Тігіпко. Президентська спроба
Талановита людина повинен бути талановитий у всьому. Особливо у своїх політичних поглядах. Ну погодьтеся, що майже всі гасла вже сказані, все що тільки можна - народу вже обіцяно. Залишилося тільки втілити все це і почати щасливе життя.
Тому мати одну політичну основу, одне політичне кредо - в принципі нецікаво, та й не вигідно з політичних міркувань.
І слідуючи тією ж логікою, можна завити, що олігарх може любити заробляти гроші, але не зобов'язаний любити тільки одну партію або бути апологетом якогось одного політичного погляди. Тим більше, якщо точку зору можна вигідно продавати.
Інакше навіщо було б відомому олігарху і кандидату Сергію Тігіпку йти в президенти?
Країні він, звичайно, не раз демонстрував свої організаторські та економічні можливості, але не забував і про своїх владних амбіціях.
Мабуть, Тігіпко - людина, з народження пристосований до цієї стихії. Свій перший керівний пост він зайняв відразу ж після армії, в далекому 1984 році. Тоді це була скромна посада заступника директора з навчально-виховної роботи в Дніпропетровському механіко-металургійному технікумі.
Але не втримався майбутній олігарх на даному посту і рвонув ближче до партійної, незламної лінії, ставши пізніше завідувачем відділу пропаганди й агітації Дніпропетровського обкому комсомолу. А ще пізніше, мабуть, по досягненні чималих успіхів на даному поприщі, його просунули трохи вище - до рівня першого секретаря Дніпропетровського обкому ВЛКСМУ.
Тігіпко, згідно своїм амбіціям і здібностям, напевно пішов би й далі, якби не розвал СРСР. Однак затяжного періоду "акліматизації" до нових умов існування у героя цієї статті не було. Так, йому вдалося прожити цей період, не торгуючи на базарах, що не засновуючи кооператив, що не роз'їжджаючи по закордонах в якості човникарів. Його здібностей і життєвих навичок цілком вистачило на відносно скромне місце заступника голови правління комерційного банку "Дніпро".
А вже 1992 році він став главою правління "Приватбанку".
Вражає. Такі стрибки в кар'єрі не всякому вдається зробити за все життя, а тут всього за три роки з лав ВЛКСМ да в банкіри, і не просто так, а в правління ... І не можна не враховувати, що роки для людей, які вміють забивати великі гроші, були не зовсім легкі. Ті, хто не вмів себе захищати або домовлятися - довго не жили.
Мабуть, ця вездеходность новоспеченого банкіра відкрила йому двері в приймальню президента. Тігіпко став консультантом глави держави з питань грошової політики. І вже в 1997 у нього вже почесний державний пост - віце-прем'єр з економічних питань.
Але якщо надати значення дат, а не високим постах, то відразу згадається, що кар'єра у владі у нашого олігарха почалася в 1994 році, в рік обрання президентом Леоніда Кучми. Ось чому Тігіпко увійшов у владу практично без опору.
Після розтину козирів в особі Кучми, розповіді про подальші продвижениях трохи більше нудні, але досить показові.
У тому ж 1997 він призначений заступником голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, членом Вищої економічної ради Президента України. Ну а в 1999 нинішній олігарх стає віце-прем'єр-міністром.
Правда, вже на наступний рік, незважаючи на те, що його покровитель все ще Президент, він поспішає стати депутатом. Але даний маневр згодом приведе його в стіни Нацбанку України.
Далі - більше. Тігіпко потім знову відходить від справ державних і занурюється в будівництво власної фінансової імперії.
Однак у паузах між займаними їм держпостах і ховається найцікавіше властивість саме цього олігарха. Він ніби і з політичною силою - і як би не з нею.
Згадайте, був 2004 рік - пік політичного напруження в Україні. Між двома кандидатами в президенти - не просто протистояння, на кону - не просто перемога на виборах. І махінації на цих виборах досягли такого розмаху, таких масштабів, що заперечувати їх не мало ніякого сенсу. Тігіпко знайшов собі місце за своїм організаторським здібностям і очолив виборчу кампанію Партії регіонів, і при цьому ще до остаточного вирішення всіх післявиборчих спорів він примудрився вийти сухим з ??тієї непростої політичної ситуації.
У цьому зв'язку цікаво, що на сайті, присвяченому Тігіпка-кандидату, цей яскравий епізод його життя відсутня. Може, забув? А може, це про незначну деталь для людини з непохитним характером і дуже м'якою і тактовної політичною позицією?
Позиція Тігіпко настільки м'яка, що до нього, колишньому помічнику регіоналів і Тимошенко, як свого кандидата в президенти, придивлялися і комуністи, і соціалісти.
Як би там не було, олігарх знову хоче вкусити влади, на цей раз президентської. Йому вкрай необхідно довести, що і один у полі воїн, особливо якщо цей воїн вміє домовлятися. Благо грошей на ці вмовляння поки вистачає.