Життя білоруського карикатуриста в небезпеці. Він малював "бацьку"
За нами з дружиною полює білоруське КДБ, і ми змушені ховатися в Києві. Справа в тому, що в Білорусі проти мене порушено кримінальну справу за фактом появи в Інтернеті мультфільмів "ганьблять честь і гідність президента Білорусі". Іншими словами, я потрапив під дію статті 367 Кримінального кодексу Республіки Білорусь, яка називається "Наклеп щодо Президента Республіки Білорусь", вона передбачає до 5 років позбавлення волі.
Хоча будь-яка розсудлива людина, яка відвідає веб-сайт www.multclub.org де лежать мої мультики, легко переконається, що вони не є ні наклепом на білоруського президента, ні збоченням білоруської дійсності, ні закликом до повалення державного білоруського ладу.
Слідство по нашому з дружиною справі (вона як би є в ньому моїм посібником, спільником або чимось в цьому роді), яке почалося з найретельнішого обшуку в нашій квартирі, велося з такими грубими порушеннями законності, під таким неприкритим тиском на мою сім'ю, що ми просто змушені були при першій же можливості покинути межі Білорусі. Не стану описувати, як нам це з дружиною вдалося - щоб не підвести деяких хороших людей. Не стану детально зупинятися і на тих наших кроках, які ми зробили після того, як покинули Білорусь. Скажу лише, що і в Росії, і в Україні протягом двох минулих місяців я звертався у величезну кількість правозахисних організацій. І всі ці мої спроби виявилися практично марними.
Найчастіше в цих національних представництвах міжнародних правозахисних організацій я стикався з звичайним бюрократизмом і байдужістю. Хоча всі стіни в офісах, де я побував, були обвішані красивими і правильними плакатами да гаслами на тему захисту прав людини.
Так, всі ці правозахисники-координатори, з якими трапилося спілкуватися, чули про "справу про білоруських мультфільмах". Всі про це писали. Читали про це в тому ж Інтернеті. Відвідували по посиланнях сайт, де вони лежать. Розповідали, як їм ці мультики сподобалися, як вони сміялися від душі. Порівнювали з українськими "Веселими яйцями". Але коли ми з дружиною задавали питання про надання нам конкретної допомоги, оскільки білоруські спецслужби можуть позбавити нас головного людського права - права на життя, всі ці правозахисники-координатори змінювалися в обличчі. І далі слідував стандартний текст: мовляв, треба почекати, ми будемо радитися, це потрібно обміркувати, передзвоніть нам при нагоді - і т.д., і т.п.
Наприклад, ми з дружиною зверталися до представництва ООН в Російській Федерації. Там, слід віддати їм належне, швидко зібрали всю інформацію про нас, створили таке собі досьє. Всі перевіривши і упевнившись в правдивості нашої розповіді, російські ООНівцям оголосили нам з дружиною, що ми потребуємо міжнародного захисту. Я поцікавився: а що, мовляв, далі, що конкретно? На що тамтешній ООНівський начальник відповів: мовляв, ніколи раніше не стикався з подібними випадками, а тому не знає, що слід робити. А тому, мовляв, представництвом ООН в Російській Федерації було прийнято рішення написати про нашу ситуацію до Женеви. Відповіді чекаємо ось уже скоро як два місяці, але схоже, ми його не дочекаємося і за два роки ...
Ми зверталися в Росії і в Amnesty International, де нам сказали, що особистого прийому громадян вони не ведуть, тому порадили писати їм листи електронною поштою, а ми, мовляв, потім їх розглянемо. Написали. Відповіді немає. А в Московській Гельсінській групі ми дуже мило поспілкувалися з тамтешньою ... секретаркою. Вона також повідомила, що особистого прийому немає, вислухала нас і попросила залишити номер нашого телефону. Ми залишили. Ніхто нам не передзвонив по сьогоднішній день.
Зазначу справедливості ради, що російська правозахисна організація "За права людини" спробувала нам допомогу "в силу своїх сил і можливостей", але, на жаль, як видно цих самих "сил і можливостей" у них виявилося не надто багато ...
У Києві ми зверталися в представництво Єврокомісії. Але там відповіли, що вони не займаються подібними "індивідуальними випадками", і, отже, ми звертаємося не за адресою. Порадили зв'язатися з центром інформації Ради Європи. Ми зв'язалися. Там зробили "круглі очі" і сказали, що такими питаннями вони не займаються.
Під Freedom House нас вислухали і тут же ... перенаправили в Центр з міграції. У ньому нам також відповіли, що це - не їх випадок. Конкретну допомогу надає нам лише українське представництво Міжнародного союзу карикатуристів, яке очолює художник Володимир Казаневський, неурядова організація "Майдан Int." та ще - Українська служба радіо "Свобода". Але зрозуміло, що їхні можливості також обмежені.
За весь той час, яке ми з дружиною перебуваємо за межами Білорусі, ми, на жаль, так і не змогли зустрітися з людьми, які мають реальні можливості і бажання допомога нам у нашій непростій ситуації. Тим часом, коли читаєш постанови Європарламенту, що засуджує диктаторський режим в Білорусі, про необхідність надати допомогу потерпілим від цього режиму, так і хочеться крикнути: "Європарламент, ау! Ми з дружиною боролися з цим самим режимом, ми постраждали від нього! Ми не можемо повернутися до себе на батьківщину, де залишили своїх батьків і дітей. Де ж ви, вельмишановні європарламентарі, борці за дотримання прав людини в Європі взагалі і в Білорусії зокрема? Помогите реальним людям в конкретній ситуації! "
На мою електронну адресу приходить безліч листів від моїх земляків з проханням продовжити мій мультиплікаційний серіал. І я готовий його продовжити. Але для цього я повинен перебувати в безпечній країні. Україна і тим більше Росію я до таких країнами не зараховую. Вони входять до СНД і пов'язані всілякими договорами та зобов'язаннями з Білоруссю. А письмове рішення російської філії ООН про те, що "ми потребуємо міжнародного захисту" (нам видали такий документ!) Навряд чи є вагомим аргументом для білоруських спецслужб.
Так що поки ми ходимо по Києву, озираючись по сторонах. А виходячи з дому, дзвонимо своїм київським друзям, попереджаючи, що ми нікуди не збираємося сьогодні їхати. І якщо раптом зникнемо, то це означає, що лукашенківські спецслужби нас захопили або просто вбили.
Олег МІНІЧ