"Світовий жандарм" призначив України поліцаєм
Днями, 24 березня, в дев'яту річницю початку бомбардувань збройними силами НАТО Югославії, стала особливо очевидною ущербність українського державного проекту в його нинішньому стані.
І зовсім не тому, що Україна ніяк не може вплинути на розвиток ситуації на Балканах, та й де б то не було ще. (А чи є бажання?)
І навіть не тому, що більшість українських політиків хоче в НАТО. (А народ в основному не хоче.)
А тому, що в Україні ця тема всім глибоко паралельна.
Вона паралельна народу, оскільки народу паралельно взагалі все, крім самовиживання, а також футболу, серіалів і телевізійних жлоб-шоу.
Вона паралельна елітам, оскільки майже всі представники елітних спільнот в Україні - холуї в душі і по життю.
Черновецкоборец Юрій Луценко заявив: мовляв, українських миротворців підставила ООН, а вони там займалися благородною діяльністю. Тобто якщо слова цієї істоти перекласти мовою людей, це означає приблизно наступне: Україна як суб'єкт міжнародної політики має стати таким же холуєм, покидьком і мерзотою, якими є представники української еліти.
Українські поліцаї з KFOR і з керівництва МВС здійснили і продовжують робити те , що на Страшному Суді може розглядатися як юдин гріх, який, як відомо, не відмолював і не прощається. Вони викурювали доведених до смертного відчаю і відданих всім світовим співтовариством сербів з будівлі суду в Митровиці з таким же завзяттям, як поліцаї під час війни викурювали з лісу партизан. Війна проти косовських сербів - це їх війна?
Відродження України як значимої в міжнародному вимірі держави можливе лише у випадку відродження у неї цивілізаційної ідентичності і появи цивилиза-ційної солідарності - по відношенню до православних країнам. Тільки тоді можна говорити про самодостатність і суверенності України. Але поки нею управляють продажні мерзоти і прозахідні холуї, країна позбавляється та суверенітету, і міжнародної поваги, і навіть якогось невеликого, хоча б чисто символічного впливу на світову політику.
Україна - єдина з православних країн, яка досі ніяк не відреагувала на визнання Косово державою. Українські коментатори розділилися на два табори: повій і п *** зростати. На тих, хто готовий відстоювати в Косово інтереси Великої Албанії, США, НАТО і міжнародної наркомафії за винагороду (обіцянки євроінтеграції та іншу лабуду), і на тих, хто готовий робити те ж саме безкоштовно - виходячи з надії, що "старші брати" помітять , зроблять висновки і нарахують бали. На тих, хто готовий осмислено і концептуально стояти на колінах, і на тих, кому все глибоко паралельно - навіть якщо йому будуть гадити на голову.
Сербсько-косовська тема стала хорошим індикатором стану міжнародної політики України, якості української еліти та спрямованості державного проекту в цілому .
Це у відносинах з Росією на перше місце виходить психологічний фактор: російська і українська еліти поводяться по відношенню один до одного дуже небайдуже - в однієї неадекватно завищена самооцінка, в іншої - неадекватно занижена. Тож російсько-українські відносини завжди вимагають ретельного очищення від на-листковий взаимовосприятия, взаємних образ, уявних загроз, стереотипів і т.п.
Але от у відношенні до сербсько-косовської проблеми проявилася справжня сутність української держави в її нинішньому вигляді - його колоніальний характер і недолюдськими сутність еліти. У світі, в якому на роль "загальносвітового жандарма" претендують США, Україні відведено роль навіть не самого молодшого партнера, а гірше - поліцая.
жаль, українську еліту такий стан речей, здається, цілком влаштовує.
Але що залишиться в кінцевому підсумку від такої країни ?