Блог | Європопулізм

Популізм буває не тільки рідний. Рідний, вітчизняний - це коли:

вимагають зростання соціальних виплат, не піклуючись при цьому про наявність джерел (кредит і дебет живуть окремо в різних партіях);

кажуть "не кради", даючи при цьому хабарі та обираючи тих, хто не хоче накрадене конфісковувати і міняти суддів, які крадуть;

плутають Парламент і райради, даючи депутатам ВР доручення з питань ліфтів і дахів;

вимагають контакту безпосередньо з депутатом, а не з фахівцями-помічниками, тільки заради того, щоб банально попросити грошей, - це все наше, це все відрижка совка, хоча найактивніша частина електорату любить саме це.

Але є і популізм імпортний. Завезений. Накшталт євроатлантичного, але не тільки.

Коли податками і їхнім адмініструванням витирають ноги об роботодавців і виробників, забуваючи, що без них не буде ні зайнятості, ні зарплат, ні товарів, ні попиту.

Коли вимагають дотримання Податкового кодексу, на таке дотримання не розрахованого, і це загрожує вбити підприємства разом із забезпечуваними ними зайнятістю і продукцією.

Коли тероризують країну нав'язаним їй НДС-ом, об'єктивно шкідливим на сьогоднішньому етапі для української економіки, яка вмирає без попиту, і цей самий попит тупо "побічно" обкладається з наполегливої європодачі.

Коли грошей шукають не у багатих, а у бідних, які дають собі й іншим роботу, але при цьому заважають промгігантам, збиваючи ціни.

Коли нас підсаджують на наркоіглу МВФ, аби слухали і виконували його тупі поради та надмірну самостійність.

Коли голосно кличуть банківську кризу і таким чином її прискорюють/провокують.

Коли так звані цивілізовані країни наполягають на деофшоризації, хоча самі ж направляють в офшори довірені їм капітали щоб уникнути банкрутства довірителів, і розводять у себе на острівних узбіччях своїх крутих країн ці самі офшори для себе та інших.

Коли, гидко підбурюючи вже з іншого боку (теж вважають себе шматком Європи), штучно загострюють мовне питання, висмоктавши з пальця проблему, зростивши з неї війну на порожньому місці і підло ігноруючи незаперечний факт: батьківщина російською мовою - Київська Русь, і не її провина, що вона сподобалася комусь ще, як не провина, що вона випадково сподобалася також і сусідському собаці (наприклад - східноєвропейській вівчарці).