Поетом можеш ти не бути, але доктором наук - зобов'язаний

Хто б і скільки не лаяв наш Парламент, а я, як невиправний оптиміст, шукаю в його діяльності добрі справи, благо стає їх з кожним днем все більше. Візьмемо останнє доленосне рішення, облагодіяти найширші кола представників науки і вищої школи і викликало у автора цих рядків полум'яні дифірамби на Фейсбук: "Ура, ура, ура! Вчора, 8 квітня, відбулася подія величезної важливості: Верховна Рада, в суворій відповідності з світової практикою, скасував науковий ступінь кандидата наук! Залишилися тільки два ступені: доктор наук і доктор філософії. А так як усім відомо, що філософія - теж наука, можна тільки вітати нашу країну з раптовим здобуттям цілої армії повноцінних вчених! Від усієї душі вітаю десятки тисяч щасливих співгромадян, що позбулися осоружного кандидатство в науку і стали її гідними врачевателями - доктор! Нехай і далі лікують її від всяких напастей, в тому числі - Нобелівських премій, ніколи нам особливо не загрожували (крім села Нобель, на Рівненщині, де є своя Нобельського премія !) - флагманський прапор їм в руки! ". Тієї ночі мені довго не спалося. Дійшло до того, що включив комп'ютер і дізнався, що український науковий корпус представлений приблизно 90000 кандидатів наук і 13 000 докторів, щорічно поповнюючись ще двома - трьома тисячами щасливчиків. Не стану обтяжувати читача сумній цифрою, хоча деякі дані дуже забавні і дають уявлення про нашій науковій ниві в найширшому спектрі. Так, лише 3% українських вчених виступали в ролі авторів (співавторів) у заявках на отримання охоронного документа на об'єкт права інтелектуальної власності, що побічно свідчить про науковий потенціал інших 97%, геть позбавлених яких би то не було інтелектуальних вишукувань, крім кандидатського або докторського диплома, зрозуміло. У радянські часи стати кандидатом наук було важко, а доктором - і того складніше. Недарма лише кожен десятий проривався до заповітної докторського ступеня. Свого часу нашумів випадок, здається, в Миколаєві, коли старезний здобувач у ході захисту докторської настільки розхвилювався, що помер відразу після оголошення позитивних підсумків голосування. Звичайно, бідоласі не пощастило, але відправився на той світ він - до гордості близьких! - Не кандидат, а доктором. Ще більше були пригнічені його співтовариші, що розраховували на багатий банкет на честь події, а замість цього змушені забиратися голодними васявася ... Більшість кандидатів доживало в цьому статусі до глибокої старості, задовольняючись тим, що наявність наукового ступеня буде неодмінно згадано уважними родичами на холодних могильних плитах вічності. Так було колись, але благословенні нинішні часи! Вітчизняна наука цвіте пишним цвітом - за кількістю університетів ми давно переплюнули всі європейські країни. Правда, для цього ще на зорі суверенності довелося перевести всі ПТУ в інститути, утворивши цілу армію виший, кожен другий з яких отримав право присвоєння вченого ступеня. Тепер, слава Богу, за отриманням цієї послуги не треба вирушати до столиці, а можна домовитися і проплатити у себе вдома. Такі можливості наукового росту, на думку колишнього міністра освіти і науки, досягнуті завдяки тому, що: "Кількість вузів в Україні перевищує кількість вузів у Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Голландії та Польщі разом узятих і це притому, що в Україні близько 45 мільйонів чоловік, а в цих країнах близько 250 мільйонів ". Одне пригнічує: діалектичного переходу кількості освітніх установ у підвищену якість вищої освіти у нас чомусь не сталося. Серед 800 українських вузів так і не знайшовся єдиний, який потрапив би у серйозні світові рейтинги університетів. Наш президент-вигнанець, і сам не чужий (як проффесор) наукових услад, сформулював сей парадокс так: "Чи потрібна нам така велика кількість навчальних закладів і дуже часто низької якості? Відповідь очевидна - ні". А його вірна (аж до другого Майдану!) Соратниця Ганна Герман пішла далі, заявивши, що слід обмежити фінансування Київського національного університету культури і мистецтв, яким керує улюбленець застільної публіки "співаючий ректор" Михайло Поплавський. А ще краще - "скоротити заклад Поплавського як несмак в українській культурі". Тому що немає в світі таких університетів, де б готувалися разом і перукарі, і дипломати ... По мені, неправа колишня служниця радіо "Свобода": адже якщо чимось і відрізняються наші перукарі від дипломатів, то хіба що в кращу сторону, і біда бідних виший не в університеті Поплавського, а в недоукомплектованість вищої школи серйозними науковими кадрами. Часто-густо - жалюгідні кандидати в науку, а от вчених (читай - докторів наук!) - Кіт наплакав. Що ж, рішення Парламенту про скасування кандидатського ступеня виявилося як не можна до речі. Вісімдесят тисяч недороблених радянською владою фахівців прокинулися наступного дня шанованими докторами: хто - наук, а дуже розумні - філософії. Відтепер розплодилися, як гриби після дощу, Виші можуть бути спокійні: кадрове питання нарешті вирішено, а що стали докторами кандидати - кого хошь і чому хошь навчать! Але, як завжди, поруч зі святом сусідить горе: минулого оступінені (тобто справжні!) доктора наук навряд чи сильно радіють, що їх полку багаторазово прибуло. Адже скільки сил, здоров'я, років - пішло на те, що іншим обломилось практично задарма ... Щоб не закінчувати на сумній ноті, порадую читача, що з прийняттям нового закону різко підвищився науковий рівень самого Парламенту. Ні для кого не секрет, що багато народних слуги, потрапивши в це заповітне містечко, першою справою, як у вир з головою, кидаються в вчене оступіненим. Чи то таланти під куполом Ради раптово прокльовується, чи то багато вільного часу у них з'являється. Так що тепер все, що мають кандидатські ксиви (а їх там не менш третини!), Змінять їх на докторські. Непогано це. Адже вчені - є вчені: дивись, припиниться звичний мордобій. Хіба з руки доктору Петі бити доктора Васю в рило?! А через роки після депутатства прийде пора читати безневинним Студіоз лекції про те, як їм вдалося вціліти в ході подій на Грушевського ... Що ж, хвала нашим вченим! Зі святом вас, першопрохідці і підкорювачі світу знань!