Відео дня
Чого не сховаєш за газовою завісою?
Однак останнє загострення відносин між Україною і Російською Федерацією з лінії розлому "газ і його транзит" знову грунтовно псує нерви не тільки високопоставленим чиновникам, але також і всім громадянам. Мало кому охота залишатися без тепла під кінець лютого, та ще й розгорається епідемія грипу так недоречно ...
Ось тут і спливає питання про відповідальність і рішучості - в першу чергу, для глави держави і гаранта наших з вами прав і свобод. Ким буде в масовій свідомості Ющенка, якщо допустить такої вже малоймовірний (у світлі останніх домовленостей 12 лютого), але катастрофічний для країни сценарій розвитку подій?
Як ви думаєте, що скаже йому в такому випадку цей самий народ на виборах 2009 (або 2010?) Року (будемо сподіватися, що тільки президентських, хоча не виключено, що з 2006 року в Україні встановиться "хороша" традиція проведення дострокових парламентських виборів) ? У бюлетенях для голосування поки немає того напрямку, куди українці можуть послати такого гаранта.
Враховуючи вищевикладене, для Ющенка ці дні - момент істини. В умовах, коли уряд Тимошенко і топ-менеджмент НАК "Нафтогаз України" продовжують демонструвати повну безпорадність (або войовничу неконструктивність?) В питаннях газових відносин з північним сусідом, у Президента залишається наступний вихід - взяти всю ініціативу в свої руки. Що 12 лютого в Москві він і спробував зробити. Для Ющенка як фігури політичної життєво важливо придбати в очах української громадськості статус миротворця - такого собі доброго і дбайливого "батька сімейства", здатного легко і швидко навести порядок після пустощів та пустощів неурядових діточок - Тимошенко і Ко.
Поки це Президенту вдається. Але наскільки можна бути впевненими в завтрашньому дні? Не може ж глава держави бути "черговим пожежником" в найбільш складних відносинах двох країн - газових.
У лінії поведінки впертою і норовливої ??Леді Ю можуть бути непрогнозовані для гаранта вектори. Адже недарма Президент фактично не пустив прем'єра 6 лютого на переговори до Москви, що було заплановано. Він спочатку сам повинен "навести мости" з росіянами, щоб, з одного боку, не дати ЮВТ зайвий привід для піару в разі її успіху (особливо у світлі невблаганно наближаються президентських виборів), а з іншого - зберегти існуючі посередницькі структури. Слід також згадати завзятість Тимошенко в небажанні визнати факт заборгованості української сторони перед "Газпромом" в 1,5 млрд дол: лише напередодні візиту Ющенка "залізна леді" таки зважилася погодитися з доводами Купріянова - Міллера, не відмовляючись, однак, від своєї головної наративної ідеї - усунення "РосУкрЕнерго".
Те, що за красивими і привабливими для електорату фразами про прозорість і справедливості в поставках газу в Україну ховається насправді шкурний інтерес просто замкнути всю цю схему на собі, відібравши у точно таких же "дерибанщиків", у думаючих людей сумніву не викликає. Однак такий перерозподіл "годівниці" аж ніяк не посміхається Президенту, пов'язаному таємничої ниткою з нинішніми власниками "РосУкрЕнерго" і "УкрГаз-Енерго".
Відзначте також характерний момент: 12 лютого в Москві у складі вельми високопоставленої делегації все ж не було Тимошенко. Воістину, як це у когось взагалі повертається язик висловлювати такі крамольні думки, як суперництво і протистояння між прем'єром і Президентом?!?! Нісенітниця, не інакше.
Повернемося все ж до розгляду іншого сценарію розвитку подій. Ющенко пообіцяв почати погашати борг за листопад - грудень 2007 року вже з 14 лютого.
Практична реалізація цієї домовленості з українського боку лежить на Кабінеті міністрів, "Нафтогазі" та інших держструктурах. Зрозуміло, що сам Президент цими питаннями безпосередньо не займається в силу своїх повноважень.
Чи є гарантія, що процес погашення заборгованості не буде просаботірован з боку уряду і залежних від нього і від Тимошенко безпосередньо установ і чиновників? У яке положення ризикує потрапити Ющенко, маючи таких ненадійних партнерів по владі? До якого саме плінтуса впаде його авторитет усередині країни і за кордоном, якщо Президент "проотвечается за базар"? А зовнішньополітичний фактор у всій цій трагікомедії важливий: чиновники Єврокомісії та керівники найбільших газових корпорацій Європи - Gaz de France, ENI, E.ON-Ruhrgas та інші - днями відкрито висловили своє роздратування на адресу України з приводу тривалого конфлікту.
Віктор Андрійович, набрався сміливості в 2007 році і який відправив у небуття парламент п'ятого скликання, такого навіть для України виходить з ряду геть сорому явно не допустить. Які у нього є в наявності механізми оволодіння ситуацією? Так аж до введення надзвичайного стану! Не кажучи вже про новий розпуск Верховної Ради, відставки уряду ...
"Але це ж неправомірно!" - Обуріться ви. Так, може, і немає для цього достатніх юридичних підстав, повноважень і компетенції ... Але хіба це головне в справі побудови демократичної держави і громадянського суспільства?! Було б бажання, а бувалі президентські юристи та радники, загартовані в боях за укази про розпуск парламенту навесні - влітку 2007 року і деякі інші, м'яко кажучи, спірні з правової точки зору акти гаранта, вже точно не підведуть і знайдуть 150 - відсоткове обгрунтування навіть для введення надзвичайного стану. Тим більше в умовах повного паралічу судової системи на вищому рівні.
І газова криза тут буде лише приводом. Адже головне - це утримання влади, бажання бути на її вершині і після 2009 року. А взагалі все це ланки одного ланцюга: Віктор Андрійович хоч і латентно, але планомірно і цілеспрямовано відходить від демократичного шаблону. Ну набридло людині бути демократом, що тут не ясно?!
Про це свідчить і завислий десь у Верховній Раді "Закон про Кабінет міністрів" з явним урізанням повноважень цих самих міністрів на користь Секретаріату Президента і РНБО; і плани переписування Конституції з посиленням президентських позицій; і проекти створення Національної гвардії з безпрецедентними компетенцією і технічним забезпеченням при Президентові ...
І на завершення - зовсім невідоме широкому колу. Один з близьких друзів покійного Юрія Кравченка, що спілкувався з останнім незадовго до тієї трагічної смерті, згадує його слова про Віктора Ющенка: "Загнаний в кут, він буде битися, як дикий звір". Сміємо припустити, битися за своє власне виживання, а не за якісь там вигадані демократичні цінності.
Ну це теж не біда: чи не буде демократії, зате буде газ! Для нас, простих громадян, що важливіше?! Звичайно, газ.
Як сказав недавно В'ячеслав Кириленко, "кульки кульками, а Україна просувається в Напрямки Приєднання до Організації північноатлантічного договором". А цьому перевіреному оптимісту можна довіряти.
Загалом-то, нічого нового, принципово небувалого для нашої країни в усьому цьому фарсі немає, тому нехай "маленький українець" спить спокійно, адже, як люблять говорити на "Русском радио", "все буде добре".