Блог | І знову той же вибір: жити дружно або чесно?

Кажуть, по тостам, проголошуваних в тій чи іншій компанії, можна зрозуміти, де і средь кого ти опинився. Лікарі (і не тільки вони!) Охоче ??п'ють "за здоров'я", як своє, так і щедрих пацієнтів; вчителі - за хороших учнів і батьків; для військових та інших "погонніков" - немає нічого бажанішим обмивки чергових зірочок; але є й компашки, де найбільш популярна особлива здравиця: "Щоб у нас все було, а нам за це - нічого не було!". Я це згадав, коли прочитав інтерв'ю народного депутата Ганни Герман, колишньої заступник голови Адміністрації Президента, в якому вона скаржилася на репресії, що обрушилися на представників її політичної сили після ганебної втечі їх боягузливого сюзерена Віктора Януковича. Власне, падіння володарів завжди знаменувало незавидну долю їх відданих васалів, але мене ця тема зацікавила в іншому плані. О "страшних репресіях" ми вже чули в 2005 році, коли на гребені гасла "бандитів у тюрми!" прийшла до влади команда Віктора Ющенка, і мас-медійний простір заповнилося стогонами адептів Партії регіонів, які потрапили під роздачу. І чим це скінчилося? - Все швидко домовилися, і восторжествував девіз кота-примиренців Леопольда: "Хлопці, давайте жити дружно!", І тепер уже спільно наші політикани зайнялися тим, чим звикли займатися з блаженних часів початку суверенності, тобто, розкраданням загальнонародної власності, що опинилася в руках як нових, так і старих пройдисвітів. По суті, саме це призвело до безславного кінця помаранчевий рух, адже загальновідомо, що коли чесні люди йдуть на угодовство з злодіями, вони всі разом стають злодіями, а ніяк не навпаки. Вражають приклади, наведені Ганною Герман. Вона розповіла, що активісти Майдану спалили у Львівській області будинок її матінки: "Кинули в нього коктейль Молотова. Це був дуже скромний будинок, який не спалили німці під час війни, а зараз він знищений", - зауважила мучениця нового режиму, прирівнявши власний сімейний збиток зі всенародної бідою, а попутно - нову владу з німцями ... Повалений НЕ топчуть - говорить народна мудрість. Не хочу, щоб у читача склалося враження, що автора цих рядків сильно порадувала зникла з обличчя регіоналки зарозуміла посмішка, а її нинішня риторика втратила повчально-глумливі нотки. Навпаки, щире співчуття до ближніх чулося в пасажі, коли вона нарікала на те, що в дні Майдану до Верховної Ради було важко пробитися. "Депутата-регіонала Яна Табачника в один із днів просто побили біля порога парламенту. У нього був колосальний стрес - емоційний, моральний. Він дзвонив мені потім ввечері, людина, якій скоро 70 років, плакав, як дитина", - сказала вона. Ось на цьому хотілося б зупинитися докладніше. Щодо того, що Табачника побили, ніхто не повідомляв, крім Ганни Герман. Це не дає права їй не вірити, але фраза: "У нього був колосальний стрес - емоційний, моральний" - говорить сама за себе. Тобто прямого побиття, із супутніми фізичними травмами, швидше за все, не було. Ну, хіба що, отримана зопалу ляпас. Звичайно, і цього цілком достатньо, щоб розладнати будь-якого літньої людини. Наприклад, якби мене перехопили поблизу місця роботи і - ні за здорово живеш! - Змастили злегка по фейсу, знайомому сотням моїх друзів у Фейсбук, можливо, і я б розплакався, ділячись таким приниженням з близькою приятелькою. Але я - це я, колишній вчитель і директор школи, начебто не забруднивши за останні два десятки років членством в одній з українських партій-клонів, заточених на особисте успіх своїх членів. А Ян Табачник - прекрасний музикант, улюблений мільйонами українців за свою незрівнянне майстерність - сьогодні виступає у невластивій цього маестро ролі - депутата від партії, гідною занесення до Книги рекордів Гіннеса за вражаючі успіхи в розграбуванні власного народу. Його "золотий акордеон" давно замовк, і якщо чути сьогодні - то лише на щорічних посиденьках для новоявленої знаті під гучною брендом: "Честь маю запросити!", де серед відомої публіки миготять всякі пройдисвіти, заодно з прокурорами, Лаба на роялі незабутню "Мурку", яким в пристойних будинках прийнято відмовляти. Ясна річ, членство в прохідній частині списку Партії регіонів під високим 18-м номером дісталося відомому музиканту не просто так. Наявність в політичних рухах людей з гучними прізвищами привертає до них голоси шанувальників, але мені цікавіше інше: а що тягне до депутатських мандатів особистості, цілком відбулися на інших теренах? Сформулюємо простіше: навіщо той же шановний Ян Табачник, зайнятий різнобічними бізнесами, включаючи нашумілий розкішний готель типу скандального "Гнізда голубки" в Закарпатті, вступав у Партію регіонів? Чи не для того, щоб більш успішно розвивати свої прожекти, отримуючи всюди зелене світло загальної підтримки? Або знайдеться наївний, який вважає, що він це зробив в надії на здатність саме Партії регіонів - забезпечити народу України благо й успіх?! Не знаю, не знаю ... Зате добре пам'ятаю його промови про небувалі бізнес-успіхи президентського синка, призвичаїлися при улюбленому таткові безупинно клепати гріш. І пояснення цьому феномену - виключно в площині неабияких здібностей і працьовитості нащадка. А ще - глибокодумні порівняння тяжких випробувань, що випали на долю Віктора Федоровича, з життєствердною місією Мойсея українського народу ... Цікаво у нас виходить: мільйони українців, які пізнали на своїй шкурі відкритий грабіж присмокталися до влади упирів - добре в темі, а наш бізнесмен- політик, в простоті душевній, нічогісінько про те не відає! То чи варто дивуватися і сильно засмучуватися, коли тебе, зараховують до прагнуть "мати все, але щоб за це нічого не було", відзначили, незважаючи на вік, гучного ляпасом! Пишу це з важким серцем, так як багато чув, яку реальну допомогу дитячим домівках, сотням кинутих діточок, надавав зі своїх коштів ця людина. І все ж не можна, навіть із самих добрих спонукань, зв'язуватися зі скверною - це і є той болючий урок, який він отримав при вході до парламенту. Більшість українців, як і автор цієї замітки, сподіваються, що жертви Майдану не марні, і суспільство пройде живуще очищення. Але це може відбутися лише за умови, що нове керівництво країни не стане "домовлятися" із своїми попередниками (або шахраями у власних рядах!) І забезпечить їх відповідальність за законом. Знову "жити дружно" - це повернутися на вихідні предмайдановскіе позиції, які загрожують країні повним крахом. У виборі: "жити дружно або чесно", коль те й інше в наших умовах неможливо, пріоритет повинен бути за останнім.