Міфи і легенди Юлії Володимирівни
Навколо особистості українського прем'єр-міністра Юлії Тимошенко витає багато міфів. У міру наближення до виборів вони починають все частіше спливати в інформаційному просторі. Найголовніший з них, що у Тимошенко нібито немає ідеології. Проте ми побачимо - це зовсім не так.
Міф перший: "Тимошенко ефективніше, ніж Янукович буде захищати російську мову". Брехня. В оточенні Тимошенко відверті шанувальники нацистського помічника Степана Бандери (типу Андрія Шкіля) та ціла плеяда осіб (починаючи з Юрія Гнаткевича), що вимагають радикально скоротити простір російської мови в Україні. І Тимошенко до них прислухається. Незважаючи на величезну небезпеку втрати тій чималій дещиці підтримки, що вона має на Сході України, вона схвалює указ міністра освіти Івана Вакарчука, що забороняє дітям в російськомовних школах спілкуватися на перервах і в класах російською мовою.
Міф другий: "Тимошенко абсолютно нерелігійних". Всім відома релігійна всеїдність Тимошенко, яка може помолитися в храмі канонічної Української Православної Церкви, а потім запросто проїхати кілька кварталів і цілувати хрест у розкольників, відданих митрополитом Київським анафемі і порівнюваних Патріархом Кирилом з сатаною. Це зазвичай і служить аргументом на користь судження про максимально широких релігійних уподобаннях прем'єра. Це - з одного боку. А з іншого - перед нами малюється зовсім інша картина. В оточенні Тимошенко (ще з часів її спілкування з Павлом Лазаренком і дружби з Віктором Ющенком) крутяться або протестанти (права рука прем'єра - Олександр Турчинов якраз є протестантським пастором), або уніати або розкольники з Західної України (типу того ж А. Шкіля) . Її публічні дії підривають принциповість в очах прихильників - яка різниця, де молитися - в канонічному храмі або у розкольників - все одно православні. А від того факту, що розкольники не мають благодаті і фактично є ще з часів першого президента України Леоніда Кравчука продовженням Адміністрації Президента, очі відводяться. У цьому світлі примітна відкрита підтримка Тимошенко з боку Л. Кравчука - одного з "трунарів" СРСР, ініціаторів церковного розколу і націоналістичної вакханалії в Україні. Більш того, тісні зв'язки полуеврейкі-полуармянкі Тимошенко з такими видатними діячами міжнародного єврейського руху, як побіжний російський олігарх Борис Березовський, який разом з Лазаренком вводив ЮВТ в політику, і одним з найбагатших людей України Ігорем Коломойським, говорять про те, що не тільки православ'я , але і в цілому християнство чуже прем'єру. Дискредитація канонічної Церкви, блокування рішення наболілої проблеми визнання за Церквою статусу юридичної особи, приниження УПЦ активними контактами з розкольниками, підтримка Тимошенко поширенню в Україні протестантів і уніатів і проекту створення Патріархату, який відколе греко-католиків від Ватикану - все це свідчить про спрямованої антихристиянської роботі Тимошенко.
Тому прем'єр, так само, як і її колишній "патрон" Ющенко, підтримує проект створення Єдиної Помісної Церкви, куди абсолютно аморально і антирелігійна намагаються запхнути всі православні - канонічні і не дуже - Церкви України, ніби в якійсь Держком у справах релігії.
Міф третій - "Тимошенко є патріотом України". Найкраща ілюстрація - відношення Тимошенко до української економіки. Зниження мит на імпорт, почате ще в пору першого прем'єрства Тимошенко, призвело до того, що цілий ряд галузей в Україні остаточно "загнувся" (легка, авто-і авіапромисловість), і країна стала як ніколи залежна від зовнішніх ринків. Це довершилося входженням України в СОТ у 2008 році, що завдало такий сильний удар по національній економіці та українським виробникам, від якого вони вже не оговталися аж до початку кризи і, можливо, взагалі не оговтаються. Її патріотизм зводиться до того, як дорожче продати країну. Не дарма за приходом Тимошенко у владу шлейфом тягнуться хвилі реприватизацій і продажів національних гігантів іноземним виробникам ("Криворіжсталь" - Лакшмі Мітталу, зараз планується продаж Одеського припортового заводу лівійцям). Доповнюють картину газові контракти січня 2009 року, коли Тимошенко взяла на себе зобов'язання поставити в Україну така кількість газу, яка не переварила б завалюватися на бік економіка. Що й сталося. Тепер Тимошенко підвішена ще й на гачку штрафних санкцій за газ, які в документах їй ніхто не прощав.
Міф четвертий: "Тимошенко - демократ". Її PR-кампанія, де вона фактично ототожнила себе з усім державою ("Вона працює. Вона - це Україна") наочно показала величину амбіцій Тимошенко. Незважаючи на всю невигідність прем'єрства під час кризи, її амбіції не дозволили їй піти з посади прем'єра. Вона взяла владу в свої руки і тепер, здається, без запеклої боротьби її не віддасть. Її показушна опіка, "раденіе за націю", яке майже щовечора громадяни можуть спостерігати по телевізору, показує нам - на зміну одному невдалому "батькові нації" гряде "мати".