Тимошенко і "зрадники". Ч.1

Незважаючи на тюремне ув'язнення в Качанівській колонії Харківської області Юлія Тимошенко примудряється залишатися в Україні політиком № 1.Він не тільки надає вагомий вплив на діяльність опозиційних сил та їх підготовку до парламентських виборів, а й примудряється займати перші шпальти всіх вітчизняних та багатьох зарубіжних мас-медіа . Інформація про що відбувається з нею в колонії нагадує зведення з поля військових дій.

Неослабний інтерес до Тимошенко змушує аналізувати її життєвий шлях як політика і людини з самих різних сторін. Однією з таких граней є з'ясування причин розриву відносин "Качанівської ув'язненої" з колишніми соратниками, які протягом 20-річної політичної кар'єри Леді Ю виявлялися з тих чи інших причин по інший бік "барикад".

Умовно цих людей можна розділити на чотири групи. До "скривдженим" необхідно віднести Дмитра Чобота, Йосифа Вінського та Івана Деньковича. До "ідейним" - Степана Хмару, Михайла Бродського, Дмитра Видріна та Григорія Омельченка. До "кон'юктурники" необхідно віднести Писаренко та Олега Ляшко. До "засланим козачкам" - Ігоря Рибакова і Наталю Королевську. До "підгодованим олігархам" - братів Буряків, Костянтина Жеваго, Богдана Губського, Абдуліна, Таріела Васадзе, Миколи Баграєва та інших.

Розглянемо, насамперед, чому у Тимошенко зіпсувалися відносини з так званими "скривдженими".

Дмитро Чобіт. Народився в 1952 році в сім'ї робітника м. Броди Львівської області. З 1970 по 1973 рік проходив службу у Військово-Морському флоті СРСР. З 1974 по 1979 рік навчався в Київському державному університеті за спеціальністю "історія".

Після його закінчення з 1980 по 1991 рік очолював Бродівський краєзнавчий музей. З 1994 - голова Бродівського районного Ради, член Народного Руху України, голова Галицько-Волинської крайової організації НРУ, член його Центрального проводу.

У 1990, 1994 і 1998 роках обирався народним депутатом України по мажоритарних округах. У 1990-2000 р. входив у фракцію НародногоРуха України. У 2000-2002 роках входив до складу фракції БЮТ у Верховній Раді. У цей же період він вів запеклі судові бої з Віктором Медведчуком через своєї книги "Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука ".

У 2005 році, через те, що Чобіт відвели лише 120 місце у виборчому списку БЮТ, він зі скандалом відмовився балотуватися до Верховної Ради зі своєю старою командою. Хоча пізніше виявилося, що місце було прохідним. Але як би там не було, з цього часу Чобіт почав "дякувати" Леді Ю та її соратників своїми викривальними працями.

За 2005-2008 роки він написав чотири книги: "Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ", "Фарисеї, або Неоголошена війна Україні", "Ананас, або Новий план захоплення Києва" і "Макуха, або Штрихи до політичного портрета" Блоку Юлії Тимошенко "(2006 - 2008 р.р.) Про жорстко негативної спрямованості цих праць свідчать уже самі назви глав в останньої книги -" Інкубатор політичної шпани "," Прем'єр-бруд "," Помаранчева зозуля ".

Юлія Володимирівна останню книгу Дмитра Чобота назвала замовний і зазначила: "Я ці брудні викиди не читаю. Як правило, таким людям платять гроші і вони пишуть. Ми теж колись платили Чоботу гроші. Він також там гидоту писав, на жаль ... Я прошу суспільство цю брудну річ не читати, краще стежити за діями політиків. Це більш системні речі, які можуть стати основою для формування ставлення до політика ".

Йосип Вінський . Народився в селі Лошківці Дунаєвецького району Хмельницької області в сім'ї селян. У 1977 році закінчив Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут за спеціальністю інженер-механік. Пізніше закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ за фахом "політолог".

У 1977-1981 р.р. Вінський працював інженером-діагностиком Кам'янець-Подільського райоб'єднання "Сільгосптехніка", головним інженером радгоспу ім.Щорса об'єднання "Союзсортсемяновоча" Дубненського району на Рівненщині, конструктором і старшим інженером Кам'янець-Подільського відділення Київського спеціального ПКБ "Укрсортсемяновоч". Член КПРС (1982-1991). З 1981 по 1991 рр.. - На комсомольській і партійній роботі. У 1991-му став членом новоствореної Соціалістичної партії України, очолював Хмельницьку обласну парторганізацію. У той же час (до 1994 року) керував технічним центром "Білорусь" хмельницького підприємства "Агропромтехніка".

У 1994-му вперше став народним депутатом України. З тих пір обирався в парламентарії ще чотири рази. У 1998, 2002 і 2006 роках за партійним списком СПУ. По партійній лінії "дослужився" до посади глави Політради Соціалістичної партії і неофіційного звання "сірого кардинала" партіі.После парламентських виборів 2006 року виступав з позицій, близьких до Блоку Юлії Тимошенко.

У липні 2006 пішов у відставку з поста першого секретаря політради СПУ на знак протесту проти рішення Мороза вийти з "помаранчевої" урядової коаліції і об'єднатися з КПУ та Партією регіонів, розглядаючи його як зраду інтересів пересічних соціалістів. Вінський звинуватив Мороза у зраді партійних інтересів, заявивши: "Це зрада ідеалів партії. Ми 15 років боролися зі старим режимом, з режимом Кучми, а тепер об'єднуємося з ним (Віктором Януковичем) ".

22 вересня 2006 Вінський підписав угоду про створення парламентської опозиції на чолі з Юлією Тимошенко. 5 жовтня він був виключений з фракції СПУ, а 17 жовтня на засіданні політради Соціалістичної партії було прийнято постанову про виключення його з партії "за дії, несумісні з її статутом.

17 січня 2007 Йосип Вінський повідомив журналістам про вступ до партії "Всеукраїнське об'єднання" Батьківщина ", очолювану Юлією Тимошенко. Рішенням керівництва партії він був введений до складу політради і призначений заступником голови партії, відповідальним за координацію "опозиційно налаштованих депутатів Верховної Ради, місцевих рад, систему кадрів і організацію функціонування секретаріату партії".

На виборах 2007 року отримав депутатський мандат за списком блоку Юлії Тимошенко (№ 4). Під час виборчої кампанії був першим заступником голови виборчого штабу БЮТ.

18 грудня 2007 Верховна Рада призначила Йосипа Вінського міністром транспорту та зв'язку в другому уряді Юлії Тимошенко. На цій посаді він змінив колишнього однопартійця Миколи Рудьковського, який незадовго до відставки опинився в центрі скандалу у зв'язку із звинуваченнями у зловживаннях службовим становищем.

У грудні 2008 року заявив, що в разі створення коаліції між БЮТ і Партією регіонів він подасть у отставку.15 червня 2009 Юлія Тимошенко заявила: Вінський збирається балотуватися в президенти і для цього хоче використовувати ресурс "Укрпошти". Йосип Вікентійович відкинув звинувачення.

17 червня 2009 Йосип Вінський подав у відставку з поста Міністра транспорту та зв'язку України, і в кінці того ж місяця вийшов з партії "Батьківщина", обмінявшись низкою критичних заяв з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко.

Однак як виявили ЗМІ, підгрунтям конфлікту міністра транспорту Йосипа Вінського та голови Кабміну Тимошенко була не тільки політика, але й бізнес. Згідно з однією версією йшлося про спроби Вінського форсувати процес акціонування "Укрзалізниці", нібито з метою відчуження її непрофільних активів.

Йшлося про сім підприємств: Гніванський завод спецзалізобетону, Коростеньський завод залізобетонних шпал, Дніпропетровський тепловозоремонтний завод, Запорізький електровозоремонтний завод, Київський електровагоноремонтний завод, Київський електротехнічний завод "Транссигнал" і Львівський локомотиворемонтний завод. Він у письмовій формі вимагав від прем'єр-міністра передати ці компанії на баланс його міністерства.

Міністр відкрито критикував Юлію Тимошенко за те, що вона 15 квітня 2009 перевела ці підприємства на баланс "Укрзалізниці". У своєму зверненні до прем'єра від 22 квітня він виклав усі претензії до Тимошенко. "Прийняття рішення ... є неприпустимим, а введення в оману вищого керівництва держави з метою реалізації своїх корисливих інтересів у залізничному транспорті, яке останнім часом має місце у вашому оточенні, може взагалі розцінюватися як навмисне нанесення шкоди інтересам держави в цілому", - написав Вінський прем'єр-міністру.

Варто відзначити, що передача семи держпідприємств у безпосереднє відання Мінтрансу була частиною Програми реформування залізничного транспорту, впровадження якої лобіював Йосип Вінський. Однак Кабмін усіляко блокував ухвалення програми, відмовляючись приймати відповідні постанови і наполягаючи на розробці законопроекту.

Тоді Вінський в обхід в прем'єр-міністра попросив голову Верховної Ради Литвина сприяти прискоренню вирішення питання про прийняття Кабміном Програми ринкової трансформації залізниці. Профільний комітет, розглянувши цю програму, жорстко її розкритикував. Зокрема, нардепам не сподобалася ідея створення на першому етапі єдиного суб'єкта господарювання у формі держпідприємства. "Це призведе до управлінського колапсу і соціального вибуху внаслідок наміру позбутися від непрофільної інфраструктури", - зазначив у листі на ім'я Тимошенко глава парламентського комітету з питань транспорту і зв'язку, "регіонал" Володимир Козак.

Водночас соратник Вінського, який разом з ним вийшов з партії "Батьківщини", Володимир Каплієнко заявив: "Міністр хотів зробити з розрізнених підприємств" Укрзалізниці "вертикально інтегровану систему у вигляді акціонерного товариства або корпорації, для того щоб зробити структуру більш ефективною" . Каплієнко також визнав і політичну складову в цьому питанні. "Перший конфлікт між Вінським і Тимошенко якраз і виник на грунті того, що Вінський не міг як міністр впливати на одне з найбільших підприємств галузі -" Укрзалізницю ". За його словами, причиною виникнення такої ситуації послужило призначення на посаду гендиректора "Укрзалізниці" члена Блоку Литвина Михайла Костюка. "Конфлікт розгорівся в результаті того, що там з'явилися люди з груп Володимира Литвина і Василя Хмельницького, які не дозволяли міністру здійснювати належний контроль над підприємством", - уклав нардеп.

4 грудня 2009 в ефірі телевізійного каналу "Інтер", в рамках телепередачі "Велика політика з Євгеном Кисельовим", Тимошенко заявила про причетність Вінського до корупційних діянь. У відповідь той подав позов до суду про захист честі, гідності та ділової репутації, і виграв його. Суд в кінці липня 2010 р. зобов'язав Кабінет Міністрів спростувати інформацію про те, що Йосип Вінський був помічений у корупції, тим же способом, яким вона була поширена.

Восени 2009 року Вінський зареєстрував Народно-патріотичне об'єднання "За демократію і справедливість", яке одразу ж починало акцію "Україна без Тимошенко і Януковича!". Вона, за твердженнями колишнього сподвижника Леді Ю, повинна була об'єднати всі демократичні сили в потужний рух, подібне тому, яким в 2000-2001 роках була "Україна без Кучми!". За словами Вінського, "головна мета даної акції - знайти третього кандидата, який має шанс вийти в другий тур і победіть.Поетому ми критикуємо Тимошенко, щоб ця людина вийшов у другий тур і в другому турі будемо воювати з Януковичем", - додав він.

Вінський в рамках своєї акції підкреслював, що Ю.Тимошенко і В.Янукович несуть відповідальність за стан справ у країні як особи, які з 2002 року поперемінно були прем'єр-міністрами України, а з 2005 року також поперемінно контролювали більшість в парламенті. Після арешту і засудження Тимошенко в 2011 році він як свідок на суді виступив на її захист.

Іван Денькович. Народився в 1963 в селі Задільське Сколівського району Львівської області в сім'ї селян. Закінчив Львівський національний університет ім. І.Франка за спеціальністю вчитель математики.

З 1985 по 2005 рік працював в школі № 73 м. Львова спочатку вчителем, потім заступником директора з навчально-виховної роботи, а потім і директором.

У 2001 р. став членом Всеукраїнського об'єднання "батьковщина". З 2003 по 2004 був помічником-консультантом народного депутата України Юлії Тимошенко. З 2006 по 2007 - обіймав посаду заступника голови Львівської облсовета.С 2003 по червень 2010 року очолював Львівську обласну організацію "батьковщина". У 2007 р. був обраний народним депутатом Верховної Ради України від Блоку Юлії Тимошенко.

4 червня 2010 Денькович вийшов з фракції "батьковщина". "Заявляю про свою принципову незгоду із процесами, які проходять в партії, і про свій вихід з неї", - оголосив політик. При цьому він закликав і інших "бютівців" покинути партію. За його словами, в "батьковщина" слова розходяться з ділом.

"Моя заява про вихід з" Батьківщини ", - зазначив Денькович, - це остання спроба привернути увагу Юлії Володимирівни до її неправильної політиці. У "Батьківщини" завжди було добре з бійцівськими якостями, але погано з ідейністю. Ідеології як такої немає. Фактично, якщо вдуматися, головною ідеєю завжди було досягнення Юлією Володимирівною першості в державі - прем'єрства, президентства ... Бути першою, першою, першою! ".

Однак його товариші по партії відразу ж заявили, що Денькович не пробачив Тимошенко звільнення його 25 травня президія партії з посади голови Львівської обласної організації "батьковщина" через недостатньо кількості голосів, відданих виборцями Юлії Володимирівні в його регіоні на президентських виборах в лютому 2010 року .

У свою чергу опальний депутат зазначив: "БЮТ нагадує" Біле братство ", пам'ятаєте, була така релігійна секта. Там Христа замінили сектантським богом. У БЮТ Христа замінили Тимошенко. Це біле братство набридло вже всім і на Сході, і на Заході. На жаль, ідеї, про які Тимошенко говорила людям, і те, що проводила кулуарно, - зовсім різні речі. А я буду говорити правду, якою б важкою вона не була ".

Денькович також заявив, що виборці розчарувалися в Тимошенко. "Люди вірили в її слова в 2002-м, 2006-м, 2007-м, але вічно безкарно обманювати не можна. Зірка Тимошенко вже заходить. Вона не зійде так високо вже ніколи ", - підсумував він.

Крім того, Іван Денькович, заявив, що політсила продає мандати, а особняк для Тимошенко нібито побудований кримінальним бізнесом. Депутат стверджував, що мандати в політсилі коштують по-різному - залежно від регіону, конкретної території та апетитів начальника виборчого штабу.

"Скажімо, у Київську міськраду ціна на рівні Верховної Ради - 3-4 мільйони доларів. У Київський обласний - 100-200 тисяч. У Львівський - 50-70 тисяч. Скажімо, у Київську міськраду ціна на рівні Верховної Ради - 3-4 мільйони доларів. У Київський обласний - 100-200 тисяч. У Львівський - 50-70 тисяч. За мандати у райради платили тільки в деяких районах. Вигідними вважалися ті, що поблизу обласного центру або на кордоні ", - заявив Денькович.

В інтерв'ю львівській газеті "Експрес" Денькович заявив: "Особняк під Києвом, в Конча-Заспі, який, за її словами, вона орендує, насправді їй побудував кримінальний бізнес. Вона нагородила його представників мандатами. А броньований "Мерседес" купив бізнесмен з Дніпропетровська Гарегін Арутюнов (народний депутат від БЮТ. - Прим. Ред.) ".

У Блоці Юлії Тимошенко назвали заяви Деньковича про дачі і автомобілі Тимошенко брехнею.

В інтерв'ю газеті "Експрес", відповідаючи на питання, щодо джерел фінансування партії Юлії Тимошенко екс-член партії "Батьківщина" та екс-депутат від БЮТ сказав: "Є люди, які роблять певні внески за вирішення проблем, коли партія при владі ... Якщо людина наближена до перших осіб держави, то йде на переговори високого рівня. Якщо ж близькі стосунки з першими особами ще не склалися, то вони ніколи вас не приймуть ", - сказав він.

"Тоді йдете до посередників, наближених до перших осіб. Таких є перше коло близькості, друге. Говорите, вносите пропозиції, а потім з вашого боку йдуть "відкати", - зазначив депутат.

"Я знаю випадок, коли вирішувалося питання по шахтарях Донеччини і Луганщини. Туди були кинуті 11 мільярдів гривень державної підтримки. Найменший "відкат" - 20%, отже, легко порахувати, скільки грошей отримано ", - заявив Денькович.

За його словами, "керівники підприємств, які отримали ці кошти, повинні повернути частину першій особі, дуже наближеній до Юлії Володимирівни". "Міністр вугільної промисловості насправді був статистом, керувала галуззю зовсім інша людина", - пояснив екс-БЮТівець.

Другою формою заробітку партії він назвав повернення ПДВ: "Наприклад, в кожній області є комісія з повернення податку на додану вартість. Ця комісія може бути готова ухвалити рішення про повернення, але, якщо на це немає санкції згори, вона цього не зробить ".

"А щоб санкція була, людині" нагорі ", який дав згоду, треба віддати 30-35 відсотків суми готівкою", - пояснив Денькович, додавши, що частина грошей йшла на партію, а частина - в інший бік.

"Ще один варіант фінансування - пожертви від бізнесменів, котрі розраховували на перемогу Юлії Володимирівни на виборах і давали партії кошти. Були й такі люди (це молоді бізнесмени, які готові сьогодні фінансувати нашу партію за ніщо ", - зазначив він.

Також екс-БЮТівець розповів, що партія фінансується переважно готівкою.

Але цими скандальними заявами конфронтаційна діяльність Деньковича проти своїх колишніх однопартійців не обмежилася. У вересні-жовтні 2010 року він спробував взяти участь зі своїми прихильниками з Львівської обласної організації БЮТ у виборах до місцевих рад народних депутатів. Керівництво блоку Тимошенко з цим не погодилося і подала заяву до Генерального прокурора з вимогою зняти з виборчої компанії і "порушити кримінальну справу проти Деньковича Івана Васильовича, який всупереч чинному законодавству та статуту партії незаконно оголосив себе керівником обласного осередку партії та незаконно, привласнюючи собі ці повноваження подав до Центральної виборчої комісії від імені обласної організації ВО "Батьківщини" кандидатів для включення їх до складу Львівської обласної та міської територіальних виборчих комісій ".

Коментуючи звернення політради ВО батьковщина до Генпрокуратури з вимогою визнати дії Деньковича незаконними і завести на нього кримінальну справу, він заявив: "Зараз у неї (лідера Батьківщини Юлії Тимошенко) агонія. У Карпатах добре знають, що коли гадюку вбивають, є остання агонія, коли вона хоче вкусити. Я думаю, що їй це не вдасться. І спілкуватися з українцями вона мені не заборонить ".

Проте Партія регіонів скористалася скандальною ситуацією і домоглася відсторонення обох обласних організацій БЮТ від виборів. Мавр, як говоритися, зробив свою "чорну справу".