Блог | Мої зустрічі та бесіди з Березовським

Я дзвонив Березовському, коли потрібні були коментарі з приводу смерті його недруга Пола Хлєбнікова. Я дзвонив йому, коли потрібні були коментарі з приводу смерті його політичного покровителя Бориса Єльцина. Я дзвонив йому, коли потрібні були коментарі з приводу смерті його друга і бізнес-партнера Бадрі Патаркацишвілі. Але от коли помер сам Березовський, мені вже не потрібно нікому дзвонити ... По-перше, більше не варто такого завдання по роботі, а під -друге, кому я можу подзвонити з приводу його смерті? .. Перебрав сьогодні свій архів: у мене навіть путньої фотографії БАБа-то і нема. Є одна, де він в оточенні десятків журналістів коментує вердикт суду з приводу програшу позову до Абрамовича 31 серпня 2012, і є інша - з самого першого пікету ще тоді "Стратегії 31" у російського посольства в Лондоні 31 серпня 2010. В якій- то мірою це, може, і символічно. У такій людині, як Березовський, завжди була важливіша вербальна, а не візуальна складова. Коли я жив в Росії, Березовський був для мене не більше ніж людиною з телевізора, незрозумілим і недосяжним. У людській подобі для мене він вперше постав, коли невдовзі після приїзду в Лондон навесні 2003 року я потрапив на слухання у справі про його екстрадицію і висвітлював їх аж до того моменту, як вони були припинені після надання йому притулку в Британії. Пам'ятаю, як після мого матеріалу з посиланням на британське МВС про подробиці його статусу, Березовський подзвонив на "Ехо Москви" (де тоді працював мій друг ddb ) і кричав у трубку: "РИА Новости брешуть!". Але це не особливо вплинуло на наше подальше з ним спілкування: наприклад, в 2005 році в розлогому інтерв'ю він розповів мені про свою поїздку на післявиборчу Україну, а в 2006-му - про плани продати свої бізнес-активи. Хто б що б не говорив , РИА Новости практично ніколи не відмовляло Березовському в майданчику для висловлювань. У мене, завдяки колегам з того ж "Еха", з'явився його мобільний телефон, і я регулярно телефонував Борису Абрамич, благо приводів для цього було предостатньо. Від спростування історії з проханням громадянства ПАР до скандалу навколо бразильського клубу "Корінтіас", від претензій до ВГТРК до показань свідків у справі про смерть Олександра Литвиненка, від заочного суду у справі "Аерофлоту" до позову Самарської області. За десять років роботи у Лондоні у мене було приблизно десятка два інтерв'ю з БАБом на найрізноманітніші теми. Зустрічалися ми з ним і особисто. В основному в судах - за позовом до Абрамовича, за позовом до ВГТРК, за позовом до Фрідману (до речі, разом з ddb , що приїжджали тоді до мене в Лондон). А в березні 2007 року мені разом з колегами-телевізійниками довелося побувати і в знаменитому офісі на Даун-стріт, де Борис Абрамович розповів нам про своє спілкування з російськими та британськими слідчими у справі Литвиненка. Я ніколи не судив Березовського за його вчинки, задуми та підприємства (на це є свої судді: і земні, і ось тепер небесні). Для мене він завжди залишався важливим ньюсмейкером, надзвичайно розумним і хитрим людиною, харизматичним і вольовим персонажем. І наостанок, ще одна історія з моєї книги збігів: про смерть Березовського я дізнався з дзвінка nebo_london . А в травні 2006 року ми саме з нею в лондонському Високому суді висвітлювали судовий позов БАБа до Михайла Фрідману про захист честі та гідності. Березовський то справа виграв і на радощах, мало не під руки взявши нас з Наташею, розповів про свої враження. І одну фразу, сказану ним тоді, я пам'ятаю до цих пір: "Жоден день, прожитий в Лондоні, не може вважатися прожитим даремно" ...