Будь-яка коаліція без "Регіонів" недовговічна

Думаю, зі мною погодяться багато: за рік перебування в опозиції Регіони виросли, структурувалися, зміцніли, дисциплінованими. Бездумне "мочилово", яке влаштувала помаранчева влада на початку 2005-го року, змусило біло-синіх мобілізуватися і підійти до виборів у всеозброєнні. Багато "регіонали" розуміють, що тепер, користуючись перевагою самої потужної фракції в парламенті і спираючись на підтримку південно-східних областей, вони цілком зможуть витягти масу вигод з свого опозиційного становища. Навіть ті з них, хто ще рік тому чути не хотів слово "опозиція" і єдиною метою існування партії вважав потрапляння в урядові кабінети, зараз більш спокійно ставляться до часовій перспективі подальшої опозиційної роботи.

Відео дня

А в тому, що т.з. "Демократична" коаліція, якщо така взагалі відбудеться, буде тимчасовою, я не сумніваюся. Впевненість у цьому базується на трьох факторах:

1. Хиткість більшості, заснованого на союзі БЮТ, НУ та СПУ.

2. Взаємна ненависть ключових фігур у фракціях БЮТ і НУ по відношенню один до одного.

3. Індивідуальне членство в коаліції, закладається в основу її діяльності.

4. Неможливість реалізувати імперативний мандат.

Розшифрую ці пункти. Законодавче більшість у 17 голосів - це ніщо. Ми бачили набагато більшу перевагу кучмівського більшості, що не могло прийняти жодного рішення при організованому протидію з боку меншості. А якщо Юлія Володимирівна реалізує свою обіцянку ввести голосування за відбитками, то для прийняття законів членам коаліції треба буде здавати заздалегідь не тільки заяви про складення з себе депутатських повноважень, але і пальці. У підсумку законодавча робота Ради може бути повністю заблокована.

Ну а якщо врахувати пункт 2 (наявність такої проблеми вже точно заперечувати ніхто не буде), то можна припустити, що група "Разом", перебуваючи у фракції НУ, володітиме блокуючим пакетом на будь-яке рішення коаліції. Чомусь я думаю, що вперше цим пакетом вона скористається вже при голосуванні за кандидатуру прем'єра. І якщо главою уряду все-таки стане Тимошенко, то потім блокування рішень коаліції буде постійною.

Саме розуміючи це, винахідники коаліції і пішли на унікальне рішення про індивідуальне членство там представників інших фракцій (див. п.3). Вражаюче, що дане положення, закріплене в проекті Регламенту коаліції і вже схвалене всіма учасниками "демкоаліції", досі ніким не коментується. А адже воно ставить під сумнів сам факт існування коаліції трьох партій. Судячи з проекту, членами коаліції стають соціал-помаранчеві фракції у повному складі і окремі депутати з інших фракцій (уже б чесно написали: з фракції "Регіонів"). А хтось задавався питанням: що буде з коаліцією, коли в неї організовано вступлять на індивідуальній основі 186 депутатів від Партії регіонів? Це ще буде вважатися коаліцією трьох партій?

Автори Регламенту, розуміючи хиткість помаранчевої більшості, тим самим намагаються зробити ставку на десяток-другий "регіоналів", яких вони спробують підкупити можливістю співпраці з виконавчою владою. Надії ці грунтуються на впевненості у неможливості реалізувати імперативний мандат. Швидше за все, вже в перші місяці існування Ради деякі партії спробують позбавити депутатства своїх товаришів по фракціях. І майже напевно ці спроби проваляться. А відповідно, "болотистих" депутатам знову відкриються широкі можливості для дрейфу між різними політичними силами. Але тут автори помаранчевої коаліції можуть стати жертвами власного винаходу. Якщо в "Нашій Україні" і БЮТ сподіваються на можливість переманити до себе когось із "регіоналів", то хіба у "регіоналів" менше можливості для переманювання до себе членів фракцій НУ і БЮТ? Я, наприклад, бачу три-чотири десятки депутатів у складі НУ і СПУ, яким комфортніше було б співпрацювати з "регіоналами", ніж з Юлією Тимошенко. Що найсмішніше, є такі прізвища і в списку БЮТ.

З усього вищесказаного можна зробити однозначний висновок: будь-яка коаліція, окрім горезвісної "Великий", ввергнет Верховну Раду в стан постійного перетягування каната і переформатування більшості. Що, в свою чергу, спричинить за собою часту зміну уряду і нестабільність економіко-політичного життя країни.

Володимир КОРНІЛОВ, директор Української філії Інституту країн СНД