Українська сертифікатна приватизація. Ч.2

Вимушена необхідність чи свідомий обман народу

На початку березня місяця виповнюється 20 років з моменту прийняття перших приватизаційних законів в Україні, які поклали початок радикальних реформ не тільки нашої економіки, але й українського суспільства в цілому. За всю свою двох десятирічну історію приватизація завжди сприймалася нашим народом неоднозначно. Більшість простих людей ставилися і ставляться до неї негативно, бачачи лише у приватизації нав'язаний спочатку компартійної номенклатури і "червоними директорами", а потім і новоявленими олігархами спосіб їх пограбування.

У першій частині статті ми розглянули розглянули наступні питання:

- На кого і на що могла рівнятися Україна в приватизації на початку 1990-х;

- Фактори, що визначили вибір моделі приватизації в Україні;

- Початок масової сертифікатної приватизації.

Найбільш негативний осад залишився у пересічних громадян від сертифікатного етапу приватизації (1995-1999 роки). Незважаючи на задекларовану державою іменну форму роздачі населенню приватизаційних і компенсаційних сертифікатів влада допустила не тільки їх протизаконну купівлю-продаж, але і масову скупку фінансовими спекулянтами. У результаті значна кількість приватизаційних паперів виявилося на руках у керівників підприємств та бізнесменів, які до середини 90-х зуміли праведним, частіше неправедним шляхом заробити початковий капітал. Іншу частину пересічні громадяни обміняли на акції різних заводів, фабрик і торгових установ.

Таємниці написання закону України "Про приватизаційні папери"

Авторство написання цього закону належить одній людині - Анатолію Васильовичу Федоренко, на той час провідному науковому сотруднікуІнстітута економіки Академії наук України. Ось як він згадує про це в книзі "Українська приватизація у Спогадах та роздумах".

- Я зголосився працювати над законопроектом про приватизаційні папери. Причому від допомоги сторонніх я рішуче відмовився. Працював один. На складання головною "болванки" проекту пішло всього два дні. Ще тиждень - на відшліфовування.

- Хочу підкреслити один цікавий факт: в чисто емоційному плані я був противником приватизації за ваучери. По-перше, я її просто не розумів, а по-друге, передбачав, що вона породить велику кількість соціальних конфліктів і зловживань. Я був проти ваучерної приватизації і виконав цю роботу, не відчуваючи її необхідності. Мені здавалося, що приватизація повинна була йти природним, повільним шляхом у міру дозрівання умов. Хоча я теж розумів, що робити це шляхом викупу було б неправильно. Я думав, що треба було б йти через оренду.

- Написавши "болванку", я роздав її двом фахівцям Міністерства фінансів, і вони внесли туди деякі додавання. Так, Буковинський додав, що за отримання приватизаційних паперів громадяни сплачують державне мито.

- Перший варіант був показаний Лановому. Буквально з перших же хвилин обговорення Лановий висловив ідею множинності приватизаційних паперів, що сюди має потрапити житло і земля. Цього ні в одній країні не було. З нею відразу ж погодилися і вирішили розробити систему конвертації. І в наступному варіанті з'явилася система конвертації.

- Керуючись самими благими намірами, ми заклали в законопроект такі ідеї:

а) сертифікати мають бути іменними для того, щоб ніхто не міг вкрасти або примусом виманити у громадянина його сертифікат (але в підсумку це дало негативний результат, краще було б зробити їх на пред'явника);

б) сертифікати треба індексувати.

- При цьому ми ставили завдання створити у громадянина додатковий стимул до отримання сертифікату та участі в процесі приватизації. Проте у результаті жодна з цих ідей належним чином реалізована не була. Ваучер знецінився в результаті інфляції. Його вартість спочатку складала 1,5 тис. рублів. З їх допомогою була приватизована вельми незначна на відміну від очікуваної частка державного майна.

- Ми розуміли, що участь фінпосередників в процесі приватизації абсолютно необхідно, хоча б тому, що 50 млн. ваучерів (додайте сюди житлові чеки та земельні бони) одному Фонду держмайна не переробити. Потрібні були якісь приватні інститути, які доводили б ці ваучери від громадянина до продавця.

- Але мої уявлення про види діяльності з цінними паперами упиралися в закон про цінні папери і фондову біржу. Тому я пішов шляхом запозичення і переніс ті види діяльності, які дозволені торговцям цінними паперами, на приватизаційні папери. Але при цьому не врахував однієї обставини. Адже я сам раніше записав, що приватизаційні папери не можна вкласти інакше, як безпосередньо в об'єкт приватизації, та оформити право власності лише на власника. А тут була записана норма, згідно з якою я міг вкладати сертифікати, тобто займатися комерційною діяльністю. Тут було явне протиріччя.

- На це протиріччя звернула увагу і допомогла виправити академік, доктор наук, завідувач кафедри господарського права Київського державного університету Наталя Семенівна Кузнєцова, яка проводила експертизу цього законопроекту.

- У своєму законопроекті я намагався виписати жорстку модель прямого вкладення ваучерів в об'єкти приватизації з неможливістю використання цього номіналу не за призначенням або іншими особами. Хотілося зробити так, щоб первісним власником міг стати конкретний громадянин України. З цією ж метою я вніс в законопроект положення про те, що всі документи, пов'язані з рухом ваучерів, відзначаються штампом органу приватизації. Вписали ми і пункт про відновлення втрачених паперів. Хоча, напевно, ніхто так і не звернувся з цього приводу жодного разу.

- Ще був передбачений такий обмежувальний механізм, як особливості допуску іноземної валюти як платіжного засобу. В той момент в Україні курс долара по відношенню до купоно-карбованця був гіпертрофовано завищений. На "чорному ринку" він був, приблизно 1 до 100. Ми з Олександром Йосиповичем Пасхавером підрахували, що якщо дозволити використовувати долар як засобу плати за приватизоване майно, то скупити всю Україну можна за якихось $ 3 млрд Наприклад, прямуючи на один з семінарів в Одесу в розкішному м'якому вагоні СВ, ми з подивом вирахували, що вартість вагона всього $ 32.

- До введення національної валюти заборонялося відчуження об'єктів.

У той час ми серйозно побоювалися, що іноземці можуть скористатися нашим важким економічним становищем і скупити всі об'єкти. Щоб цього уникнути, ми передбачили в нашому законопроекті ще один нюанс. Об'єкти, ціна яких понад 50% сплачена ваучерами, не підлягають продажу або відчуження іншими способами протягом 2-х років з дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

- Використання коефіцієнтів конвертації при використанні долара повинно було повністю блокувати іноземних інвесторів. Надалі Державна програма приватизації на 1992 ввела спеціальний індекс для іноземної валюти до моменту введення національної валюти.

- Пропозицій було багато, але прийнято з них мінімум. У Кабінеті Міністрів узгодження нашого законопроекту йшло відносно легко. По-перше, сильна була підтримка В.Ланового. По-друге, був період ейфорії, коли в апарат влади прийшло багато нових людей, доступ до яких був відносно простий.

- Правда, під час "шліфування" підготовленого нами проекту в ньому часом з'являлися прикрі помилки. Так, у законопроекті було написано, що інвестиційний фонд не має право вкладати більше 10% своїх активів і набувати більш 5%. Звідки це взялося? Адже в написаному мною тексті було якраз навпаки. Ніхто таких пропозицій не давав. Це була типова помилка при передруці. І тільки потім її виправили.

- У ході обговорення законопроекту у Верховній Раді народні депутати правок майже не вносили. Були лише деякі доповнення. Це пояснювалося, швидше за все, тим, що депутати на той момент слабо розбиралися в цих питаннях і вони їм не здавалися принциповими.

Цікаво згадати про нашому уявленні про терміни приватизації. Лановий був переконаний, що цей процес завершиться максимум за 2 роки. А ваучерна приватизація повинна пройти ще швидше. Тому народні депутати пропонували внести до закону положення про те, щоб зупинити використання цінних паперів після закінчення трирічного терміну. Але потім вони зрозуміли, що, можливо, витримати конкретний термін не вдасться, і пішли більш м'яким шляхом. Вони записали, що приватизаційні папери можуть бути використані в період проведення приватизації, визначений Державною програмою. Тобто, поки діють програми, діють і приватизаційні папери.

- Обговорювалося ще питання про декларування доходів. Чи має право одна людина купити завод? У результаті обговорень прийшли до висновку, що якщо мова йде про суму вище якогось рівня (наприклад, 50 мінімальних зарплат), то доходи треба декларувати. Але як це робити, ніхто не знав. Хоча було декларування при придбанні об'єктів рухомого майна (автомобілів).

- У мене було всього 2 зустрічі з погоджувальною комісією Ю.СЕРБІН, де обговорювалися ці нюанси. Одна зустріч була робоча, ми швидко розібралися з усіма питаннями. Мої пояснення були зрозумілі і прийняті. А ось друга зустріч була дуже конфліктна і неприємна. У засіданні комісії брав участь народний депутат Іван Макар, який відрізнявся дуже агресивною манерою ведення розмови. Коли я почав пояснювати щось про житлові чеках, особливості їх застосування, Макар відразу ж запитав, чи працював я в житловому будівництві. І почувши негативну відповідь, накинувся на мене з усіх сил:

- Як же в такому випадку ви можете давати нам поради з приватизації житла!

- Я спробував пояснити, що це такий же об'єкт, як і всі, який треба передати в приватну власність.

Макар ще більше розійшовся:

- Тоді вам нема чого тут робити.

Мене це страшно образило. Я знизав плечима і взявся за портфель. Але мене зупинив Сербін, вибачившись за свого співробітника.

- Ви на нього не ображайтеся, - спробував згладити ситуацію Юрій Сергійович.

- Я на нього й не ображаюся, це тільки у народних депутатів є право ображати інших.

Всі засміялися, оцінивши по достоїнству жарт. Обстановка розрядилася.

Але Макар не вгамувався і сказав:

- Ну, тоді піду я. Грюкнув дверима і покинув зал.

Цей випадок, на мій погляд, яскраво характеризує ту напружену обстановку, в якій проходило обговорення всіх перших законів про пріватізаціі.Закон ж про приватизаційні папери пройшов через горнило парламенту дуже легко. І це зрозуміло - він був популістським.

Куди поділися приватизаційні сертифікати більшості громадян у 1995-1999 роках

Український центр сертифікатних аукціонів (УЦСА) і мережа регіональних центрів сертифікатних аукціонів (РЦСА) були створені відповідно до Указу Президента України від 26 листопада 1994 р. "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" і керувалися постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 1995 "Про затвердження Положення про центри сертифікатних аукціонів". Фонд державного майна України володів 100% пакетом акцій цієї компанії.

Протягом чотирирічного існування ПІВ його номінальна вартість кілька разів змінювалася: у 1995 році вона становила 30 тис. крб., Після індексації - 1 млн. 50 тис. крб., А згодом і 50 млн. крб. Після введення національної валюти ПІВ став двох номіналів: 10,5 грн. - Для придбання акцій підприємств, індексація основних фондів яких не була проведена, і 500 грн. - Для придбання акцій підприємств з проіндексованими фондамі.Компенсаціонний сертифікат був випущений двох номіналів: 1 млн. крб. і 2 млн. крб. У зв'язку з введенням національної валюти, номінальна вартість компенсаційного сертифіката з вересня 1996 року стала дорівнювати 10 і 20 гривням.

Датою відкриття Українського центру сертифікатних аукціонів стало 10 лютого 1995 Національна мережа центрів складалася з Українського центру сертифікатних аукціонів, регіональних центрів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх представництв.

Основними завданнями центрів було забезпечення прав громадян України на придбання акцій інших об'єктів приватизації шляхом використання приватизаційних майнових сертифікатів і грошових коштів; здійснення комплексу організаційних заходів, необхідних для продажу акцій інших об'єктів приватизації; організація та здійснення широкого і систематичного рекламування об'єктів приватизації та інформування населення з питань приватизації; сприяння розвитку в Україні фондового ринку.

Першим генеральним директором Національної мережі центрів сертифікатних аукціонів (НСЦСА) став Богдан Буца, а з грудня 1995 її очолив Юрій Тараторін.

Зі 2 січня 1995 почалася видача готівки приватизаційних майнових сертифікатів громадянам п'яти областей, де проходили перші Сертифікатні аукціони (Житомирська, Запорізька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська), та м. Києва. З 1 лютого 1995 видача сертифікатів стала проводитися в усіх регіонах України. Отримати їх можна було у відділеннях Ощадного банку України за місцем проживання.

Приватизаційні майнові сертифікати видавалися тільки тим громадянам, які раніше не використовували повністю або частково приватизаційні депозитні рахунки. До 1 червня 1995 платежі за об'єкти приватизації могли здійснюватися громадянами України з приватизаційних депозитних рахунків або у готівковій формі - іменними приватизаційними майновими сертификатами.Предполагалось, що готівкові сертифікати будуть дійсні протягом двох років (до 31 грудня 1996 р.). Але потім Верховна рада своїми постановами два рази продлевала термін їх використання.

Готівкові іменні приватизаційні майнові сертифікати не можна було дарувати, продавати або обмінювати. Вони використовувалися виключно для придбання акцій ВАТ.

Отримавши сертифікат, громадянин мав можливість використовувати його таким чином:

- Придбати акції ВАТ на сертифікатному аукціоні;

- Придбати на пільгових, умовах акції підприємства, на якому працює, при його акціонуванні;

- Доручити довірчому товариству вкласти приватизаційний майновий сертифікат у акції приватизованих підприємств;

- Придбати за свій приватизаційний майновий сертифікат цінні папери інвестиційного фонду або компанії.

Приватизація державної власності з використанням сертифікатних аукціонів, як інструменту приватизації, здійснювалася з 01.01.1995 р. по 01.10.2000 р. За цей період було проведено:

а) 48 аукціонів, на яких акції приватизованих підприємств продавалися за приватизаційні майнові сертифікати (ПМС);

б) 30 аукціонів, на яких акції приватизованих підприємств продавалися за компенсаційні сертифікати (КС).

Загалом в усіх двох видах аукціонів взяли участь 7127 підприємств. З них тих, хто продав свої акції, було 7 074. (99,3%). Кількість підприємств, на акції яких не було попиту, склало 84 одиниці або 0,7% від загальної кількості підприємств, які виставлялися на сертифікатні аукціони.

Найбільше сумарна кількість майна було виставлено на аукціонах за ПМС і КС у 1997 році. Серед приватизованих підприємств - 6857 або 96,9% їх загальної кількості були підприємствами виробничої сфери. На частку невиробничої сфери довелося 265 підприємств або 3,1%.

Видача населенню приватизаційних майнових сертифікатів відбувалася у відділеннях Ощадбанку за місцем проживання. Всього населенням було отримано 45722181 ПІВ, з них - 8097533 у формі приватизаційних депозитних рахунків. Це становило 87,98% від загальної кількості випущених сертифікатів. Якщо брати по наростаючій, то на початку 1995 р. населенням було отримано 15,6% ПІВ, на кінець цього ж року - 54,78%, в 1996 р. - 83,57%, в 1997 р. - 87,59% , в 1998 р. - 87,98%. За період проведення аукціонів за приватизаційні майнові та компенсаційні сертифікати громадянами та фінансовими посередниками було інвестовано в придбання акцій приватизованих підприємств 89158325 сертифікатів.

Основна маса, як приватизаційних майнових, так і компенсаційних сертифікатів, була інвестована юридичними особами. Загальна частка сертифікатів, інвестованих фізичними особами, склала 36,1%.

Використання сертифікатів для придбання акцій приватизованих підприємств в розрізі регіонів України виглядає наступним чином. Найбільша кількість ПІВ для придбання акцій приватизованих підприємств використовували жителі Київської та Дніпропетровської областей, і фінансові посередники Київської, Дніпропетровської, Донецької, Харківської та Запорізької областей. Найбільша кількість КС використовували жителі Київської, Дніпропетровської, Донецької, Харківської та Запорізької областей, і фінансові посередники Київської, Дніпропетровської, Донецької та Харківської областей.

Необхідно підкреслити, що під час приватизації об'єктів державної власності використовувалися не тільки приватизаційні майнові сертифікати та компенсаційні сертифікати, а й житлові чеки. Хоча роль останніх була у багато разів менше. Так, з 1992 по 2000 рр.. за допомогою житлових чеків було приватизовано 241 підприємство групи А (малої приватизації) на суму 14663,28 тис. грн. і 347 підприємств групи Б, В, Г на суму 198237,92 тис. грн.

Всього ж за період 1992 - 2000 рр.. змінили форму власності 20 647 підприємств. З них 8 581 - це середні та великі підприємства, приватизація яких здійснювалася в основному на сертифікатних аукціонах.

За підсумками сертифікатної приватизації значно зросла кількість акціонерів в Україні, що пов'язано було в основному з перетворенням державних підприємств в акціонерні товариства. Так, на початок 1999 р. було утворено 33 719 акціонерних товариств з яких приблизно 33% відкриті (табл. 32), а на 01.01.2000 року налічувалося більше ніж 35 млн. акціонерів.

Роздержавлених підприємств станом на 01.10.1999 р., тобто перед завершенням сертифікатної приватизації було більше, ніж державних у 2,9 рази. Первісна вартість їх основних засобів становила 150,4 млрд. гривень, або 28,7% від вартості основних фондів усіх підприємств і організацій України.

Але за вищенаведеними бравурними і вражаючими цифрами про успішність проведення в Україні сертифікатної приватизації насправді, як показало подальше десятиліття, переховувався її повний провал, як широкомасштабного соціального проекту . Докладніше про це буде розказано в третій частині статті. У ній ми розглянемо такі питання:

- Запобігання фінансової афери Держінвесту на 29 аукціоні з компенсаційними сертифікатами;

- До чого привела бездіяльність органів прокуратури та міліції, закривали очі на скупку фінансовими спекулянтами приватизаційних і компенсаційних сертифікатів;

- Сертифікатна приватизація як механізм формування українського олігархату.