Покаяння українського іуди

Спроба антиутопії

Відео дня

Вчорашнє (05.08.08) покаяння пана Мороза, показане телеканалом "Інтер", в якому він нам гучно повідомив, що жодного разу і не вважав і не називав пана Кучму "замовником" вбивства пана Гонгадзе, мене здорово повеселила . Ну, в те, що вбити (і вбити чи що? - Це ще дуже великий і важкий питання) пана Гонгадзе наказав пан Кучма, міг повірити і тоді (у 2000 році), і сьогодні тільки осел, та й то не місцевий. Мешканцям політичного олімпу якось абсолютно все одно, про що тут внизу пишуть журналісти, а тим більше в електронних засобах масової інформації.

Їх вони сприймають як просто віртуальну мастурбацію народу - природний канал скидання емоцій народного невдоволення, жодним чином ні на самих політиків не впливає, ні на їх дії (на журналістів і їх матеріали і коментарі читачів вони дивляться зверхньо за принципом: чим би дитя не тішилося, аби титьки не відірвати). Так це зараз!, В 2008 році, а що було в 2000 році, коли користувачів (читачів) інтернет-видань було мізерна кількість? Нікого з політиків думки журналістів особливо не турбувало, тим більше тодішнього всевладного Президента.

Думаю, що тоді для пана Кучми словосполучення "материнська плата" асоціювалося з пагорбом поруч із "Батьковский хатою", і мишей він визнавав лише польових, а критика журналістів в інтернет-просторі була йому, м'яко кажучи, по барабану. Так що, природно, ніякого наказу знищувати журналіста він, звичайно ж, дати не міг: де Президент, а де якийсь там журналіст зі своїм "особливим" думкою в інтернет-виданні? І, відповідно, нічого нового нам вчора пан Мороз не повідомив. Начебто ...

На "телеекран" пан Мороз поперся не для того, що б нам, телеглядачам з народу, розповісти про свою думку з приводу причетності або непричетності пана Кучми до загибелі журналіста. Він цим інтерв'ю публічно дав знати колишнім колегам по політикуму, що вирішив знову пограти з матеріалами з "плівок Мельниченка", щоб добитися для себе якихось преференцій допомогою чергового шантажу, тільки тепер панів Ющенка і Тимошенко. Так, основна проблема всіх іуд - "тридцять срібняків" занадто швидко закінчуються, от і доводиться знову і знову вдаватися до випробуваного способу, у цьому клінічному випадку - до шантажу.

Якось пан Безсмертний назвав у сесійній залі ВР пані Тимошенко досвідченої шантажисткою, після чого вона має славу першої в цих справах, в справах політичних інтриг і шантажу. Природно, я не буду заперечувати, що це її головна зброя у політичній боротьбі з конкурентами-опонентами. Але "перші" і самої "головною" з цих питань в нашій державі вона не є. Хоча, звичайно ж, володіє цими прийомами досконало, тому-то і є явним лідером нашого публічного політикуму. Вся наша політика і політична боротьба будується на прихованих інтригах допомогою шантажу (і не останню роль у цьому відіграють силові органи, прокуратура і суди). "Компромат" є у всіх і на всіх, просто не всі політики їм вміють користуватися досить продуктивно і не весь компромат однаковий за своїм "вагою".

Пальма першості в цьому питанні (інтриги і шантаж), безсумнівно, належить панові Морозу. Задерикувато підставивши у 2000 році своїм оприлюдненням "плівок Мельниченка" пана Кучму, він співтовариші (тоді це була пані Тимошенко, і тільки лише в квітні 2001 року до компашке приєднався пан Ющенко, роль якого в цьому політичному шабаші можна описати словами: "без мене мене одружили") розв'язали наш нинішня політична криза. Звичайно ж, вони розраховували на швидку і легку перемогу, сподіваючись, що у пана Кучми не витримають нерви від тиску на нього псевдонародність акціями "Україна без Кучми" з спалюванням його портретів і тому подібними діями, і він сам добровільно подасть у відставку. Цього "не зрослося", і у відставку пішов тодішній прем'єр Ющенко. Але початок кризі було покладено, і належить не без брехливих рухів тіла пана Мороза.

Другий раз пан Мороз відкрито вдався до цього ж способу впливу (шантаж) на прийняття "політичних" рішень вищими керівниками країни в ніч з 26 на 27 травня 2007 року. У цю "епохальну" ніч йшли переговори в Секретаріаті Президента між коаліцією в особі Януковича і опозицією, представленою пані Тимошенко, Президентом Ющенком і спікером ВР Морозом на предмет дати проведення дострокових (позачергових) парламентських виборів. Президент і опозиція наполягали на тому, щоб вибори були проведені на початку літа, а пан Мороз і коаліція нервово ратували за осінь (їм був необхідний час для збору грошей і підготовки).

Переговори йшли туго - Президент Ющенко і тоді ще його улюблена подружка Тимошенко твердо стояли на своєму: для політичних сил, які вони представляли, дуже було потрібно провести якомога швидше ці позачергові вибори, так сказати по гарячих слідах протизаконного розпуску парламенту та президентського "указної шоу ", поки народ не охолов і не прийшов до тями після лютнево-квітневого політичного" оповіді тварин ", в сенсі - Ющенка і Тимошенко.

Мороз і Янукович наполягали на відтермінування дати проведення виборів. Загалом, кожна група твердо стояла на своїх позиціях і сам переговорний процес зайшов у глухий кут.

Але! під час проістеканіе виснажливих історичних переговорів (що ведуться, начебто б, з метою "пошуку шляхів щодо виходу з політичної кризи") між панами Ющенком, Януковичем і Морозом, у присутності непримиренної пані Тимошенко, до даного процесу в нічний, вже далеко не робочий час, приєднався став вже історичною особистістю горезвісний майор Мельниченко власною персоною. І, як виявилося, переговорний процес таки, нарешті, зрушився з мертвої точки.

"Зрушилися" до такої міри жваво і у конструктивну сторону, що переговорники вже через кілька годин, що минули з моменту "несподіваного" появи пана Мельниченка в стінах Секретаріату Президента, запросили одного з головних політтехнологів партії "Наша Україна" до себе в гості ( треба розуміти, що по приїзду політтехнолога думали вони всі разом про те, як "зберегти політичне обличчя" пана Президента в той час, коли будуть "оприлюднено" результати "мирних переговорів" між Президентом, спікером і прем'єром, так як результат цих переговорів ну ніяк не був на користь опозиції в особах пані Тимошенко і пана Ющенка).

Начебто маленький такий фактик: просте, активне і вчасно організоване підключення (думаю, що сталося це з нелегкої руки пана Мороза, з його волі і велінням) до переговорів між Президентом з пані Тимошенко і прем'єром зі спікером начебто "простого "майора на прізвище Мельниченко, який років сім-вісім тому несанкціоновано записав (підслухав і зафіксував) сотні годин розмов і переговорів, що ведуться в тому ж кабінеті, де відбувалися і тодішні нічні переговори, привів до деякого проміжного фінішу в переговорному процесі, що само по собі є дуже цікаво, тому що виникає питання: а чому?

Хоча, судячи з результатів нічних переговорів (такий собі вимушений, худий і дохлий "мир" між коаліцією і опозицією), голоси нинішніх переговірників (зокрема, пані Тимошенко і пана Ющенка) теж були на тих старих "плівках майора Мельниченка "(у вельми невигідному для них ракурсі), які, свого часу, индуцировали початок політичної кризи 2000 Чи не тому?

Інакше чим і як пояснити таке лихі та короткий закінчення переговорів між Президентом і прем'єром, коли до них приєднався спікер Мороз з "плівками майора Мельниченка" і з самим майором вдобавок? Та нічим, тільки лише тим, що очної ставки з майором Мельниченко пан Ющенко і пані Тимошенко не витримали, і "пиху" з приводу "злочинна влада" і зрадників Конституції в особі пана д Мороза і Януковича у зачинателів і головних дійових осіб усього цього семирічного політичної кризи і його тодішнього витка в тому числі злетіла швидко ...

Сьогодні ж екс-спікеру пану Морозу втрачати вже нічого, так що, схоже, він вирішив знову вдатися до допомоги плівок (публічно чи що? Або "за закритими дверима", що більш імовірно) і, користуючись відкритим протистоянням між пані Тимошенко і паном Ющенком, шантажуючи їх загрозою оприлюднення ще "Необнародуване" записів пана Мельниченка з приводу, наприклад, створення руху "Україна без Кучми", убивства журналіста Гонгадзе і зав'язки політичної кризи 2000 р. з голосами пана Ющенка або г -жи Тимошенко, наприклад, отримати від них (або від однієї з конфліктуючих сторін) певні преференції.

Так, якщо пан Мороз не зможе з ними полюбовно "домовитися" і таки пред'явить світу досі невідомі записи майора Мельниченка, то, думається, політична кар'єра даних панів скінчиться враз і надовго і не дуже почесно. Вся трагедія "розвитку демократії" в нашій країні покаже своє справжнє обличчя - брехня, фарс, брехня і ще раз брехня.

На мій же погляд, справа була (починалося) так (варто свою пам'ять злегка освіжити, а то мізки наші ризикують остаточно засахариться в помаранчевому сиропі):

"Анжеліка, королі і капуста"

(Зародження політичної кризи у вигляді "народних заворушень" під назвою "Україна без Кучми" сьогоднішнім поглядом на березень 2001 р.)

Думка простих людей, не обтяжених ні владою, ні власністю і не мають з ними близьких і родинних відносин, з приводу нібито наявного в нашій країні "політичної кризи" чомусь вельми різниться з думками маститих як політиків, так і політологів.

Судіть самі: тут я спробую викласти це "народне" думку коротко і не впадаючи у філософські сентенції, трохи узагальнивши і привівши до більш-менш літературному увазі, так як передавши його дослівно, я безсумнівно зможу побити рекорд "філолога 2000 років" пана Кучми.

Всі "зоряні війни", що сьогодні відбуваються на вершині піраміди влади - є наслідки невдалого державного перевороту, спроба якого було зроблена в 2000-2001 роках.

Давайте спробуємо подивитися на всі тоді сталося як би з боку і як би не обтяжуючи себе глибокими науковими теоріями і підходами, так, як на все це дивляться прості громадяни нашої держави, з урахуванням того, що завжди "на дні кожної декларації лежить чийсь бутерброд ". Як говорить світовий досвід: найбільш вірогідною є найбільш проста причина або пояснення.

Отже - декорації: Україна, друга половина 2000 року. Десь там лежать витоки сьогоднішніх драматичних подій у стилі "політична криза".

На політичному олімпі вже відносно втряслися процеси розподілу, перерозподілу, обособліванія і розтягування кожним прилежащим до влади суб'єктом цієї самої "влади", що виражається в якомусь її матеріальному прояві. Один має те, інший це, четвертий наступне і так далі, але загалом і в цілому бурхливий процес перерозподілу впливу та активів втратив колишньої сяють, і в якійсь мірі призупинився.

Дійові особи та виконавці:

Депутатський корпус: сформований, наступні вибори тільки через два роки, парламентські крісла і місця в партері вже перерозподілені відповідно до ваговими категоріями. У кулуарах тихо і мирно зріє ідея пропорційних виборів, тому як нишком, ночами найбільш прозорливим є бачення можливого і небезпідставного прийдешнього провалу на майбутніх виборах у зв'язку з політичним банкрутством - якби ще не народ з цими виборами, то взагалі був би в парламенті повний рай. Відповідальності мінімум, популярності максимум. Робота тиха, не пильна, самозадовольнятися і в міру вимотуюча.

Але, правда, є одне "але" - хоча, звичайно, депутатський корпус має пряму і кримінально некараності можливість розподіляти і направляти грошові потоки держави (це само по собі непогано гріє душу і не тільки), але депутати як такі не мають прямої можливості ці гроші витрачати по своєму безпосередньому розсуд в рамках обраних ними напрямів. "Бачить око, та зуб не йме". А звідси і тиснява в черзі в уряд.

Президент: обраний на другий термін, третього не дано. Побутові питання вирішені. Є надія, можливість і потреба подумати про головне - про країну, залишеної у спадок наступному поколінню, в усякому разі про це написано і зроблені перші кроки в цьому напрямку.

Але, правда, є одне "але" - у цій ситуації йому просто не пощастило. Професійний ризик.

Уряд: вперше працює з устремлінням на результат і з отриманням цього результату, але не на папері, а в реальних фінансово-економічних показниках. Глобально зменшилися борги країни, виплачуються пенсії і зарплати, хай не в повному обсязі, але вже значно продуктивніше, навіть світло в будинках стали рідше відключати. Позначилася роль керівної особистості в справжньої історії - маніакально-професійна необхідність і звичка зводити щоденний баланс, рахувати гроші, визначати фінансовий результат будь-якої операції, відстежувати ефективність активних операцій. -Як, а пан Ющенко - високопрофесійний банкір, і саме під його керівництвом банківська система нашої держави зробила якісний стрибок у бік глобального вдосконалення. Природно, що ні західні, ні східні сусіди не могли не помітити появу професіонала такого рівня на такому місці, а ще й результати почали говорити самі за себе та ще й у наших умовах.

Але, правда, є одне "але" - підвела одвічна тяга народу до прекрасного ...

Пані Тимошенко: успішно встигла й примудрилася (як тоді здалося - безкарно, безповоротно, назавжди і навіть вигідно, і навіть без наслідків) відмежуватися від став обтяжливим і вже не дохідним давнього і близького вагомого знайомого пана Лазаренка; успішно реорганізувала ввірену їй і залишилася передчасно і раптово і без лідера партію і власність; вдало провела бартерну операцію з взаємообміну нематеріальними активами і, вчасно прихиливши коліно перед потрібними і сильними (у той момент часу - перед паном Кучмою), знову залишилася на плаву, в зручній парламентської гавані.

Але, правда, є одне "але" - багаття амбіцій захлиснули ... Парламент, звичайно, безпечний і прибутковий, але для енергійної, молодою, красивою і щасливої ??дами здався, видать, просто нудним провінційним балом. Окрилена (і небезпідставно) попередніми успіхами в різних площинах, але не бажає довго спочивати, як показує досвід, на задушливих, нехай і вічно зелених лаврах. Хоча й будучи обтяженою небезхмарним минулим, пані Тимошенко вирішила, не дивлячись ні на що, "покермувати" поруч з капітаном, покинувши тиху і недоторканну гавань. Вийшло. Знову - ефект окрилення. Але уряд змінюваність, а у нас так щороку. З цим щось треба було вирішувати, і бажано до квітневих критичних днів уряду.

Власне інтрига: умоглядний тріумф можливого палацового перевороту на базі специфічно ситуації, що склалася як в верхах, так і в низах, який, як точно помічають політологи, міг народити тільки розвиненою жіночий розум, спочатку схильний до тихим закулісних інтриг.

Провівши ретельну і, ймовірно, дуже чарівну підготовку з розробки фабули подій, згодом названих очевидцями "спонтанним політичною кризою", дійові особи приступили до виконання приготованих їм ролей.

Виконували як уміли: одні - по-жіночому наполегливо і безповоротно, поєднуючи гру і режисуру; інші - знехотя і манірно, мовчазно погоджуючись з уготованной роллю; треті і четверті, як і належить, ні про що навіть і не здогадувалися.

Після розучування партитур, діалогів, монологів і акробатичних "па" послідувала поетапна реалізація приблизно наступного, імовірно, сценарію:

1) Впровадити в найближче оточення Президента "своєї" людини.

· Мета - отримання будь-яких матеріалів конфіденційного характеру, безпосередньо прив'язаних до особи Президента, бажано - отримати записи різних переговорів Президента в його кабінеті, по телефону та інше, як звичайні розмови, так і з використанням методу провокації.

· Ресурси - гроші; спеціально розроблена для несанкціонованого прослуховування техніка (джерело придбання явно не в Україні); підготовлений і підкуплений персонал, впроваджений в найближче оточення Президента.

· Результат - отримано 1000 годин зафіксованих на плівці різних діалогів з участю Президента на різні теми, ініційовані як самим Президентом, так і підготовленими і непідготовленими співрозмовниками.

Зіграно.

2) Підготовка компрометуючих Президента матеріалів на основі отриманих 1000 годин зафіксованих на плівці різних діалогів з участю Президента на різні теми, ініційовані як самим Президентом, так і підготовленими і непідготовленими співрозмовниками.

· Мета - штучна і пряма прив'язка особистості чинного Президента до одного з резонансних і бажано гучних кримінальних справ, здатних безпосередньо і безпосередньо зацікавити засоби масової інформації.

· Ресурси - гроші; спеціально розроблена техніка для професійної обробки аудіоданих; спеціально підготовлений персонал, можливо - оренда студії.

· Результат - отримано приблизно 1000 (?) Годин "компромату" (зі слів майора Мельниченка, сказаних зарубіжній пресі) у вигляді зафіксованих на плівці різних діалогів з участю Президента на різні теми.

Зіграно.

3) Залучення до справи досить амбітного і одіозного діючого політика, терміново потребує реанімації його власного політичного реноме.

· Мета - знаходження стороннього "трибуна", втрата якого не позначилася б на дієвості реалізованого плану, і в разі його поразки не повинні постраждати основні діючі особи (Тимошенко).

· Ресурси - використання внутрішньої мотивації об'єкта з реалізації власних амбітних планів, в даному випадку - планів пана Мороза за його особисто очолене держави, реалізація невтіленою мрії стати "президентом", "народним трибуном", "гласом народу", "батьком нації" ; обіцянки і обіцянки подальшої та поточної підтримки; гроші (?).

· Результат - "самовіддану трибун" - знайдений.

Зіграно.

4) Масований і планомірно дозіруемий викид підготовлених раніше компрометуючих Президента матеріалів у відповідному місці, наприклад на засіданнях парламенту, надалі - зі сторінок засобів масової інформації, на мітингах, маніфестаціях, зборах і ходах.

· Мета: залучення засобів масової інформації, використання їх безпосередньої зацікавленості для підготовки громадської думки до планованої вимушеної відставки діючого Президента.

· Ресурси: добротно і грамотно оброблений компрометуючий Президента матеріал; підготовлений і полум'яний трибун; фактичну наявність свободи слова і друку, що дозволяє широко і безкарно оприлюднити і публікувати наявний компрометуючий матеріал; розвинена структура ЗМІ; керована, підпорядкована, власна, досить розгалужена партійна структура; наявність незатребуваних, що знаходяться в летаргічному стані і забутті псевдопартійних рухів, організацій, окремих збанкрутілих політиків; загальноекономічна і політична ситуація в державі; некерованість по вертикалі державного апарату на тлі тотально низького професіоналізму силових структур; великі гроші.

· Результат - інформація "пішла", внутрішня і зовнішня мотивація спрацювала.

Зіграно.

5) На піку хвилі масованого викиду компромату підштовхнути людей "на вулиці" з метою проведення широкомасштабних акцій народного невдоволення і непокори під гаслом "Україна - без Кучми!".

· Мета - дестабілізувати політичне й економічне становище в державі; створити прес психологічного тиску на Президента; спровокувати економічну блокаду держави і політичну ізоляцію чинного Президента.

· Ресурси - ті ж, що і в п.4.

· Результат - очікуємо.

Виконано не в повному обсязі.

6) На піку хвилі проведення широкомасштабних акцій народного невдоволення і непокори під гаслом "Україна - без Кучми!" Змусити діючого Президента скласти з себе повноваження і передати жезл правління (відповідно до Конституції) прем'єр-міністру (г-ну Ющенко) терміном на 3 місяці.

· Мета - передача президентської влади в потрібні, сильні і ніжні вмілі чоловічі руки.

· Ресурси - ті ж, що і в п.4.; психологічна, економічна і політична допомогу діючих західних фінансових "філантропів" (що підтверджується опублікованими в зарубіжних виданнях вигадками пана Дж.Сороса з приводу подій, що відбуваються в Україні).

· Результат - очікуємо.

Поки не виконано.

7) Дострокові і успішні вибори нового Президента в особі прем'єр-міністра пана Ющенка, висунутого як кандидатура "нарівні" з полум'яним трибуном (паном Морозом), наприклад.

· Мета - достроковий прихід до влади нового Президента (Ющенка) на "законних" підставах.

· Ресурси - ті ж, що і в п.6; адміністративний ресурс, доступ до якого буде отриманий у разі реалізації п.6.

· Результат - очікуємо.

Не виконано.

Чи не зіграно.

Та вже, як кому і не сумно - не довелось зіграти ту п'єсу в повному обсязі. При виконанні п'ятого пункту розігруваного сценарію "в плювку виникли неполадки". Від строго розписаного і передбаченого розвитку подій врятував український менталітет.

Сподвигнуть наші низи (як було передбачено п.5 плану палацового перевороту) на активні дії - непомірно дорого навіть для енергетичних олігархів, грошей і часу, як завжди, не вистачило.

Крім того, "хвости" пані Тимошенко дуже важкі і підвели, як завжди, в самий невідповідний момент. Схоже, ситуація вийшла з-під контролю. Виникли труднощі, що призвели до нездійсненності задуманого. Зовсім не до місця і випадково спрацювала "професійна чуйка" і "особиста упередженість" генерального прокурора по відношенню до пані Тимошенко, який вивів своїми "непродуманими" імпровізаціями з гри одне з ключових дійових осіб (посадивши цю особу в СІЗО). Опозиція осиротіла.

Ну, а чого варто поспішно і похапцем збита разношерстая, різнолика і різнобарвна опозиція без ідейного натхненника, організатора і координатора, ми й тоді і сьогодні бачимо - ні чітких цілей, ні вивірених механізмів їх реалізації, ні планомірних і узгоджених дій.

Відповідно і гасло головний був один - "Свободу Юрію Дєточкіна!". І це цілком природно - я не думаю, що всі тодішні "опозиціонери" досить ясно розуміли, що вони робили, навіщо і чому.

Подальший розвиток дій по "розгортанню політичної кризи" після "закриття" першоджерела (пані Тимошенко) відбувалося за принципом броунівського руху. Суцільний тепловий ефект і ніякого політично значимого результату.

Прем'єр-міністра пана Ющенка тоді донезмоги деморалізували дії генерального прокурора і можлива розголос. А в цей час інші новоявлені і знову приєдналися політичні сили за інерцією металися, пустуючи і радіючи рідкісною і безкоштовної можливості привернути до себе увагу за принципом, описаним старої українською приказкою "Коня кують, а жаба і свою лапу підставляє".

Ось, в принципі, і весь майже "політична криза" - як він бачиться з позиції стороннього провінційного, політично недосвідченого обивателя; звичайно, якщо бадьоро і коротко в двох словах спробувати викласти його видиму сутність та історію походження та розвитку. А виходячи з цього, можна сміливо припустити - скоро повинен був розсмоктатися, так як на тому етапі, в 2001 році, ще не отримав додаткової фінансової ін'єкції ззовні на додачу з харизматичним лідером ... І таки розсмоктався ... До наступного загострення у 2004 році, завдяки таки отриманим фінансовим вливанням від західних заокеанських друзів ...