, а й чималу відповідальність, явно не для нього. Балога - ідеальний "сірий кардинал", успіхи якого безпосередньо залежать від успіхів свого "короля". Керівництво українською політикою з президентського Секретаріату, над розширенням функцій якого Балога старанно працює, набагато вигідніше. Якщо ж волею доль "король" Ющенко буде позбавлений влади, то за новим "паном", охочим дістати такий тлумачного "управителя", справа не стане.
Міф № 5. Арсеній Яценюк - фігура, з якою регіонали легко зможуть знайти спільну мову.
Дійсно, з Яценюком у ПР набагато більше шансів домовитися, ніж, наприклад, з тим же Кириленко. Але не можна не враховувати того, що Арсеній Петрович - фігура гранично несамостійна, всі дії якої залежать від вказівок "шефа". Якщо шеф (чи то пак Ющенка) захоче - спільну мову відразу буде знайдений, якщо ні - з таким же успіхом ПР зможе вести діалог з глухою стіною. Тому спокушатися на рахунок молодості і "всеїдності" Яценюка регіоналам особливо не варто.
Фото прес-служби Верховної Ради
Міф № 6. Литвин вже втратив "золоту" акцію.
Питається, а чому він її нібито втратив? Що, розклад сил в парламенті змінився, справили новий набір парламентських рекрутів, або орди зрадників масово бігають з однієї фракції в іншу? Нічого цього немає. Подібний міф утворився виключно внаслідок невіри більшості експертів в те, що демократична коаліція самостійно сподобиться хоч на одне рішення. А як мінімум Яценюка без сторонньої допомоги вони ж обрали. І та легкість, з якою Юлія Володимирівна пообіцяла стовідсотково (!) Включити програмні положення Блоку Литвина в програму дій майбутнього уряду, лише свідчить про те, яку роль продовжує грати ця "маленька, але дуже горда" фракція. Литвин просто вичікує, коли йому запропонують побільше. А для цього у нього є все необхідне справжньому українцеві - "час і натхнення".
Міф № 7. Компартію України старанно "виживають" з політичного життя .
Таке твердження дійсно має під собою певні підстави - у розмовах про необхідність консультацій між усіма політичними силами Президент "забуває" згадати КПУ, НУ-НС активно противитися призначенням Адама Мартинюка віце-спікером, комуністів піддають обструкції за діяння їх історичних попередників у 1933-34 роках . Але при загальному гидко-зневажливому ставленні до "вірним ленінцям", використовувати їх в тактичних цілях не гребують і самі що ні на є "демократи" (згадаймо перипетії кругом можливого голосування КПУ за Яценюка і нібито мали місце переговорів Тимошенко з Григоришиним). Тому заздалегідь списувати комуністів не варто, в цьому парламенті вони себе ще покажуть, вірніше, продадуть.
Безумовно, цим список недавно виниклих політичних стереотипів і помилок не вичерпується. Однак у цій статті автор по можливості постарався розглянути основні з них і в чомусь підштовхнути читача до більш самостійного мислення, а не просто обробці вже десятикратно оброблених журналістами фактів.