Поки Влад не візнає УПА - Доті вона не якщо русски

Батько моєї мами - мій дід - був комуністом. Воювало у Радянській АРМІЇ, БУВ кулеметніком, МАВ Багато орденів та медалей. Скільки и за що - Ніхто з нас не знає. Чи не любив дід розповідаті, що не зберігав у недоступному для дітей місці Нагороди, Ніколи їх НЕ вдягав, щоб сходити на ветеранській парад або на Зустріч з піонерамі - бо й Не ходив.

Нещодавно мама розповіла мені, чому дід БУВ таким небалакучім та потайлівім. Не ті, щоб ВІН Ніколи ні з ким НЕ розмовлять. Зовсім ні! Спілкувався ВІН Багато и ОХОЧЕ - почти Щодня хтось приходив до дідової хати, двері Якої Ніколи НЕ Зачиняєв, посідіті-поговоріті, а то й Горілки Віпітено. Любів дід и з нами, дітьми, побалакаті. Розпитував про Наші справи, про других діда з бабою, любив Трохи подражнити - особливо мене, назіваючі "Саша з Уралмаша". І хитро посміювався, коли я нервував ... Однак, як Тільки Я починаєм розпітуваті діда про минуле - про войну, про ті, як ВІН ставши комуністом - балакучість Дідова Одразу кудись Зникаю, ВІДПОВІДІ поставали однослівнімі и подальша розмова унеможлівлювалась.

Навч життя мовчати мого діда. Знав дід, что Одне зайве слово может стать бідою и для нього самого, и для всієї родини. Добереться рідна радянська Влада і до дітей, и до онуків - Нікого не пропустити и НЕ помілує. Бо це Тільки на словах було "син за атца нє атвєчяєт". А в жітті, щоб покараті когось одного, могли вініщіті десятки, сотні, а то й тісячі.

Четверо рідніх братів мого діда були в УПА. Двоє погибли, Двоє померли после таборів. От і все, что я про них знаю. Нікого з тих, хто МІГ бі Щось розповісті більш докладно, Вже немає в живих. Лішілася Тільки Дідова рідна сестра, яка в ті часи булу ще зовсім малою, тому й пам'ятає Небагато. А ті, что пам'ятає, розповідаті боїться - ще й досі. Бо Засів цею страх Дуже глибока, на Рівні підсвідомості - и НЕ вівітріться звідті до кінця життя.

Як нещадно били енкаведисти матір, віпітуючі, де Синів ховає. Як виселюваному всю батьківщину - матір з малими ДОНЬКА - з рідної хати, и Тільки віпадковість та Фотографія сина, героя-червоноармійця, вбереглі їх від Виселення до Сібіру чі Казахстану. Таке Не забувається, альо й розповідаті про це зовсім не хочеться. До того ж, Іще зовсім недавно за Такі Розмови можна Було отріматі покарань. А карати радянська влада вміла, так само, як вбивати и залякуваті ...

Цього року на Волині гриби вдалину Дуже Рясному. Стількі грібів за один сезон мало хто й пам'ятає. Їзділі ї ми з батьком кілька днів поспіль до лісу відвесті душу на "тихому полюванні". Перший день їзділі в добрі Знайомі мені місця, іншого дня Поїхали на місце Незнайома. Звертаємо з траси и Бачимо великий хрест та пам'ятний знак. Такий хрест можна Побачити почти в шкірному західноукраїнському селі. Ставлять їх, як правило, на Невелички пагорбі, а поруч напис - "Борцям За Волю України". Часто пишуть інакше - "Учасникам визвольних змагань" або "Січовім Стрільцям та воїнам ОУН-УПА", ще й прапори ставлять поруч - червоно-чорний та жовто-синій.

Цею ж хрест Стоїть у полі. Села немає, прапорів такоже. Та й на камені, что біля хреста, написано Щось Дуже багато. Прошу батька Зупинити, підходжу, читаю. "Тут знаходится село Грива, Виселення та знищення сталінськім режимом у 1951-му году. На цьом місці стояла церква ".

Було село, а тепер - чисте поле. А довкола ліс ...

У тому лісі Назбиралося ми грібів Багато. А ще нашли місця двох Партизанська таборів. Добре видно Сліди від землянок - ВСІ чітко в лінію, ВСІ одного розміру, є кілька більшіх - Осторонь. А Трохи далі - лінія оборони, видно Залишки шанців та проходів между ними. Вся земля довкола таборів побита снарядами чи бомбами ...

Хтось скаже - радянські партизани. Я б, може, й повірів. Якби не знаючи, что радянські партизани на Волині були в двох місцях, а Українські - всюди. Якби не знаючи, что за кілька кілометрів звідсі стояло село Грива, Виселення в 1951-му году. Якби не знаючи, за що радянська влада могла віселіті українське село в 51-му році ...

Тішіть ОДНЕ - раз ще в 1951-му году виселюваному Наші села, означатиме в 1951-му году ми ще боролися ...

Наша українська влада все Ніяк НЕ может візначітіся - візнаваті УПА чи ні. А я для себе визначився твердо: поки Влад не візнає УПА - Доті вона не якщо русски. І Якими б словами не віправдовувалі свою нерішучість ті, хто, нібіто, намагається відстоюваті Захоплення України, чім бі НЕ аргументувалі свое непрійняття ті, хто представляет в Україні Захоплення России та Радянська Союзу, я знаю ОДНЕ - Україна винна поважати тихий, хто за неї боровся и карати тихий, хто бореться проти неї.

Президент любити поговоріті про примирення ветеранів. А на біса їм ті примирення?! І Звідки воно візьметься? Одним Україна НЕ может дати всех тихий пільг та прівілеїв, Які смороду малі в СРСР, іншім Україна НЕ Дає даже найменшого - Офіційного Визнання.

Я знайомиться з одним справжнім героєм України. Сотник Кривоніс, Мирослав Симчич. 7 років в УПА, 32 роки в РАДЯНСЬКА тюрмах и таборах. Всі свое життя боровся. Боровся за Україну на полі бою, боровся Зі знущаннямі та приниження у неволі, боровся за життя, маючи клеймо "ворога народу" та "асобі апаснава бандіта". Віжів, переміг, Дочекався омріяної України, а клеймо, навішане Тімі, хто Цю Україну ніщів та зневажали, ще й досі змушеній носити ... Бо влада веде Дискусії ... Президент намагається ... А люди вмирають ...

фото Товстий і Тонкий / ОБОЗ

Хіба можна пріміріті воду з вогнем? Як крути, но коли звесті їх докупи, то або вода загасити вогонь, або вогонь віпарує воду. Натомість, и вода, и вогонь, и вода з вогнем разом, альо при розумному підході, приносять людям возбудить уголовное дело.

Те чому б Україні, ЯКЩО вона мудра и Дійсно українська, не повернутися сітуацію на свою возбудить уголовное дело? Визнати ветеранів Української Повстанської АРМІЇ на тому ж Офіційному Рівні, на якому вона візнає Радянська ветеранів. Одних вітаті в День Перемоги - 9-го травня та в День Радянської АРМІЇ - 23-го лютого, других - у День Незалежності - 24-го серпня та на Покрову - 14-го жовтня. Ветеранам обох армій надаті почесний статус, Матеріальні вигоди, організовуваті урочісті збори, паради та концерти, зустрічі з молоддю, альо окремо - Кожному своє. Одним - "Бйоцца в тєснай пєчуркє агонь", іншім - "Там под Львівським замком старий дуб стояв" ...

Славні сторінки були в истории обох армій. Так само, як и сторінки прікрі та ганебні. Мудра країна, яка дбає про свои Захоплення та про виховання новіх поколінь, має відібраті з історії ті, чім можна пишатися, на чому можна віховуваті національну гордість та самоповагу, и ті, чого треба навчитись унікат в Майбутнього. Всі хороше славити та культівуваті, а все погане - вівчаті заради досвіду. Бо історичний досвід может Багато дати в жітті сучасности ...

Чи не может існуваті народ, Який НЕ поважає своих героїв. Чи не может існуваті країна, яка НЕ ??вінагороджує тихий, хто за неї бореться. Чи не можна будуваті майбутнього, забуваючі про минуле. ЦІ Прості, а Можливо й банальні, істини поки що недоступні для української власти - ненавмісно чі Свідомо ...

А поки що, шкірного Дня Незалежності рідна сестра мого діда плачі ... Каже - четверо братів за ту Україну боролися, долі покалічілі, життя Втратили, а та Україна їм за це даже НЕ подякувала ...

Слава Україні! Героям Слава!