Ад недовіри
Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!
Феномен довіри до людини, як ти сам
Погоджуся з Beatles. Гроші не можуть купити любов. Це безцінний актив для сімейного щастя. Для досягнення економічного благополуччя його недостатньо. Ще потрібна довіра. Його теж не купиш ні за які діаманти і золото. Його можна створити, зібрати по крихтах. Ощадливими руками, під чуйним оком здорового глузду і щедрого серця. Довіра особливо необхідно для подолання кризи.
У кризу сім'ї чоловік не може виписати дружині чек на заповнення дефіциту довіри. У кризу бізнесу просте збільшення кредиту не вирішує, а часто посилює проблеми. Очевидно, уряд теж не може відкупитися від кризи збільшенням позик, продажем "фамільного срібла" або скороченням доходів населення. Требуется довіру, багато довіри. Вкладників - до банків, банків - до позичальників, бізнесу - до влади, громадян - до уряду, споживачів - до виробників, звичайних людей - до лідерів у політиці та бізнесі, до ЗМІ та громадських організацій. Для виходу з кризи потрібні потужні моральні авторитети. Їх список ніколи не збігається з рейтингом найбагатших людей типу Forbes-500.
Світ у кризі довіри. Україна, Росія, Білорусь - там же. Це не констатація сухої статистики, не виведення на основі ВВП, обсягу зовнішньої торгівлі або потоків прямих іноземних інвестицій. Це сприйняття більшості людей. Більше 80% білорусів вважають, що національна економіка перебуває у кризі. Це їх позиція. Згідно з даними опитування громадської думки в країнах Євросоюзу (Eurobarometer-76) 71% громадян ЄС вважає, що стан економіки їх країни погане і дуже погане. 77% думають так само щодо європейської економіки і стільки ж відносно економіки світу в цілому. За рідкісним винятком (Швеція, Люксембург, Німеччина, Фінляндія, Австрія, Голландія) в Єврозоні домінує песимізм щодо економіки на національному рівні. 68% європейців вважає, що найгірше на ринку праці, як наслідок економічної кризи, ще попереду.
У тому ж опитуванні на питання, чи довіряєте ви своєму національному уряду, тільки 24% відповіли "так". Національним парламентам довіряють тільки 27% опитаних. Трохи більше (34%) довіряють Європейському Союзу. Це найнижчі оцінки з моменту початку вимірів Євробарометром (осінь 2004).
Таким чином, ми знаходимося в повноцінному, широкомасштабному кризу довіри до розпорядників чужого, тобто до політиків і чиновникам. Вони завели країни в глухий кут. Правдами і неправдами вони переконали / змусили виборців довірити їм в руки близько 50% ВВП, а зараз, щоб прикрити свою немічність, намагаються звинуватити у всьому капіталізм. Вони ж його своїми інтервенціоністськими діями давно поховали. Трагізм і небезпека ситуації в тому, що сьогодні потрібні сміливі, рішучі дії з очищення суспільства та бізнесу від згубного впливу держави. Т. е. самі політики й чиновники, яким немає довіри, повинні вжити непопулярні дії по різкого обмеження своїх повноважень. Якщо ж цього не зробити, то в умовах рецесії і, не дай бог, депресії світової економіки, політична імпотенція може призвести до ескалації внутрішньодержавні та міжнародних конфліктів. З кожним днем ??зростає спокуса заробити довіру на "маленької переможної" війні з ретельно підібраним ворогом.
Криза довіри до держави
Наведемо дані іншого опитування, що регулярно проводиться найбільшої PRкомпаніей світу Edelman (EdelmanTrustBarometer). Восени 2011 року он-лайн було опитано 25 тисяч чоловік (репрезентативна вибірка) і 5600 "поінформованих людей" в 25 країнах світу. Експерти констатують рекордне падіння довіри до державних службовців та лідерів бізнесу. У середньому по 25 країнах світу рівень довіри до уряду впав до 43%. У 15 з 25 країн він не дотягує до 50%. Чиновникам і політикам в якості джерел інформації довіряють тільки 29%. Вісім років тому їм довіряла більша половина населення.
За даними для 18 країн рівень довіри до уряду знизився до рекордно низького показника 38%. Довіра до бізнесу та ЗМІ склало 47%, до неурядових громадським організаціям (НУО) - 54%. Якщо взяти тільки інформовану публіку, то серед них довіру до уряду склало 43% (рік тому було 52%). Причому в Німеччині довіру до уряду становить тільки 33%, у Британії - 38%, Росії - 26%, Польщі - 28%, Італії та Франції - 31%, Іспанії - 20%, Японії - 25%, США - 43%. Відзначимо феномен Сінгапуру і Гонконгу. Довіра до урядів цих країн - одне з найвищих у світі: 73% і 62% відповідно.
При цьому ці країни перерозподіляють через бюджет менше 20% ВВП, тобто є найближчими до класичного капіталізму країнами. Коли держава займається тим, ніж йому належить займатися за своєю природою (забезпечення миру, безпеки та вирішенням суперечок між громадянами) і робить це якісно, ??прозоро й ефективно, до нього і довіру формується. Найвищий рейтинг довіри зафіксований до уряду Об'єднаних арабських еміратів (78%) і Китаю (75%). Для довідки сукупний розмір держвидатків в Піднебесній в 2011 році склав 22,4% ВВП. Це означає, що довіра до політиків і чиновникам цих країн формується не через те, що вони активно займаються перерозподілом багатства, регулюванням цін або виділенням промислових "точок зростання".
Криза довіри до держави пояснюється тим, що люди пов'язують з ним певні надії, які розпорядники чужого (політики і чиновники) не виправдовують. Так 67% громадян вважають, що уряд повинен прислухатися до голосу людей і їхніх потреб і тільки 17% відповіло, що воно робить це. Розрив у 50 процентних пунктів є цілою прірвою. Вона відокремлює "слуг народу" від самого народу.
Точно такий же розрив між очікуваннями і фактом зафіксований за параметром "прозорі та відкриті практики". 66% респондентів вважають їх важливими характеристиками уряду і тільки 16% відзначили, що держава є таким насправді. Черговий провал держави - в ефективному управлінні фінансами країни, тобто бюджетом. 65% населення вважають цю функцію важливою і тільки 19% відзначають, що держава з цим завданням справляється (різниця - 46 процентних пунктів).
Так само погано йдуть справи з завданням приватного і чесного спілкування з людьми. Цього очікують від уряду 65% людей, і тільки 16% згідно з тим, що держава так чинить (різниця в 49 п.п.). У меншій мірі люди очікують від уряду діяльності по захисту навколишнього середовища (56%), проведення національних тренінгових програм щодо збільшення можливості зайнятості (54%), реалізації інноваційних програм, які надавали б позитивний вплив на місцеві спільноти (52%), і партнерства з бізнесом та НУО для вирішення проблем суспільства (41%). Ні по одній з цих функцій держава не виправдовує очікування громадян.
Україна теж знаходиться в глибокій кризі довіри. Політикам і чиновникам не довіряє більше 2/3 населення. Український уряд (розпорядники чужого) роблять ті ж гріхи, що їх колеги з Росії, Польщі, Італії, Франції чи Мексики. Українська влада не слухають і не чують громадян. Чесний, відкритий діалог між бізнесом і владою, між громадянським суспільством і урядом неможливий. Вони діють в закритому для людей режимі, часто ховаючи свої темні справи під грифом "Для службового користування" або "Таємно". Українська Вертикаль не вміє управляти бюджетними ресурсами і завдає своєю бюджетною політикою серйозної шкоди економіці. Монополістичні практики і гнітюча бюрократія душать дух підприємництва. Держави повинно бути менше. Тільки тоді довіри до нього буде більше.
Довіра собі подібним, НУО та незалежним ЗМІ
Неурядові організації (НУО) зберігають найбільший кредит довіри серед інформованого населення 25 країн. Загальний рівень довіри становить 58%. Причому в тих країнах, де фіксується глибоку кризу довіри до уряду й бізнесу, НУО користуються довірою (Італія - ??74%, Південна Корея - 67%, США - 58%, Польща - 55%. Зауважимо, що в капіталістичних Сінгапурі та Гонконгу довіру до НВО теж дуже високе (64% і 70% відповідно). У Росії довіру до НУО знаходиться на критично низькому рівні - 28%. Це найнижчий показник з усіх 25 опитаних країн.
Очевидно, російський уряд не тільки ігнорує звичайних людей, але дискредитує громадянське суспільство, всіляко перешкоджаючи його розвитку. Шельмування цивільних активістів чиновниками і політиками відбувається як спосіб зачистки громадського і політичного поля від потенційних конкурентів. У Білорусі ситуація з НВО приблизно така ж, як у Росії.
Рівень довіри до ЗМІ серед поінформованих громадян у 2012 році теж знаходиться вище рівня довіри до уряду і бізнесу. У середньому по 25 країнам він становить 52%. Знову аутсайдером виявилася Росія. У ній ЗМІ довіряють тільки 33%. У багатій на медійні скандали Британії рівень довіри до ЗМІ склав 37%, в Японії - 36%, Швеції - 37%. У США ЗМІ довіряють 45%, Німеччині 42%, а от у Сінгапурі - 65%, Гонконгу - 65%. Як бачимо, наявність в країні громадського телебачення не підвищує рівень довіри населення до ЗМІ. Безумовно, кращим рішенням є повноцінна ринкова конкуренція приватних компаній на ринку інформації.
У списку осіб, яким найменше довіряють люди, на самому останньому місці опинився держслужбовець. Інформації від нього довіряють тільки 29% (у 2011 році було 43%). Таким чином, в глобальному масштабі люди найбільше схильні вважати брехунами чиновників і політиків. На другому місці знизу - керівники бізнесу. У 2012 році їм довіряють лише 38% (у 2011р. Було 50%).
Перші рядки по довірі займають експерти та академіки (вчені). Їм довіряють 68% населення опитаних країн. На другому місці - технічні експерти компаній (66%). На третє місце в рейтингу довіри піднявся " людина така, як ти ". Собі подібним довіряють 65% опитаних. У порівнянні з 2004 роком довіра до інформації від собі подібного виросло на 22 процентних пункту. Звичайному працівникові та представнику НПО довіряють 50%. У кризу люди розуміють, що вірити політикам і чиновникам не можна. Вони краще послухають думка людини, якого вони вважають подібним собі або звичайного найманого працівника.
У світовій економіці зберігається авторитет експерта і вченого. У країнах, де є науковий плюралізм і конкуренція в сфері виробництва знань, люди можуть самі визначати, хто, з їх точки зору, заслуговує довіри. У Білорусі ж жорстка монополія держави у сфері науки та ЗМІ виносять на поверхню багато псевдовчених і псевдоекспертів. Можна довіряти аграріям, фізикам і математикам, коли вони говорять про проблеми у своїх сферах, але коли вони беруться за економічну політику, їх точка зору стає позицією кухарки, яка хоче навчитися керувати державою. А якщо вони ще окопалися в Міністерстві освіти, ВАК, уряді та інших органах влади, то вони стають саме тими людьми, які руйнують довіру до уряду.
Світова економіка в цілому і Україна зокрема знаходяться в зоні підвищеної небезпеки. Ми їдемо в тумані по звивистій, гірській дорозі з вибоїнами, а водій нашого автомобіля (уряд) жене 150км/час, розмовляючи по стільниковому телефону. Зрозуміло, що у пасажирів немає до нього довіри. Тим більше що автомобіль (економіка) теж хрипить і видає явно нездорові звуки. Одна справа, коли в такому стані знаходиться тільки Україна або країни Східної Європи. Зовсім інша справа, коли на дорозі таких водіїв і транспортних засобів більшість. Причому багато хто з них їдуть не на скромних легковиках, а на величезних позашляховиках.
Криза довіри * у світі, 2012
Країна
Довіру уряду
Довіра до бізнесу
Довіра до ЗМІ
Довіра до НПО
Світ (по 25 країнам)
43
53
52
58
Китай
75
71
79
79
Сінгапур
73
66
65
64
Швеція
62
54
38
41
Гонконг
62
47
65
70
Індія
53
69
70
67
США
43
50
45
58
Британія
38
38
37
54
Ю. Корея
33
31
45
67
Німеччина
33
34
42
48
Італія
31
62
57
74
Франція
31
28
41
60
Польща
28
46
48
55
Росія
26
41
33
28
Японія
25
47
36
30
Іспанія
20
32
46
51
* Довіра інформованої публіки. До них відносяться випускники коледжу, з доходом, які дозволяє потрапити в 25% найзаможніших людей своєї вікової групи у своїй країні; вони читають ділову пресу, стежать за політикою, щонайменше, кілька разів на тиждень.
Джерело: 2012 Edelman Trust barometer . Global results. Січень 2012.