Економічна хохма від "литвинівців"

Фото прес-служби Народної партіїНапевно, ті з українців, які хоч трохи цікавляться політикою і економікою, вже не раз чули від депутатів Блоку Литвина про їх способі подолання бідності в країні. Виявляється, чому в Україні низькі зарплати, а в країнах Європи - високі? З тієї причини, пояснюють "литвинівці", що в собівартості продукції, яку виробляють на європейських фабриках і заводах, частка зарплат становить 35%. А оплата праці українців у собівартості вітчизняної продукції становить лише 12%. Тому для істотного підвищення зарплат в Україні потрібно домогтися, щоб витрати на оплату праці в собівартості продукції, що випускається були такі ж, як у розвинених державах.

Відео дня

Довід логічний? Безсумнівно. Однак метод досягнення такої мети парламентарії з Блоку Литвина, не мудруючи лукаво, обрали найпростіший. Це - якщо висловлюватися делікатно. Якщо ж сказати по-простому - анекдотичний.

У Верховній Раді зареєстровано законопроект, внесений депутатами К. Ващуком та О. Зарубінським, з нехитрою назвою: "Про внесення змін до деяких законів України (щодо встановлення мінімальної частки заробітної плати у структурі собівартості продукції)". Документ дуже коротенький і складається всього з двох маленьких пунктів: у Закон "Про оплату праці" та до Кодексу законів про працю вносяться доповнення про те, що "частка заробітної плати в структурі собівартості продукції, яка виробляється підприємством, не може бути менше ніж 30% ".

Ось, виходить, як все просто. Не потрібно голову ламати над високими податками та нарахуваннями на фонд оплати праці, проблемами впровадження енергозберігаючих технологій, високими цінами на газ та електроенергію, усуненням схем "мінімізації оподаткування і т.д., і т.п. Все геніальне, як відомо, просто. А в Блоці Литвина парламентарії - на чолі з академіком Литвином - люди, треба думати, мудрі. Взяли і відразу вирішили злободенну проблему.

У зв'язку з чим хочеться сказати, що якщо й інші їхні "труди" подібної якості, як цей законопроект з підвищенням частки зарплати в собівартості, то стає дуже шкода тих народних грошей, що йдуть на зарплати таких законодавців.

Що відразу ж впадає в очі? У законопроекті декларується сувора економічна норма, виконання якої передбачає радикальні зміни в структурах виробництва та ціноутворення тисяч і тисяч українських підприємств. Але при цьому немає навіть і натяку на те, яким способом домогтися збільшення частки зарплати в собівартості, яких саме виробництв це стосується, хто і як контролюватиме виконання цієї норми закону, які санкції підуть за недотримання зазначеної норми і таке інше.

Тепер - по суті. Схоже, автори проекту не вважали за потрібне навіть поцікавитися фактичними параметрами статей собівартості в різних видах виробництва в Україні на сьогоднішній день. А адже частки зарплат для різних видів діяльності дуже відрізняються один від одного, і, значить, загального підходу не може бути в принципі.

Зокрема, за даними Держкомстату, в 2006 році частка зарплати у структурі операційних витрат у сфері надання комунальних та індивідуальних послуг, у сфері культури та спорту становила 22,7%. У діяльності готелів і ресторанів - 19,8%, транспорту та зв'язку - 18,2%. Як бачимо, у цих сферах частка зарплати в собівартості не набагато нижче, ніж зазначена в законопроекті величина.

Фото УНІАНОднак в інших галузях ситуація зовсім інша. Так, витрати на оплату праці в промисловості дорівнювали торік лише 9,2% собівартості, а в будівництві - 10,8%. Так хіба можна з одним шаблоном підходити до різних видів економічної діяльності?

Копнемо глибше. Візьмемо, наприклад, будівництво. У структурі операційних витрат цієї галузі 73,5% складають матеріальні витрати (цегла, плити, цемент, пісок і т.п.), 10,8% - витрати на оплату праці, 4,0% - відрахування в соціальні фонди, інше - амортизація та інші витрати. Уявімо, що якась будівельна фірма працює з рентабельністю в 20-30%. Що означає, зажадати від неї збільшення в три рази зарплати (і автоматично в три рази виростять нарахування на зарплату до соціальних фондів)? У цьому випадку виробництво просто-напросто стане нерентабельним, якщо не підвищувати ціну на житло, що будується.

Звичайно, якщо фірма працює з рентабельністю в 100%, то у неї є "резерви". Але ж за фінансовими документами, які пред'являть "спритні" будівельники, їх рентабельність виявиться якихось 10-15%. І що робити з цією будівельною компанією? Відповіді на це питання в законопроекті депутатів з Блоку Литвина немає. Як і на багато інших питань.

З коментарів "литвинівців" можна здогадатися, що вони мають на увазі в першу чергу великі підприємства (що належать олігархам). Це, в основному, металургійна та хімічна галузі, що мають зараз високі прибутки, завдяки вдалій кон'юнктурі на світових ринках.

Але і в цьому випадку - якщо уявити, що податківці зуміють розібратися в заплутаних офшорними-посередницьких схемах і довести надрентабельність - підвищувати в 3-4 рази зарплати на металургійних підприємствах було б нерозумно. Сталевари почнуть отримувати по 10-12 тис. грн. на місяць, але при цьому мінімальна зарплата в країні залишиться в розмірі 460 грн.? Робочим інших професій доведеться задовольнятися теперішніми 1-1,5 тис. грн. на місяць, а медсестрам, бібліотекарям та двірникам вистачить по 600 грн.? Або правильніше було б ввести державні мита на надприбутковий експорт, як, наприклад, це робить Росія при експорті нафти? А вже отримані до держбюджету кошти спрямовувати на підвищення зарплат бюджетникам?

У кожному разі, таким "смішним" чином, якою запропонований в законопроекті Ващука і Зарубінського, проблема підвищення зарплат не вирішується. Є єдиний спосіб збільшення частки зарплат у собівартості, і він зрозумілий кожному економісту.

Держава повинна "стимулювати" власників підприємств до підвищення зарплат працівників очевидними заходами: потрібно поступово підвищувати офіційний рівень мінімальної зарплати в країні та оплату праці працівників бюджетної сфери. Це змусить бізнесменів збільшувати зарплати і на своїх підприємствах.

Природно, буде рости собівартість продукції підприємств і її ціна, що неодмінно зумовить інфляцію. Проте темпи зростання зарплат повинні обганяти темпи зростання цін. І в цьому випадку буде, природно, відбуватися збільшення частки зарплати в собівартості продукції (при незмінному фізичному обсязі виробництва).

Ось і все. Питання для уряду полягає лише в тому, наскільки темп зростання номінальних зарплат повинен перевищувати інфляцію - тобто, до якого зростанню реальних зарплат (відкоригованих на інфляцію) слід прагнути. З цієї проблеми підходи останніх українських урядів різняться. Відомо, що Кабмін Януковича був проти швидких темпів зростання доходів населення - на відміну від двох попередніх урядів.

Про різницю в цьому плані можна судити за даними Держкомстату. За десять місяців 2007 року індекс реальної зарплати до відповідного періоду минулого року склав 112,6% (Янукович), за десять місяців 2006 року - 120,1% (Єхануров), за десять місяців 2005 року - 118,6% (Тимошенко). Причому, протягом другої половини 2006 року і в 2007 відбувалося практично постійне зниження цього показника.

При темпі зростання реальних зарплат в 10-11%, на який планувало вийти уряд Януковича, наздогнати Західну Європу по зарплатах вийде років через 35-40. А при темпі в 20% - приблизно, через 15 років.

Ну, а що стосується обговорюваного законопроекту, то у "литвинівців" був варіант ще крутіші. Вони могли б, скажімо, внести проект закону про те, що зарплата українців з 2009 року не може бути нижче, ніж у європейців (або американців). Толку від нього рівно стільки ж - нуль, але звучало б ще ефектніше. Адже саме це, схоже, потрібно Литвину? ..