Криза ГМК - комплексний криза, або Чому не можна проходити повз

У такій ситуації держава повинна якщо не допомогти, то хоча б не заважати металургам постаратися мінімізувати свої втрати, які обертаються збитками для всієї національної економіки Те, що у світовій металургії настав очевидний криза, ні для кого не є таємницею. Сталося те, чого боялися і з жахом чекали сталевари всієї планети - "двигун металургійного прогресу" Китай з імпортера чорних металів раптово перетворився на експортера, перевиробництво металу досягло гранично допустимих обсягів, причому абсолютно непропорційно попиту на сталь. Так, у січні-травні світове виробництво сталі зросло на 8,1% до 456,7 млн. тонн порівняно з аналогічним періодом 2004 року, при цьому за перші п'ять місяців року Китай випустив 136,2 млн. тонн сталі, або на 27 , 4% більше, ніж у січні-травні 2004. Імпорт металу в Піднебесну при цьому скоротився більш ніж на 30%. У підсумку Китай почав наповнювати зовнішні ринки дешевої сталлю, пропозиція перевищила попит, і стався лавиноподібний обвал цін. Зокрема, ціни на плоский прокат впали в середньому на 100-120 доларів США на тонні, заготівля та довгомірний сталевий прокат також значно впали в ціні. Для українських металургів, які експортують більше 80% своєї продукції та доходи яких безпосередньо залежать від тенденцій світового ринку, ситуація посилилася ще й накладенням один на одного негативних факторів. Зокрема, мова йде про значне зростання в Україні з початку року собівартості металургійної продукції через підвищення цін на сировину (насамперед, залізну руду), підвищення на 50% тарифів на вантажні залізничні перевезення і ревальвації гривні. Зростання собівартості продукції і скорочення ринків збуту призвів до того, що, починаючи з травня, підприємства України почали зупиняти свої потужності на вимушені ремонти. Так, була зупинена частина доменних печей на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча, "Донецьксталі", Дніпровському меткомбінаті. Тимчасово виводити з виробничого циклу свої агрегати довелося й іншим метпідприємствам. У підсумку скорочення обсягів виплавки чавуну в Україні в травні склало 9% в порівнянні з березнем - з 89 до 81 тис. тонн на добу. У порівнянні з планом на травень відставання у виробництві чавуну склало 10%, або 272 тис. тонн. Виплавка сталі в травні склала 102,5 тис. тонн на добу (у квітні - 110,4 тис. тонн), виробництво прокату 89,2 тис. тонн на добу, тоді як у квітні - 93,2 тис. тонн. У червні ситуація ще більше ускладнилася - середньодобова виплавка чавуну після призупинення в середині місяця роботи знаменитої "дев'ятки" на "Криворіжсталі" (найбільшої в Європі доменної печі 9) через проблеми з реалізацією продукції впала в Україну до 70 тис. тонн на добу. Через триваючу стагнації за підсумками місяця добове виробництво чавуну навряд чи вийде за межі 71-72 тис. тонн. При цьому не варто забувати, що зниження виробництва металопродукції логічно викликає зменшення споживання сировини, зокрема, залізорудної сировини і коксу. При цьому експорт цієї продукції так само зменшується, а запаси вугілля і руди на складах виробників зростають в геометричній прогресії з їх витратами. Рішення, яке запропонували сталевари уряду в такій непростій ситуації, досить логічно - оптимізувати витрати всіх учасників ринку, розділивши їх пропорційно між металургами і сировинниками. Зокрема, через світову кризу рентабельність металургійних комбінатів України опустилася нижче планки 20%, в той час, як рентабельність виробників залізорудної сировини залишається на порядок вище. Невдоволення сталеварів викликає небажання рудокопів адекватно знижувати ціни на свою продукцію. Так, зростання цін у грудні минулого року відносно грудня-03 на концентрат склав близько 220%, на окатиші - 290%, на аглоруду - 190%, на металобрухт - на 230%. Ще ГМК-комплексу конче необхідне зниження тарифів на вантажні залізничні перевезення та вирішення проблем з неповерненням податку на додану вартість. Металурги неодноразово заявляли про і свої втрати від підвищення залізничних тарифів і плати за послуги Укрзалізниці. У середньому, після останнього підвищення тарифів у квітні цього року один меткомбінат втрачає в місяць 9,2 млн. грн. Загалом, обклали металургів з усіх боків, про рентабельність виробництва тепер якось і питати ніяково. Адже навіть у часи вигідною світової кон'юнктури прибутковими були одиниці. Чи не для кого не секрет, що раніше справно показували реальний прибуток, і, відповідно, платили всі податки тільки три підприємства ГМК - "ММК ім. Ілліча", "Запоріжсталь" і "Криворіжсталь", інші підприємства ГМК показували "майже нулі" і навіть збитки. Зараз ситуація звичайно виправляються, наприклад, в ногу з часом, стали звучати заяви і від інших підприємств. Кабінет Міністрів в особі прем'єр-міністра Юлії Тимошенко декларує розуміння проблем ГМК, і бажання їх вирішувати. Зокрема, 16 червня на засіданні щодо забезпечення стабільної роботи гірничо-металургійного комплексу України в умовах погіршення кон'юнктури металопродукції на зовнішніх ринках уряд зробив ряд важливих доручень, виконання яких покликане поліпшити стан справ у ГМК країни. Зокрема, Кабмін доручив міжвідомчій комісії з моніторингу впливу на економіку тарифної політики оптимізувати (тобто зменшити) тарифи на перевезення продукції гірничо-металургійного комплексу на експорт для підвищення її конкурентоспроможності, Податкової адміністрації - відшкодувати ПДВ підприємствам ГМК і не допускати зростання заборгованості по ньому в надалі. Крім того, уряд попросив Національний банк надалі враховувати інтереси експортерів при здійсненні валютно-курсової політики, адже не секрет, що втрати металургів від зменшення курсу долара по відношенню до гривні вимірюються сотнями мільйонів гривень. У нинішній ситуації більш ніж актуальні слова керівника одного з великих металургійних комбінатів країни про те, що "влада повинні навчитися любити і берегти металургів". Факт залишається фактом - саме від стану справ в металургії залежить самопочуття всього гірничо-металургійного комплексу, який приносить Україні левову частку валютних надходжень - більше 40%, і є основою економічного благополуччя держави. Якщо ж на нинішньому етапі декларації влади про те, що вони готові простягнути руку допомоги металургам так і залишаться деклараціями, постраждають від цього всі. Адже в такому випадку під загрозою може опинитися заплановане наповнення державної скарбниці через скорочення надходжень від бюджетоутворюючої галузі. Крім того, не варто забувати, що українська металургійна промисловість зараз перебуває у вкрай жалюгідному стані - знос основних фондів металургійних комбінатів перевищує 60% і на деяких підприємствах доходить до 100%. Плюс до всього Україна виробляє не найякіснішу металургійну продукцію, а основою її експорту є напівфабрикати. Тим часом, тенденції розвитку світового ринку такі, що в найближчому майбутньому вижити на ньому зможуть лише компанії, виплавляють сталь з найменшою собівартістю і виробляють високоякісну продукцію високих переділів. Україна може запросто опинитися на задвірках світової торгівлі сталлю, якщо в реконструкцію її металургійних комбінатів не будуть притягнуті масштабні інвестиції. Вкладати гроші в розвиток ГМК власники підприємств готові, причому йдеться про багато мільярдів доларів. Однак цим планам буде дуже важко втілитися в життя, якщо влада не зведуть турботу про гірничо-металургійному комплексі в ранг державної політики.