Мафія безсмертна!

Тривалий парламентська криза, супроводжуваний сепаратними переговорами між представниками "помаранчевого" та "біло-блакитного" таборів зайвий раз доводить, що вплив фінансово-промислових кланів на політику і долі країни не зменшилася. Просто замість впливових колись ФПГ Суркіса, Пінчука і Литвина, можливість лобіювати власні інтереси, використовуючи адмінресурс, отримали бізнесмени від нової влади. Одночасно посилила свою присутність у законодавчій владі всіх рівнів донецька група.

Відео дня

Нагадаю, що за результатами виборів Партія регіонів отримала 185 місць (у парламенті минулого скликання їх було 68), а НСНУ - 86. Безумовно, нечисті на руку бізнесмени, які хочуть використовувати владний ресурс для збільшення власних капіталів, присутні і в інших блоках і партіях, потрапили до парламенту. Однак тверде небажання СПУ і БЮТ вступати в переговори з Партією регіонів можна вважати свідченням того, що інтереси "грошових мішків" не можуть змінювати позицію цих фракцій. Наприклад, Тимошенко пригрозила "відступників" і "порушників спокою" безжально виключати з фракції.

Ситуація з жалюгідним станом переговорного процесу показує, що особисті інтереси окремих депутатів знову визначають політику фракцій і превалюють над інтересами нації. Отже, існує реальна загроза, що нова Рада успадкує від попередньої такі негативні явища, як корупція та лобізм.

Натяк на це - заяви одного з лідерів ПР Євгенія Кушнарьова про неминуче розкол у демократичних фракціях і появі групи позафракційних депутатів, яких уже чекають у таборі політичних опонентів. І чи не були спробою запустити корупційний механізм Партією Регіонів її "туалетні" переговори з деякими членами помаранчевих фракцій у пошуках "слабкої ланки" у демократів, підкріплені обіцянками матеріалізованої "подяки", про які заявила Тимошенко?

На жаль, тема відвертою корупційності розчинилася, викриттів ні з однією з сторін не послідувало. А жаль. Упущений шанс перервати принизливу для демократичного парламенту традицію. Як бачимо, нічого краще давно випробуваного підкупу новообрані парламентарії не придумали. Ймовірно, з точки зору тих, хто прийшов у владу нових і старих кланів особисті економічні інтереси стоять цих матеріальних і моральних витрат.

Як не прикро, але корупція у владі - одна зі складових і західної політичної культури, на яку ми намагаємося орієнтуватися. Згадаймо останні скандали навколо Роландаса Паксаса, Герхарда Шредера і Сильвіо Берлусконі. Західна демократична громадськість приділяє багато уваги боротьбі з безкоштовними походами політиків на футбольні матчі чи в перукарні, але вона безсила зупинити кровопролитні військові компанії, що проводяться Джоржем Бушем в Іраку і Афганістані. А адже вони явно служать економічному процвітанню окремих осіб на владному олімпі США, і безпека держави тут абсолютно ні при чому.

Неодноразово в пресі просочувалися викриття про те, що вигоду від воєн отримують нафтові компанії, близькі до Кондолізі Райс, колишньому керівнику нафтового гіганта "Chevron", і нинішньому віце-президентові Діку Чейні, донедавна очолював техаську нафтову компанію "Halliburton Corporation". Не залишилися осторонь і різні охоронні фірми, начебто DynCorporation, які отримують від оборонних відомств США багатомільйонні контракти на охорону нафтопроводів і американських урядових установ в Іраку. Причому американські чиновники укладають подібні контракти з приватними структурами напевно не безкорисливо.

Фінансова олігархія завжди надавала серйозний вплив на політику, і з цим вкрай рідко вдавалося небудь вдіяти. Сімейства Рокфеллерів і Дюпонів (збройові магнати, їх компанія притягувалася до створення атомної бомби) ніколи не приховували, що фінансують Республіканську партію США і впливають на висунення кандидатур на пост президента від цієї партії. Крім того, американська преса звинувачувала Рокфеллерів в тому, що вони фактично керують Конгресом через підставних осіб і навіть залучають ЦРУ для забезпечення безпеки свого майна і капіталів за межами США.

Дюпонів газетярі називали не інакше, як "торговцями смертю", звинувачуючи їх у тому, що вони наживаються на кожній війні, в якій брали участь Сполучені Штати. Проти належних їм компаній не раз порушувалися антимонопольні процеси, але їм завжди вдавалося виходити сухими з води, користуючись прямим заступництвом військових.

Інший відомий представник американських олігархічних кіл Генрі Форд був вхожий в кабінет президента Вільсона (правда, йому не вдалося запобігти втягування США у Першу світову війну) і повністю підпорядкував собі влада штату Мічиган (там розташовувалися деякі його заводи), спираючись на створений ним озброєний загін з 600 чоловік. Місцева поліція нічого не змогла з цим вдіяти. Невдачею закінчилися і спроби держави домогтися дроблення явною комп'ютерної монополії Microsoft, створеної Біллом Гейтсом, найбагатшою людиною в світі. Влада виявилася безсилою перед міццю бізнес-інтересів. І це незважаючи на те, що роботу слідчої комісії негласно курирував сам президент Клінтон.

І все ж у США влада фінансової олігархії ніколи не досягала таких масштабів, як в Україні та Росії. Причин тому декілька. По-перше, американці не на словах, а на ділі борються з корупцією та лобізмом. Кожен претендент на скільки-небудь значний пост в президентській адміністрації проходить "спеціальну перевірку" ФБР.

Він зобов'язаний заповнити безліч різних форм, анкет та інших документів, вказавши при цьому не тільки інформацію про займаних ним раніше посадах, банківських рахунках і грошових вкладах, належать їй та її родичам, а й відповівши на питання, чи не вживав він наркотики і не вдавався Чи до допомоги психіатра, починаючи з вісімнадцятирічного віку.

Федеральне бюро по своїх каналах перевіряє отриману інформацію, і якщо знаходить небудь невідповідність, на подальшій політичній кар'єрі людини можна ставити хрест на довгі роки. Незрозуміло, правда, яким чином крізь "спеціальну перевірку" на ключові державні посади зуміли просочитися колишні нафтові магнати, чиї дії в Іраку дуже змахують на відверту лобізм.

У 2004 році губернатор штату Коннектикут і його заступник були викриті в корупції. Виявилося, що кілька приватних компаній, в обмін на урядові контракти, безкоштовно відремонтували заміський котедж керівника штату, встановивши в ньому ванну з підігрівом. Заступник губернатора, за ті ж контракти отримав золоті монети. Він був заарештований і відданий під суд, а губернатор змушений був піти у відставку. Наскільки дрібними здаються ці зловживання на тлі багатомільйонних "пустощів" з державними коштами нашої влади.

В Україні всі корупційні скандали навколо президента Кучми і його оточення закінчувалися нічим. Максимум, що провинилися чиновників переміщали на нижчі посади, та й то - тимчасово. Більш радикальним був результат корупційного скандалу з "любими друзями" Ющенка. У відставку були відправлені всі, і обвинувачені, і обвинувачі, але знову-таки, покараний не був ніхто.

По-друге, західні держави намагаються не допускати створення великих монополій, що обмежують вільну конкуренцію і впливають на ціноутворення, а, отже, на економіку і політику країни в цілому. Так, на початку ХХ століття президент Теодор Рузвельт організував антимонопольні слухання проти найбільшого в країні залізничного магната - "Північної корпорації цінних паперів", що належить Рокфеллерам і Морганам. Він зумів не тільки скасувати цю компанію, що заважає вільній конкуренції, а й запровадити законодавство, яке поклало кінець фінансового сваволі на залізницях.

В Україні ж Антимонопольний комітет чомусь регулярно не помічає відвертого змови російських нафтотрейдерів або вітчизняних сільськогосподарських магнатів. Народу через це доводиться щоразу платити з власної кишені за штучно дорожчаючий бензин, м'ясо, цукор та інші продукти, проїзд залізницею і нав'язувані монополістом "продовольчі пайки", забезпечуючи надприбутки господарям нечисленних компаній-постачальників. Свіжий приклад - махінації майже на $ 2 млн. з реалізацією цукру, отриманого з контрабандно завезеного в Україну цукру-сирцю, в яких замішані керівники і співробітники ДПАУ, про що написала газета "Бізнес".

Аж ніяк не другорядною для США проблемою є співпраця представників правоохоронних органів, чиновників і політиків з організованою злочинністю. Наприклад, розслідування скоєного в липні 1912 року в Нью-Йорку вбивства відомого азартного гравця Германа Розенталя розкрило кричущі факти встановлення таємного контролю поліції і корумпованих чиновників-демократів над нелегальним гральним бізнесом і проституцією. Організатором цього вбивства виявився ... поліцейський - лейтенант Чарлі Беккер, вимагання якого і викривав через пресу загиблий Розенталь. Незважаючи на всі спроби зірвати наслідок, міському прокурору вдалося-таки відправити Беккера і чотирьох його спільників-гангстерів на електричний стілець. Ситуація, майже нереальна для України, де за грати вкрай рідко потрапляють боси кримінального світу, не кажучи вже про курують їх правонарушителях в погонах.

У 1997 році в Запоріжжі за стрілянину у людному місці був затриманий відомий бандит "Гітлер", звинувачений за ст.102 КК України та постав перед судом. Однак незабаром він був звільнений прямо із залу суду, відбувши термін покарання в 7 місяців і 21 день, проведених ним у СІЗО. За словами самого "Гітлера", настільки чудове звільнення коштувало йому $ 100 000.

У 2003 році Запоріжжя потряс скандал, пов'язаний з викриттям "наркомафії в погонах". В результаті декількох спецоперацій під арештом виявилася представницька група співробітників ВБНОНу (Відділ по боротьбі з незаконним обігом наркотиків), в чині не нижче майора, включаючи двох районних начальників. При затриманні у "борців з наркотиками" були вилучені великі дози опію та макової соломки, призначені для реалізації серед запорожців. Натхненник і організатор цього "міліцейського наркоторга" - підполковник, начальник обласного ВБНОНу, подався в біга, але незабаром був спійманий і відправлений до СІЗО. Правда в ув'язненні він нудився недовго і незабаром був відпущений під підписку про невиїзд (за чутками це обійшлося йому в $ 50 тис.) Судовий процес над його спільниками проходить у закритому режимі і не виключено, що не закінчиться нічим серйозним.

Відчули різницю? І таких історій можна пригадати не один десяток, причому по кожній з двадцяти чотирьох областей та Криму. Так, садити мафіозі завжди було справою нелегкою, але правосуддя такого печерного рівня як у нас існувало в Сполучених Штатах в ХІХ, ну, максимум, - на початку ХХ століття. Правда, і воно мало деякі особливості, що змушували його працювати більш справедливо. Так в 1890 році в Новому Орлеані за вбивство міського начальника поліції, який розслідував кримінальну діяльність двох сицилійських сімейств, було заарештовано 19 мафіозі. Однак судовий процес над ними не виправдав покладених на нього надій. Свідки і присяжні були підкуплені або залякані, в результаті чого 16 гангстерів виправдали, а щодо інших журі розійшлося в думках. Але така поблажливість суду не врятувала бандитів від заслуженого покарання. Дізнавшись про вердикт, натовп розлючених і збройних городян штурмом взяла в'язницю, в якій містилися злочинці, і лінчував 11 осіб (прошу не сприймати це як заклик!) Після цього випадку про мафію в Новому Орлеані не чули ще дуже довго.

Наш народ свою "братву" не карає, а ... робить її депутатами парламенту, або, на худий кінець, місцевих рад. Нью-Йорк і Чикаго знали багатьох впливових босів мафії, таких, наприклад, як Аль Капоне, Щасливчик Лучано, дон Віто Дженовезе (зауважу, що всі вони завершили свою кар'єру у в'язниці). Але нікому з них і на думку ніколи не спадало шукати порятунку за депутатською недоторканністю і висувати свої кандидатури на пост мера, губернатора штату або сенатора. Вони вважали за краще вести непублічний спосіб життя, лобіюючи власні інтереси через підконтрольних їм чиновників-маріонеток з чистими біографіями. У 1971 році один з бандитських ватажків, Джо Коломбо, був навіть покалічений за те, що вирішив стати публічною особою і привселюдно заявляв, що мафії не існує.

У нас же виборець віддав більшість місць в парламенті партії, чий передвиборний список пістрявив іменами нечистих на руку чиновників і людей з кримінальним минулим. Але якщо під час виборів 2002 і 2004 років люди далеко не всі могли знати про своїх обранців, то тепер багато чого стало відомо. Згадаймо, як міністр внутрішніх справ Луценко, подорожуючи з каналу на канал, розповідав про "героїв" різних виборчих списків. Так у чому ж справа? Невже хтось ще всерйоз сподівається, що прийшов до влади бандит змінить чиєсь життя на краще? Ну, крім своєї, зрозуміло.

Андрій Гайдай

Фото: Обкладинка книги Бориса Пенчука "Донецька мафія"