Відео дня
Як благородного витязя Луценко скоморох Шуфрич ображав
Отже, Юрій Луценко, який не є тепер ні високопоставленим членом уряду, ні видним партійним функціонером, став регулярно влаштовувати прес-конференції, роздавати інтерв'ю журналістам і приймати участь в популярних політичних телепрограмах. Проте одна справа спілкуватися з представниками мас-медіа, які, в основному, доброзичливі до колишньому колезі, і зовсім інша - прямоефірні перепалки з нелояльними і лукавими політиками.
Чому я від Януковича не пішов
У такому відміну могли переконатися, зокрема, телеглядачі "Свободи слова" на каналі "ICTV". Коли Юрій Віталійович надмірно рознервувався і від того виглядав вельми не імпозантно. А найбільше неприємностей доставив екс-міністру МВС новий міністр МНС Нестор Шуфрич, якого опозиційні політики вже давно і дружно нарекли блазнем, блазнем і пустословом.
Але в тому то і полягало майстерність, скажімо, придворних блазнів, що серед безглуздого, веселого балагурства вони примудрялися вставляти деколи влучні критичні шпильки на адресу когось з могутньої королівської свити і навіть самого монарха.
Коли пан Шуфрич пропагував перед минулими виборами борщ з апельсинів - це було смішно. Також ніхто із запрошених Савіком Шустером всерйоз не сприйняв маніпуляції веселого міністра з показниками прожиткового мінімуму і мінімальної зарплати в 2005, 2006 і на 2007 роки. Якими він намагався переконати аудиторію у поганому житті народу при Тимошенко і Єханурова - у порівнянні з наміченими благами при Януковичі.
Але от нагадування Нестора Шуфрича про невиконану обіцянку Юрія Луценка, що він, як непримиренний антикорупціонер, ні за що не залишиться в уряді Януковича, до гумористичних примовок не віднесеш. І не випадково після цього і деяких інших закидів у Луценка перехоплювало подих, і він тимчасово втрачав (з бризканням слиною) дар розміреним мови.
Який конраргумент Юрія Віталійовича? Так, він не хотів бути міністром МВС при Януковичі, але його попросив про це сам Президент Ющенко ...
А чи не соромно, пан Луценко? Робити чесні очі і імітувати праведну тремтіння в голосі при цьому безглуздому виправданні? Чи не так "переконливо" виглядатиме мотивація свого вчинку підлітком, потягли у сусідки гаманець - я не люблю красти, але старший товариш сказав, що "треба"? А чи не спадало вам на думку, що дане побажання вже давно розгубив народну популярність Президента було пов'язане, головним чином, з турботою його оточення про власну безпеку, в сенсі - безкарності?
До речі, Луценко, як і інші вітчизняні політики, співаючі часом дифірамби Ющенко, наносять шкоду власній репутації - з урахуванням від'ємного балансу довіри українців до Президента. Чи вони не згодні з думкою більшості співвітчизників, що значна, якщо не левова, частка відповідальності за сьогоднішню кризу в Україні лежить на главі держави?
Всі бандити на волі, а в іншому, прекрасна маркіза ...
Так, шановний Юрій Віталійович! Ви, начебто, не забруднити в корупції за час керівництва міліцейським відомством, ви прибрали звідти багатьох злодюжок і негідників, ви неодноразово говорили правильні речі. Це добре. Але чи достатньо згаданих досягнень, щоб "пишатися" своєю службою на головному міліцейському посту?
Адже ви зробили або, навпаки, не зробили також багато такого, через що українці можуть задати велику кількість неприємних вам питань. На зразок тих, що озвучив у телеефірі Шуфрич.
Обіцянка "бандитам - тюрми" не виконано. Ви стверджуєте, що в тому не винні - кримінальні справи гальмувала генпрокуратура. Однак чому ви, Юрій Віталійович, користуючись великою повагою президента Ющенка, не переконали його в необхідності швидкого зміщення Піскуна (про це волала вся країна!) І призначення на пост генпрокурора не "слабкого", з ваших слів, Медведько, а принципового і вольового керівника ?
Якщо вас не послухав Віктор Ющенко, то чому ви не повідомили про це громадськості і не пригрозили Президенту своєю відставкою у разі неприйняття відповідного кадрового рішення? Адже через протидію Піскуна і Медведько не просувалися справи про фальсифікацію президентських виборів, не розслідувалися належним чином справи про вбивство Гонгадзе, отруєння Ющенка, корупції Кучми та інших високопосадовців держчиновників. Або - згадаємо вищенаведене порівняння - "старший товариш" сказав: "Не треба"? І ви взяли під козирок? ..
Чому, зокрема, маючи переконливі письмові свідчення колишнього глави ФДМУ проти Кучми, ви мовчали про це, поки в ЗМІ не з'явилися матеріали допитів Чечетова? Та й після того, все обмежилося лише парою ваших заяв?
Ви, пане Луценко, невпинно розповідаєте про свою принциповість. Чому ж ви обрали для себе страусину позицію під час корупційного скандалу восени 2005 року? Коли ряд політиків гучно заявили про численні зловживання осіб з найближчого оточення Президента?
А де була ваша принциповість після журналістських розслідувань про шикарному життя-буття сина Ющенка - Андрія? Або у зв'язку з нападом двох хуліганів, які роз'їжджали на автомобілі першої дружини Віктора Андрійовича, на працівника прокуратури в центрі Києва?
Також досить цікаво було б почути думку головного міліціонера про газову угоду від 4 січня 2006 року з сумно відомою фірмою "РосУкрЕнерго" і взагалі про діяльність тодішнього глави "Нафтогазу" пана Івченка. Або могутньої української міліції нічого про це невідомо?
Подібних запитань до екс-міністра МВС у громадян України накопичилося чимало. Балакучий Юрій Віталійович не дав по них переконливих роз'яснень. Зате він не забув проінформувати громадськість - коли це було комусь для чогось потрібно - про пронафталіненого справі ЄЕСУ чи про туманні проблеми з законом у депутатів опозиційних до влади партій.
Згубна самооборона
Думка де в чому покаятися перед народом, який під час і недовго після Майдану "любив, сподівався і вірив" (завдяки, в тому числі, клятв Луценко), а потім опинився "принижених і ображених", схоже, не приходить Юрію Віталійовичу у голову . Зате він посилено взявся рекламувати останнім часом свій новий політичний проект - Громадський рух народної самооборони. Який, до речі, повністю відповідає сьогоднішнім поглядам "нашоукраїнців" - опозиція до уряду і "антикризової коаліції", але підтримка "народного" Президента Ющенка.
Головний аргумент на користь створення такої об'єднавчої демократичної сили, на думку Луценка, в тому, що Україна остаточно розгороджена на дві частини - по берегах Дніпра. І, мовляв, жителі як півдня і сходу, так заходу і центру країни хоча і можуть розділитися у підтримці лівих чи правих політичних сил, але тільки в межах свого регіону. Отже, "регіонали" можуть втратити частину електорату у випадку, скажімо, дострокових парламентських виборів, але він перейде чи не до демократам (оранжевим), а до таких як Вітренко. Тому, мовляв, і потрібно непартійний опозиційний проект.
У даному тезі Юрія Луценка дві очевидні помилки. По-перше , більшість українців мало цікавлять політичні відтінки партій. Нещодавно в країні була лише одна всім відома строго ліва партія - комуністи. Але тепер, після альянсу КПУ з олігархами, не залишилося й цього різнобарв'я.
Головна ж відмінність всіх сьогоднішніх українських партій - і на цьому потрібно акцентувати увагу - аж ніяк не ідеологічне. Одні партійні лідери дійсно прагнуть у владу для демократичних перетворень і поліпшення життя народу, інші ж рвуться до неї всього лише для власного збагачення - шляхом дерибану скарбниці, ухилення від сплати податків, "прихватизації" та іншої корупції.
І якщо українські політики-демократи не будуть займатися побудовою і випинанням власних проектів, а згрупуються навколо єдиного, найбільш авторитетного політичного центру, і проведуть потужну роз'яснювальну роботу, то результат у вигляді зростаючого рейтингу опозиції не забариться позначитися. Не потрібно вважати жителів півдня і сходу України людьми недалекими. Вони підтримають того, хто не злодій, не "про ФФ ессор "і не дражнить як попало народ реабілітацією УНА-УНСО, визнанням голодомору, догмою єдиної державної мови, вихвалянням НАТО, об'єднанням церков і т.п. Все це проблеми третьорядні і зараз не до них.
По-друге, на роль нейтрального демократичного лідера найменше підходить саме Юрій Луценко. Адже він один з колишніх лідерів Майдану, улюбленець "помаранчевого" Президента Ющенка, сам виходець із західної України (уродженець Рівного, навчався у Львові) і плюс до цього - поставлені вище питання.
Невже все це Юрію Віталійовичу незрозуміло? Адже його ідея з народною самообороною тільки розпорошити ще більше голосу українців, які прагнуть до перемоги демократії в державі?
А може, мають рацію ті, хто стверджують (як Нестор Шуфрич) про "великої любові" Юрія Луценка до високих крісел, будь то в уряді чи в партійному житті? І тільки цим (якщо не чиїмось замовленням) пояснюється його новий політичний почин?
Жалко, якщо так. Адже ніхто не скаже, що політичний поїзд Луценко остаточно пішов. Просто на даному етапі, після не дуже переконливого - під девізом "особистої відданості" Президенту Ющенко - періоду міліцейської діяльності, не варто було б Юрію Віталійовичу претендувати на перші ролі в демократичній опозиції.
І адже є, з кого взяти приклад молодому політику. Чому б ні відкинути в тривожний для держави момент особисті амбіції і ні включитися в роботу на загальне благо, як це зробив колишній його соратник і вчитель - Йосип Вінський, чи ще один "старший товариш" - Віктор Пинзеник? І приносити своєю енергією користь, а не шкоду?