Завісімость.RU

Для того, щоб насолоджуватися власною незалежністю, потрібні як мінімум дві речі: а) визнання своїх слабких сторін; б) вміння їх або ретельно маскувати, або нейтралізувати сильними позиціями.

Трагедія України в тому, що найслабшою її позицією виявилася влада, яка, власне, і повинна була стратегічно розкинути мізками з приводу газу, Росії, НАТО, а також роль і місце України в цій гримучої суміші геополітичних інтересів.

Не сталося. Слабкість української влади більше не замаскуєш помпезними презентаціями Ющенко української демократії за кордоном - їх вже давно замінилизведення з полів місцевих політичних побоїщ. І треба розуміти, що поява сильної консолідованої державної позиції, здатної в кращому випадку упередити, в гіршому - нейтралізувати зовнішні удари, при існуючому в Україні внутрішньополітичному розкладі виключається.

Безумовно, дуже хотілося зааплодувати народному депутату від НУ-НСу Тарасу Стецьківу, який з парламентської трибуни на першому засіданні ВР в 2009 р. оптимістично констатував, що Ющенко і Тимошенко чи не вперше за останні роки зайняли монолітну державну позицію і відстояли інтереси України, що зазнала відвертою газовій атаці з боку Росії.

Утрималася, однако. І все тому, що Тарас Стецьків забув чи не захотів уточнити, що вийшло це у Ющенка і Тимошенко випадково. Від монолітної новорічної розгубленості перед напором Росії, а також короткострокової впевненості, що за рахунок наповнених газових сховищ можна потягнути час і показати характер. Сьогодні ж від цього віртуального політичного дуету не залишилося і сліду. Секретаріат Президента увійшов в своє звичне русло і вже вустами Безсмертного, Балоги і Кислинського встиг звинуватити Тимошенко у змові з Кремлем.

Сама Юлія Володимирівна особливо ці речі не коментує. Так як навряд чи ризикне вдарити в бруд обличчям і зізнатися електорату в тому, що запланованого змови не вийшло. Росія, що заплатила Тимошенко за "витриману позицію" по Грузії оптимістичним газовим Меморандумом в жовтні, сьогодні дала їй (а заодно і всім іншим) зрозуміти головне - з українськими політиками, як і компаніями, довгострокових контрактів не буде. Кожен з розрахунку на лояльність "російського ведмедя" повинен знову і знову доводити свою прихильність високою дружбі.

При цьому, як ви розумієте, мови про державі Україна не йде. Йдеться виключно про особисті взаємини основних претендентів на президентське крісло із зовнішнім світом - Росією, НАТО. ЄС. Держава Україна рвуть на частини її ж політики, роблячи поперемінно залежним: то від демонстративної допомоги демократії США, то від газової ін'єкції Росії, тепер от від думки рядового комісара ЄС, що має всі шанси залишитися допомагати Україні налагоджувати відносини з сусідньою країною.

Отже, чого в результаті добилася Росія? І що втратила Україна?

Список останніх газових трофеїв Росії досить короткий, але ємний. Росії вдалося:

1. Уявити Україну в якості ненадійного транзитера.

2. Посилити антиукраїнські настрої "старої Європи", і без того не сильно спраглої бачити Україну в складі ЄС.

3. Поставити перед Європою руба питання диверсифікації шляхів транспортування російського газу в обхід України.

4. Посилити і без того непросту ситуацію в економіці, особливо її промисловому секторі, і тим самим ще ширше відкрити двері російському бізнесу, що бажає придбати металургійні та хімічні активи.

5. Внести до порядку денного пункт про свої комерційні претензії на ГТС України.

Але це не все. Незважаючи на те, чим закінчиться для України це газове битва - 250 доларами за 1000 кубів або 450 дол, на те, коли Європа отримає свій законний газ, і навіть на те, що репутація нашого північного сусіда навряд чи набрала балів на міжнародній арені, Росія домоглася головного - зафіксувала нашу слабкість. Як колись Майдан зафіксував нашу силу. На те, щоб її остаточно розгубити, Україні знадобилося чотири роки. На те, щоб знову накопичити, можуть піти десятиліття.

Насправді мотивація дій російської сторони давно зрозуміла і зрозуміла. Випускати Україну під свого крила не входить в сферу стратегічних інтересів Росії на пострадянському просторі. Нас не хочуть віддавати НАТО. При цьому ми й самі ще не визначилися, чи потрібно нам туди. Як, втім, не спромоглися використати на власне самовизначення і відведений нам часовий люфт в чотири минулих роки.

Якщо вірити власним очам і словами численних експертів, то чергова битва газової війни, яку Росія давно оголосила Україні, стало похідної грудневого саміту міністрів закордонних справ країн НАТО в Брюсселі, а також підписаною 19 грудня паном Огризком та пані Райс Хартії про стратегічне партнерство та безпеку між США і Україною. Саме напередодні саміту для Росії стала понад актуальна тема боргів НАКу перед "Газпромом". Саме тоді в Україні під прикриттям світової фінансової кризи застрибав як ненормальний курс долара і в гру включилися комерційні та політичні інтереси РУЕ. Саме тоді Росія дала попереджувальний сигнал Україні.

А тепер уявімо собі ситуацію, що Україна приходить (або не приходить) до підписання подібної Хартії монолітною командою влади, чітко знає, навіщо і куди їй іти. Влада, що встигла за чотири роки якщо не реформувати країну повністю, то хоча б подбати про свою енергетичну безпеку. І не на словах, виражених у постійному протистоянні (Ющенко) або заграванні (Тимошенко-Янукович) з Росією, а на ділі, в основі якого-активне впровадження енергозберігаючих технологій, модернізація промислового виробництва та ін

Спробуємо приплюсувати до цієї ідеальної, але мала непогані шанси стати реальністю картині виважену та збалансовану політику держави Україна стосовно Росії. Політику не Ющенко, Тимошенко і Януковича окремо, а держави! Без зашкалила у прем'єра і Президента крайнощів в оцінках подій у Грузії, без настирливих уколів з приводу Голодомору, без газових піар-акцій Тимошенко в резиденції Путіна в Ново-Огарьово, без тіньових корупційних схем з посередниками, які одним дозволяють наповнювати кишені, друга - закривають рот, третім - дають привід зайвий раз демонстративно поборотися з несправедливістю. А четвертим, в підсумку, - на загальносвітовому рівні заявляти, що в Україні йде банальна боротьба кланів за трубу, а значить, за потужний фінансовий ресурс під президентські вибори.

Все це могло стати позицією української держави, яка знає свої слабкі місця, однак перекриває їх єдністю і реформаторським ККД влади. Не стало. Тому нас можна бити, не побоюючись серйозних наслідків, як це робить Росія. Тому нам можна "допомагати", заривши голову в пісок, як це робить Європа. Тому нас можна використовувати як інструмент у геополітиці, як це робить Америка. Тому ми стали посміховиськом.

Прийдешні президентські вибори на цьому тлі виглядають жалюгідною пародією. Крісло президента в неіснуючому державі нічого не коштує. Якщо в його ціну, звичайно, не закладати банальне особисте збагачення.

Ще смішніше в контексті вищесказаного продовжувати аналізувати, що відбувається в парламенті. На засіданні ВР фракції та групи за традицією звинуватили один одного, уряд і Президента в бездарності і некомпетентності, настрахати соціальними бунтами на тлі глибокої економічної і газової кризи і створили тимчасову слідчу комісію з розслідування газової проблеми, яка 6 лютого (майже через місяць!) Зробить в стінах парламенту попередню доповідь. Яким чином "найглибший економічний і газова криза, що загрожує швидкими соціальними бунтами", корелюється з майбутніми парламентськими канікулами, ніхто з депутатів уточнювати не став. Та й чи варто?

На поверхні знову здалися не менш традиційні питання відставки уряду та імпічменту Президента. Основними спікерами на цей рахунок стали Регіони і комуністи. На цій ноті, власне, і варто зробити основний акцент, який може дещо прояснити всю ту банальщину, яку представляє з себе сьогоднішня українська політична інтрига. Зрозуміло, що на кону президентське крісло. З його ціною ми вже визначилися вище. Ні криза, ні газ сутичку "трьох" не скасовували. Хіба що дещо підкоригували вихідні позиції претендентів.

Президент. Здається, остаточно надірвався. Непримиренна позиція стосовно Росії, під соусом прагнення до незалежності, вже не може приховати неспроможність Ющенка як державного менеджера. Говорено-переговорено на цей рахунок. Якби постало над сутичкою і забезпечив роботу всіх гілок влади - був би на коні і в НАТО. Не вийшло. Виявився головним розчаруванням НАТО, Росії та власної країни з президентським рейтингом в 3 відсотки. Ілюзії з приводу другого терміну у Віктора Андрійовича напевно розсіюються. Тепер головне завдання - забезпечити якісь гарантії після царювання. Тимошенко таких гарантій не дає. А якщо і дає, Ющенко їй не вірить. РУЕ і Янукович - надійніше. Незважаючи на вчорашні категоричні заяви Віктора Андрійовича на адресу Симоненко, який звинуватив його і його сім'ю в участі у корупційних газових схемах. Звичайно, ВАЮ у цьому зв'язку надійде як незаслужено скривджений громадянин і дасть чергове завдання генпрокурору перевірити факти. Звичайно, Віктор Андрійович може звернутися до суду, де і отримає потрібне рішення. Чого ми не здивуємося, бо знаємо, що в Україні немає держави, немає суду, немає прокуратури, немає багато чого ще ... багато в чому завдяки самому Віктору Андрійовичу.

Проваливши чергову операцію по розпуску Ради, а також переконавшись у тому, що Юлія Володимирівна залізної комуністичної (КПУ не дасть своїх голосів за відставку Тимошенко і нейтралізує ініціативу ПР, як і влітку) хваткою вчепилася в крісло, Ющенку доведеться вибирати між дублем перевиборів Рада-Президент і імпічментом. На який вже публічно зважилися ПР і КПУ, а в серці, звичайно, і БЮТ. Хто в цій ситуації посперечається з тим, що ВАЮ презентабельний піти на дострокові вибори, ніж бути вигнаним з ганьбою за результатами роботи збройової комісії Коновалюка або газової під проводом тієї ж Богословської? Та ніхто. Нагадаємо, що в останній комісії є і комуністи, лідер яких публічно з трибуни ВР заявив про корупційні схеми за участю Ющенка, про РУЕ, про "Петрогаз" брата Ющенка, який має партнерські відносини з РУЕ. Весь цей час Петро Миколайович позиціонував себе як серйозний політик і, напевно, має відповідну доказову базу щодо цього. Були б, як кажуть, в стінах ВР бажаючі ознайомитися і зробити соотвествующие висновки. Загалом, Віктор Андрійович піде на перевибори дублем. Питання тільки в тому, коли це станеться?

Схоже, про це знає лідер опозиції Янукович. За всій удаваній порожнечею його непідкріплені голосами заяв про "праведному суді", який дуже скоро наздожене уряд Тимошенко, Віктор Федорович розуміє, що сьогоднішня економічна криза і статус опозиції як ніколи відіграє в його користь. Саме цю тему і будуть розкручувати неоднорідні в тактиці, але єдині в стратегії - повернутися до годівниці - Регіони. І чекати, схоже, недовго. Вже хоча б з тієї причини, що група Льовочкіна-Бойко (Фірташ), проробити стільки чорної роботи на газовому фронті проти Тимошенко, зробить останній ривок, щоб не допустити підписання газового контракту з Росією Кабміном Тимошенко. РУЕ повинна залишитися на ринку. Так вважають Регіони. На те ж, за словами Симоненка, в таємниці сподівається Президент.

Що стосується Юлії Володимирівни , то в якийсь момент вона під напором загрози соціальних бунтів, а також катастрофічно падаючого рейтингу (до кінця року його запасу може не вистачити) все-таки зважиться на тотальні перевибори, поступиться ініціативу і почекає, поки ПР і КПУ доведуть до потрібної кондиції Президента. А потім, треба думати, знайде слова пояснити електорату, чому саме вона повинна зайняти місце соратника по Майдану. Можливо, саме тоді ми і дізнаємося правду про те, хто і навіщо зірвав газові переговори 31 грудня 2008, про що заявили представники "Газпрому" і той же Симоненко.

А Литвин? Володимир Михайлович, схоже, поставив не на ту конячку, вже судорожно починає підраховувати кількість "гідних претендентів" на президентське крісло. Навряд чи цю математичну операцію він не здійснював у своєму гнучкому розумі, коли розмовляв з Путіним і Медведєвим "про налагодження конструктивних взаємин між нашими країнами" в ході свого недавнього візиту до Москви. Адже він, який бував і не в таких бувальцях політик, не може не розуміти, що білокам'яна, вступивши в ЕПОХА короткострокових контрактів з українськими політиками, буде розкладати яйця по різних кошиках. І Литвин тримає свою напоготові. Втім, як і потерпіла невдачу Юлія Владимирова, яка заявила, що знову бере газову тему в свої руки.

Немає шансів тільки у Ющенка. Але тільки на перший погляд. За ВАЮ підпишеться Віктор Федорович і нарешті на ділі втілить давню мрію Президента про широку коаліцію. Однак це вже занадто далекий прогноз.