Ще раз про дешевий сир
Ось уже котрий день українські політики ламають списи, намагаючись сформулювати для електорату відповідь на питання: хто стоїть за визначенням "українські друзі", які вийшли, за словами Володимира Путіна, до російської сторони з "революційними пропозиціями"? Віце-прем'єр Андрій Клюєв, розуміючи принципову важливість цього питання, гарячково спробував перевести "стрілки" на Ющенка. Схожу спробу зробив депутат від фракції "Регіонів" Кисельов, який закликав сфокусувати увагу на діях уряду Тимошенко, Єханурова і НАК "Нафтогазу" у період помаранчевої влади. І якщо Клюєв явно займається перекручуванням, то в словах Кисельова є частка істини: обвинувачення депутата на адресу Тимошенко неспроможні, бо письмовим розпорядженням Віктор Ющенко заборонив прем'єру Тимошенко втручатися у справи НАК "Нафтогазу", очолюваного Олексієм Івченком; консорціум з російською стороною також створював Єхануров, як стверджує Кисельов, а Кучма і Путін у Санкт-Петербурзі. А ось те, що помаранчева команда НАКу січневими газовими угодами минулого року безпідставно і вкрай погіршила становище України з точки зору забезпечення енергетичної безпеки, - це факт. Але трубу Росії Ющенко віддавати не хотів. Як не хоче і зараз. В іншому випадку структурам, афільованим з "Газпромбанком", не доводилося б збирати по всьому світу і переводити на себе боргові зобов'язання НАК "Нафтогазу" з метою одноразової пред'явлення вимоги виплат за рахунками і внаслідок оголошення НАКу банкрутом претендувати на українську ГТС. Усе можна було б зробити простіше. Але з тими простіше не вийшло. Значить: "інші прийдуть змінивши затишок" ...
Мрія про українську трубу не покидала Кремль і "Газпром" (що, власне, майже одне і те ж) багато років. На даний момент каталізатором процесу стали два моменти: по-перше, в Києві у влади лояльна до Москви команда, по-друге, зросла міць "Газпрому" - пам'ятник від'їжджаючому Путіну. І в не залежності від того, очолить він "Газпром" після відставки або не очолить, цей бізнес має бути забезпечений усім необхідним. І, серед іншого, - українською транзитною трубою. Для чого? Для того щоб:
Перше. Мати можливість вільно нарощувати обсяги російського експортного газу в Європі, що дозволить не тільки розширити присутність на європейському ринку, а й зміцнити політичний вплив Росії на континенті і в світі.
Друге. Вільно грати на ціні технічного газу, використовуваного при прокачуванні експортних обсягів у Європу, а це - великі гроші.
Третє. Контроль над українською трубою істотно підвищить капіталізацію "Газпрому", що не забариться позначитися на біржовій ціні акцій.
Четверте - труба в управлінні - це завжди вигідно низькі (для Москви, але не Києва) тарифи на транзит і зберігання газу в ПСГ.
Перемовини про трубу і не тільки про неї, активізувалися уже в серпні 2006 р. Коло перемовників, але не тем, було досить вузьке. З російського боку основними гравцями були: представники "Газпрому" Олексій Міллер, Андрій Акимов і певний час Олександр Рязанов; глава "Транснефти" Семен Вайншток. Снаряди підносили представники "РосУкрЕнерго" Костянтин Чуйченко та Олег Пальчиков. Як би з українського боку партнерами по переговорах були: керівник секретаріату прем'єр-міністра Сергій Льовочкін, міністр ПЕК Юрій Бойко, акціонер "РосУкрЕнерго" Дмитро Фірташ і, зрозуміло, глава "Укргаз-Енерго" - спільного підприємства НАК "Нафтогаз Україна" і "РосУкрЕнерго "- Ігор Воронін. Всі четверо українських перемовників безпосередньо пов'язані або з історією створення, або з функціонуванням компанії "РосУкрЕнерго", створеної на взаємне задоволення за розпорядженням Леоніда Кучми і Володимира Путіна влітку 2004 р., а тепер є монопольним постачальником імпортного газу в Україну і на експорт у треті країни , а також, майже монопольним розпорядником доставляється газу на українському ринку. На сьогоднішній день прем'єр України Віктор Янукович є стовідсотковим заручником інформаційних потоків, які генерує ця "четвіркою". Ні Андрій Клюєв, ні формально глава НАК "Нафтогаз України" Володимир Шелудченко з цілого ряду причин, не здатні і близько скласти конкуренцію у формуванні прем'єрського бачення того, що відбувається. Точно так само свого часу Віктор Ющенко опинився в добровільній інформаційній блокаді, створеною командою Олексія Івченка. Президент ігнорував будь-яку спробу альтернативної думки, включаючи аналітичні записки СБУ. Різниця полягає лише в тому, що помилки команди Ющенка, за умови консолідованої, техничной та патріотичної роботи української влади, можуть бути виправлені. Помилки, які може зробити Янукович, виправити вже не вдасться ...
Російська сторона чекала довго і стомилася. Тепер вона налаштована на бліц-криг. Про що свідчить несподіване для багатьох, включаючи і членів переговорних груп, виступ Володимира Путіна на відомій прес-конференції. Російський президент, по суті, розкрив цілі, зачепивши схеми їх реалізації. Схеми та цілі, давно обговорені з українськими візаві. Справа була за малим - в "справу" необхідно залучити Ющенко. Навіщо? А ось навіщо: по-перше, ряд проектів, обговорених на рівні "господарюючих" структур, не може бути реалізований на базі міжурядових угод. Легітимно вирішити питання, наприклад, з трубою, можна тільки міждержавним договором. А підписанням міждержавних договорів, так само як і проведенням переговорів по них, займається глава держави. По-друге, Ющенко необхідний для легітимізації задуманих угод в очах Європи. По-третє, його участь потрібно для того, щоб прийняті коаліцією в рамках угод, парламентські рішення не були заветовані президентом.
З метою залучення президента в процес безпроблемної реалізації задуманого в Москві пишеться проект Декларації президента Російської Федерації і президента України про російсько-українське стратегічне партнерство в паливно-енергетичній сфері, підписати який мають Путін і Ющенко. Проект відправляється з нарочним - помічником президента РФ Сергієм Приходьком. За день до його приїзду Приходько в Україну інформацію про пропозицію, що отримують Олександр Чалий і Віктор Балога, які перебували в Москві. Отож 1 лютого президент приблизно знає, про що з ним буде говорити Приходько. Пропозиція путінського посланця полягає в наступному: якщо Ющенко, якому даються на роздуми добу, сигналізує про готовність підписати документ, то Володимир Путін, повертаючись з Мюнхена, заїжджає до Києва для урочистої церемонії скріплення підписами, декларації відкриває дорогу до реалізації російської експансії в трьох енергетичних сферах (про які ми поговоримо трохи пізніше).
Інфографіка - UMS
Від цього варіанту на Банковій відмовилися. Запропонований росіянами текст декларації президент України переадресував прем'єрові з резолюцією "підготувати пропозиції". Треба думати, таким чином Віктор Ющенко хотів зрозуміти, що ж замислюється в українському Кабміні, а заодно, отримати підпис конкретної особи під запропонованими заходами, покликаними реальними кроками наповнити рамкову декларацію ... У той же час Ющенко приймає рішення продовжити свій візит у ФРН, головним чином для того, щоб зустрітися з Володимиром Путіним в Мюнхені. Джерела на Банковій стверджують: зустрітися не для того, щоб підписувати декларацію, а для того, щоб зрозуміти реальні цілі російського візаві. До цього моменту невідомо - відбудеться зустріч двох президентів чи ні. У кулуарах Мюнхенської конференції розмова, безумовно, відбудеться. Згода ж на двосторонню офіційну зустріч російська сторона поки пов'язує з вимогою обов'язкового підписання на цій зустрічі запропонованої декларації. Станом на другу половину дня п'ятниці Ющенко такого наміру не мав.
За даними "ДТ", 8 лютого президент України вельми широко обговорював енергетичні відносини в трикутнику Росія-Україна-Європа з канцлером ФРН Ангелою Меркель. Політично неповоротку тільце Об'єднаної Європи, яке виявилося нездатним на адекватну оцінку ролі України як транзитної держави, проте дуже живенько відреагувало на заяву Володимира Путіна. Відреагувало і насторожилось. В принципі Віктор Ющенко міг привезти з собою до Берліна рецепт "фактора стримування" в відношенні все більше лякає Європу газпромівської Москви. Путін на прес-конференції з роздратуванням сказав знакову фразу: "Країни-трназітери усвідомили свою значущість". На сьогоднішній день таких країн три: Україна, Білорусь і Польща. Союз цих трьох держав напрошується сам собою. Він необхідний як для кожного окремо, так і для Європи. Це розуміють в Білорусі, але Лукашенко намагався достукатися до Ющенка зимою 2006-го і не зміг. Це розуміють у Польщі, але не можуть вступити в переговори з Білоруссю через санкції ЄС, введених проти Мінська. Це розуміють в Україні, але не ті, в чию компетенцію входить захищати національні енергетичні інтереси. Вузлів нав'язано багато. Здоровий глузд вимагає їх легко розрубати. Діючі ж у газовому секторі корупційні схеми, а в політичному - прямолінійні догми, надзвичайно ускладнюють цей процес. Можливо, розмова Ющенка і Меркель - главою держави, головуючого в ЄС, - допоможе розв'язати хоча б один вузлик польському уряду, який не має права взятися за ручку на бєларуської хвіртки.
Після бесіди з Ангелою Меркель, а також після консенсусного (!) Прийняття Верховною Радою закону про заборону маніпуляцій з газовою трубою, проведеного Юлією Тимошенко, Вікторові Ющенку буде не так складно провести розмову з Володимиром Путіним про долю української ГТС. Істотно ускладнити становище українського президента може лише одна обставина: наявність у "Одра" Путіна якихось задокументованих фактів, компрометуючих помаранчеву команду НАКу і пов'язаних з нею осіб. На можливість наявності подібних матеріалів російські, та й не тільки російські, політики неодноразово натякали. Одним словом, якщо шантаж не буде застосовано чи то через відсутність підстав, чи то з причини стійкості до нього українського президента, то глава української держави, відповідно до запевнень представників його найближчого оточення, добро на "общак" труби не дасть. Бо сам Ющенко розглядає українську трубу як потенційну частину системи енергетичної безпеки Європи. А щодо "господарюючих структур" на зустрічі з лідерами антикризової коаліції висловився однозначно: "Я не маю наміру лобіювати міфічні українські компанії". Маючи на увазі, по всій видимості, "РосУкрЕнерго" і "Укргаз-Енерго" ...
Однак тема труби - ще не вичерпний пункт плану "революційних пропозицій", розроблених "українськими друзями" за дорученням російських. Попередніми взаємопроникними домовленостями охоплено все: газ, нафта, електроенергія і видобуток. І в кожній із сфер все пропонується переплести так міцно, щоб у "прійдешніх поколінь" і думки не закрався про такий собі праві самовизначення українців у цих напрямках. Насправді в ряді пропозицій, напрацьованих з російською стороною вітчизняної переговорною групою, є раціональні зерна і корисні для економіки України пропозиції. Інше питання, що вони залишаться такими (корисними для економіки України) лише в тому випадку, якщо задумане реалізовуватиметься на базі прозорих схем і підприємств, а не каламутних контор і "господарюючих суб'єктів", найвідомішими з яких займається останні два роки всі спецслужби цивілізованих країн ...
Отже, що пропонується у сфері нафти і нафтопродуктів? Багаторазові зустрічі глави Мінпаливенерго України Юрія Бойка з главою російської "Транснефти" паном Вайнштоком серед інших мали на меті створення україно-російського консорціуму з реверсного використання нафтопроводу Одеса-Броди. В принципі нафтопровід Одеса-Броди в реверсному режимі для транзиту російської нафти через українське чорноморське узбережжя використовується вже кілька років. В останні дні грудня минулого року нафтотранспортне підприємство ВАТ "Укртранснафта" підписало угоду, а фактично прродліла чинна угода з компанією Skilton Ltd на щорічне транспортування по нафтопроводу Одеса-Броди щорічно до 9 млн. тонн нафти на період до 2010 року. Тарифна ставка за такі послуги - усього 6,35 дол (!) За прокачування тонни нафти. Таким чином ситуація законсервована ще на кілька років. Але ініціаторам цієї схеми, підтриманої Юрієм Бойко і його товаришами по "нафтової боротьбі", цього здалося мало. Тому їм дуже хотілося зміцнити своє становище шляхом створення консорціуму для реверсного використання нафтопроводу Одеса-Броди.
У зв'язку з прийняттям 6 лютого Верховною Радою України поправок до Закону "Про трубопровідний транспорт" ця ініціатива (створення консорціуму для експлуатації в реверсному режимі нафтопроводу Одеса-Броди), очевидно, буде піддана ревізії, тому що новий закон вимагає ретельнішого підходу і обхідних маневрів на шляху реалізації ідеї створення нафтотранспортного консорціуму.
Що стосується ринку нафтопродуктів, то, як відомо, урядом України ще минулого року прийнято рішення про створення так званого стабілізаційного фонду нафтопродуктів. Сама по собі ідея не нова і в принципі має бути реалізована в Україні. Принаймні, в Європі та США всі країни мають стабілізаційний фонд нафти і нафтопродуктів хто на 30 днів, а хто і на 90. Це, серед іншого, допомагає державам використовувати інтервенції нафтопродуктів на внутрішній ринок для стабілізації ціни в період криз. Інша справа, що в Україні під цю саму схему створення стабілізаційного фонду нафтопродуктів самим прямим чином намагаються підв'язати "РосУкрЕнерго". Як? За допомогою придбання її дочірньою компанією "Укргаз-Енерго" активів нафтопереробних заводів і переробкою на них нафтової сировини. (А крім того, ходять чутки про те, що "РосУкрЕнерго" має намір викупити частину в "Укрнафти" для того, щоб потім "Укрнафта" викупила українську частину РУЕ, як це влітку минулого року зробив "Газпром", коли викупив російську частину компанії Аrosgas ?). Результати цієї переробки, тобто нафтопродукти, планується направити в стабілізаційний фонд. Але ось що цікаво: автори проросійської ідеї входження в український нафтовий ринок компаній із російським капіталом планують для закупівлі нафти використовувати доходи ВАТ "Укртранснафта". Таким чином, якби ідея створення нафтотранспортного консорціуму і придбання нафтових активів компанії "Укргаз-Енерго" була реалізована, то більша частина українського ринку нафти і нафтопродуктів опинилася б у повній залежності від бажання власників цієї компанії та її неукраїнських засновників.
Тепер - про електроенергетику. Ще у вересні минулого року Мінпаливенерго України і ВАТ "РАО ЄЕС Росії" підписали протокол, згідно з яким передбачається об'єднання енергетичних систем країн СНД і європейської UCTE. Насправді це лише відкидає українську енергогалузь на три кроки назад. Справа в тому, що саме Україна, її енергосистема, найбільше серед країн СНД готова до паралельної роботи з частиною об'єднаної енергосистемою європейських країн (UCTE). Тому Росії, щоб отримати вихід на європейський ринок через Україну, а значить, наші енергомережі, - вкрай необхідно пригальмувати Україну на шляху самостійного приєднання до UCTE і спробувати максимально інтегрувати нашу енергосистему з відсталими енергосистемами країн СНД, насамперед Росії.
Кілька років тому Росія всього навсього домоглася роботи на паритетних засадах з Україною на енергоринках Молдови та Білорусі. Не можна сказати, що в цих державах у вказаному бізнесі все прозоро. Але, тим не менш, Україна тоді вдавалося зберігати статус-кво і отримати реальний прибуток від експорту електроенергії в ці країни. Більш того, єдиним експортером електроенергії довгими роками було в Україні спеціально створене держпідприємство "Укрінтеренерго". Саме через нього експортувалася вся електроенергія з України, зокрема, в східноєвропейські держави, а прибуток отримувала українська казна. Тепер же нові апологети від електроенергетики домагаються підписання контракту на експорт електроенергії від "Укрінтеренерго" в Угорщину до одного із співзасновників "РосУкрЕнерго" та її попередниці EuralTransGaz. Подібні ж контракти на сотні мільйонів мегават підписані і з компаніями, які експортують газ до Словаччини і Румунії. Таким чином, держава Україна втратила доходи від експорту електроенергії і може втратити саму можливість надалі самостійно експортувати свою електроенергію без оглядки на бажання РАО "ЄЕС Росії" і "РосУкрЕнерго".
Що стосується видобутку і так званого "обміну активами". Мова не йде про доступ до труби в обмін на доступ до російських родовищ газу. Мухи - окремо, котлети - окремо. Юрій Бойко зі своїми візаві обговорював можливість українського видобутку на російських родовищах в обмін на доступ росіян до Чорноморського газового шельфу. Від компанії VENCO вже нікуди не дітися. Оскільки тендер вона виграла (як - інша справа) і якусь частину шельфу по підписанні договору отримає в розробку. А далі, як кажуть, розлити море. Рифів у цьому процесі є маса. Які компанії їх обійдуть, а які держави на них напорються, ми очевидно, скоро дізнаємося. Що ж до особливостей національного полювання на російський газ, та й нафту, на російській території, то про це добре обізнані відчайдушні голови, які намагалися цим займатися, - американці, британці, італійці та німці. Загалом, не радять вони. Може заздрять нашим перспективам? До речі, дещо про ці перспективи написано в цьому ж номері "ДТ" у статті "Закон про трубу: як залатати дірки".
Стверджувати сьогодні, що все це Віктор Янукович: а) готовий схвалити; б) готовий схвалити унаслідок своєкорисливістю, - не можна. Але в тому, що знавці приготують для себе на базі цього каламутного варива "царську" юшку - можна не сумніватися. Чи не тому досі в країні немає не лише баланс газу, а й баланс енергоринку як такого? А всі документи, пов'язані з його формуванням, ховаються від суспільства та експертів за сімома замками. І до речі, не в президентських, не в прем'єрських і навіть не в міністерських сейфах. А в сейфах тих же сумнівних компаній. Януковичу ж, стурбованому падінням рейтингу і зростанням електорального невдоволення, обіцяють в обмін "за все" дешевий газ. Можливо, політик і піде на такий обмін, державний діяч - ніколи цього не зробить.
Також читайте на цю тему:
Ющенко у ФРН: До нього підсів ближче Путін