Погляд на АТО в Донбасі з історичної точки зору

У 1941 році командувач північним флотом адмірал Арсеній Головко, бачачи, що військ для захисту Мурманська з суші катастрофічно не вистачає, під свою відповідальність випустив тих ув'язнених найближчих таборів ГУЛАГу, які погодилися воювати з німцями. Берія був розлючений і вимагав розстрілу Головко. Але Північний флот, єдиний з флотів СРСР заздалегідь вивів у море кораблі перед 22 червня 1941 і тим самим повністю їх зберіг. Колишні зеки стали червоноармійцями і воювали не гірше, якщо не краще за інших. Відіграли вирішальну роль в обороні Мурманська. На півночі німці пройшли найменше вглиб радянської території. Тому Сталін не усунув і не розстріляв Головко. У підсумку Північний флот під його командуванням став кращим з воювали флотів. Втім, помста Сталіна за самоуправство була і була своєрідною - адміралу Головко так і не дали звання Героя Радянського Союзу. До чого я це пишу? Зараз Україна переживає такий же критичний момент, як і СРСР в 1941 році. Більше місяця тому я писав про необхідність загального озброєння патріотів , які проживають у Донецькій і Луганській областях. І тільки зараз, після чергового загострення ситуації влада, зі скрипом почали формувати батальйони української національної гвардії з жителів цих областей. Але час багато в чому вже упущено і ряд територій вже практично не контролюються українською владою. Тому необхідні більш радикальні заходи. Однією з них може стати використання історичного досвіду адмірала Головко. Випуск з місць ув'язнення бажаючих брати участь в АТО з одночасним зарахуванням до лав національної гвардії. В українських в'язницях і колоніях відбувають покарання багато громадян, які є патріотами України. Для українських зеків це буде найкращий шанс для реабілітації і в очах суспільства і у власних очах. Зрозуміло, що випускати слід не всіх бажаючих. Принципи відбору добровольців прості і їх цілком можуть скласти фахівці з пенітенціарної системи. Зрозуміло, що будуть і дезертири, але не більше, ніж з інших підрозділів української армії і національної гвардії. Зрозуміло, що потім, після завершення АТО, для більшості колишніх зеків будуть необхідні спеціальні програми психологічної реабілітації та соціальної адаптації. Але це буде потім, а зараз, в критичний час, потрібно швидко і рішуче використовувати наявний історичний досвід, а не намагатися заново винаходити велосипед. Використовувати поки ще є час. Використати до того, як ряд колоній будуть захоплені сепаратистами і їх ув'язнені поповнять ряди бойовиків. Якщо це не зробить Україна, то це зроблять сепаратисти. Інший, що заслуговує уваги історичний досвід, на мій погляд, слід перейняти у нашого колишнього противника, у Вермахту. Однією з причин поразок і невдач в ході проведення АТО є надмірна централізація управління українськими військами. І знову повторюється ситуація ВВВ. Рішення в РККА приймалися на невиправдано високому рівні, бойові накази були надмірно деталізовані. В результаті гладко було тільки на папері, а на практиці були яри у вигляді величезних провалів цілих фронтів і масових втрат особового складу. На відміну від цього, у Вермахті бойові накази були набагато більш лаконічними і менш конкретними. Дуже багато чого віддавалася на приватне розгляд конкретного польового командира. В результаті значна частина перемог була здобута в ініціативному порядку. Передові моторизовані загони без наказу з власної ініціативи захоплювали навіть великі міста, а вже потім передавали інформацію про це в штаби. Ініціатива молодшого та середнього командного складу всіляко віталася. Мало того, що командири німецьких дивізій, на відміну від радянських були в перших рядах своїх військ, так ще й тактичне командування здійснюється не командири підрозділів, а командири бойових груп! На відміну від радянських військ у Вермахті не ходили в атаку батальйонами і полицями, а тільки в складі бойових групи з різних підрозділів різних частин. Наявність командира бойової групи не скасовувало, а доповнювало принцип єдиноначальності. Командири підрозділів вирішували стратегічні питання на своєму рівні, а командири бойових груп - тактичні. Української армії потрібно згадати, що все нове це добре забуте старе. Незважаючи на розвиток засобів зв'язку, управляти АТО не те, що з Києва, а навіть зі штабу АТО неможливо в принципі! Необхідно чітке розділення тактичного і стратегічного керівництва. Необхідна певна децентралізація управління з посиленням повноважень польових командирів, як сучасних командирів бойових груп. Крім усього іншого, це дозволить мінімізувати витоку інформації до ворога. Звичайно, потім з цими польовими командирами будуть певні проблеми. Але це буде вже потім, після перемоги АТО. А зараз же пріоритетним завданням керівництва має стати формування, озброєння і постачання бойових груп і стратегічна координація діяльності польових командирів. Тобто необхідно зміщення акценту від ієрархічного до фронтального стилю управління військами. По-іншому управляти частинами, що складаються не з професійних солдатів, а з цивільних добровольців неможливо! І нарешті, останнє, в умовах приблизно рівного технічного оснащення, армія перемагає тільки тоді, коли солдат і офіцер харчуються з однієї польової кухні і мають рівні умови в забезпеченні озброєнням і обмундируванням. У часи Другої Світової це був німецький і, частково, американський підхід. Британські ж сухопутні сили, традиційно сформовані за становим принципом, могли розраховувати на перемогу тільки у разі багато кратного переваги над противником і ціною великих втрат. Теж саме зараз спостерігається в українській армії. Куди в першу чергу йдуть бронежилети? Звичайно ж, штабістам і постачальниками, а не солдатам першій лінії. Теж можна сказати і про інше постачанні військ, якщо воно, звичайно, не розкрадається ще на шляху до військ. Плюс до цього неадекватна різниця в грошовому забезпеченні бойових і тилових підрозділів. Приблизно в середині Великої Вітчизняної війни товариш Сталін особисто затвердив розмір грошових винагород за кожен збитий німецький літак і знищений німецький танк. Навіть партизанам платили за пущені під укіс поїзди противника. Може пора зараз ввести грошову винагороду за кожного вбитого або взятого в полон бандита і бойовика? Це вже робить Коломойський. Може пора узаконити і поширити цю практику? Адже, зрештою, дешевше буде ...