Михайло Гросуляк. Колоритне інтерв'ю

Михайло Гросуляк, 53 роки, власник мережі "самогонна ресторація".

Відео дня

Народився в селі Вигода на Тернопільщіні. У профтехучіліщі здобув фах монтажника-висотник. Три роки працював на будівніцтвах заводів у центрі та на сході країни. Служив на Дніпропетровщині - був командиром танка. За перебудови ночами плів макраме й робів Вітражі. Чотири Місяці оздоблював санаторій "Товтри", через це має алергію на пилок Із ниток. Основний капітал здобув 1994-го, встановлюючі в городе автомати з розливу газованої води. Тоді ж Придбай у Тернополі кафе, де працював за барною стійкою. Заразитися его мережа ресторанів "Самогон ресторація" налічує Чотири заклади. На власній фермі розводить курей, кіз та овець.

Автор патентів на печі для випікання піці.

Зібрав колекцію з прежде сотні самоварів та кількадесят сорочок Із борщівською вишивкою XVIII століття. Має Позашляховик Hummer и Toyota, три велосипеди, Французького бульдога Жеку, йоркширського тер'єра Марту й кота Мурчика. Одружений, батько двох Синів и доньки.

Перша задумка заробітку булу в Глибока дітінстві. Злов раку, кинувши его в тазик, а тато, коли косив, упіймав зайця. Ще Хотів щура зловити, правда, ВІН кусав за руку. Односельці малі приходити й платіті по 5 копійок, аби посмотреть на мій звірінець. Тоді заробіті НЕ удалось. Заразитися планую Відкрити кафе "Ноїв ковчег", де Було б кожної тварі по Парі. Може, так давню мрію Реалізую. Мої батьки були рабами. Щоб вігодуваті нас п'ятьох, смороду так працювать, что світа божого НЕ бачили. Якби НЕ татов сітка й риба, что ВІН нею ловив, - жили б напівголодні. Для мене бідність - прінізліва. Шляк трафляє від слова "халява". Від бажання задурно Щось комусь дати або мати. Нащо розповсюджуваті ОТУ гуманітарку? Це Робить людей ще біднішімі. Краще організуваті "літучку" та їздіті по селах учити людей бізнесу, вчитува, як заробляті, як майструваті Щось руками. Щоб не чекає, доки з'явиться іноземець, Щось зробім тут, а ми будемо в нього рабами. Я допоміг 30 підпріємцям по Україні Відкрити свой ??бізнес. Ніякого франчайзингу - це ярмо на шию. Просто поділівся досвідом, бо шкода з ним поміраті. Оце я розумію - благодійність. Наші Інститути вчаться невідомо чого й невідомо для кого. Я своим дітям сказавши, что за протирання штанів у вузі платіті не буду. ПІШЛИ НА роботу, а потім закінчувалі заочно. Люблю самогон. Колись тато гнав Із буряка - така самогонка булу, что від неї бурачанка на Голові росла. Заразитися моя улюблена - та, что гонить один мій знайомиться дід на Закарпатті з різнофруктів. Спиртного з магазину боюся - то бодяга. Збирай книжки Зі старими рецептами, мені їх бомжі з Усього Тернополя зносять. Донька каже: "Нащо тобі то - в інтернеті всьо ж є". А нема! Читаю, як за Сталіна, за Хрущова готувалі - ЯКЩО кухар не по рецепту Зробив, могли розстріляті. А в інтернеті пишуть чортзнащо. Якщо не куплю якогось старого Цвяха - я слабкий. Серед варягів, Звідки ПІШЛИ Київські Князі, Було повір'я: аби попасти на небо, треба померти з мечем у руках. Через те смороду й поставали в бой даже один проти сотні. Колі помирали, їхній язічніцькій бог Тод вітягував шкірного з поля бою за чуба прямо на Небо. Від варягів ідею чуба взяли козаки. Заразитися козаків немає - ми больше свинопасів. То я хоч зачіску в пам'ять про них ношу. Не знаю, Звідки в Моїй Сім'ї то повелося, альо тато теж носів чуба, так Із чубом и помер. Думаю, и я так помру. в армії мені Було Дуже легко. Треба Було міти туалет зубних щіткою. Я - Із задоволений, бо вдома скотарував у стайні, й то мені Було як добрий день. Тато БУВ до мене строгий, до праці нахіляв, а коли лупів - то все село плакало. Я так дітей Вихована и внуків хочу так само. Правда, онуків не дають, бо кажуть, что я - деспот. Смороду плачуть, коли я пріходжу. Кажу: "Яно, Єво, Ходімо гуляти" - "Ні, діду, ми з тобою НЕ підемо". Бо то треба 6 кілометрів пішкі пройти. Тепер Дуже багато граю у футбол, бо в дітінстві НЕ награвся. Просив тата пустити, то ВІН відказував: "Ти з того, Михасю, хліб не будеш Їсти. Від я Тиньков глиною, и ти Стій біля мене". Тато в селі через одну хату збудував, то я в профтехучилище Вже сформованому Будівельником прийшов. Хто Постійно їздить у машіні - буде страждаті на клаустрофобію. Я від авто категорично отказался, Хіба крайній випадок. Маю три велосипе. За 15 хвилин - у Любій точці Тернополя. У нас же місто Тільки для такого транспорту й призначеня - паркова зона, набережна. Це ж фантастика, а ми позакріваємося в тихий унітазах и сидимо в них. Я Зробив бі концтаборі для молодих тунеядців. У нас молодь хоче удовольствие, а цеглу Ніхто НЕ хоче таскаті. За телевізору пропагують бандитів и ментів, бандитів и ментів - а де ж людина праці? Моя кастелянша з Буковеля каже: "Міша, та нашо ви Вистава ті борщівські сорочки? та зніміть їх, бо ходять Щось Росіяни з пригнути голову ". Та так и треба! Хай знають, хто старший брат. Сорочки ж XVIII століття. Один поляк, з яким я разом гендлював, сказавши розумну фразу : "Старайся годувати людей, бо буті чі сподні можна зашита, а Їсти треба три рази на день". Мені це запало в голову - того й відкрів ресторанний бізнес. Щастя дається тім, хто Багато трудитися. Отой дід, что самогонку гонить, каже просту фразу: "єслі шото дєлать - шото будєт, єслі нічєго нє робити - нічєго нє будєт". Із усіма Компаньйон, з Якими робів бізнес, починаєм Із того, что обговорював - як будемо розходітіся вкінці. Залишити за кордоном думав один раз. поїхав у Барселону, и вже сподобалося мені Сміттєзвалище - там булу купа цікавіх промов. І мій син Сашко, тоді ще малий, такоже каже: "Давай позбавимо тут, Яке тут життя інтересне". Йому гамбургери сподобалися. А ми тоді в Україні Вже начали розвіватіся. І я сказавши сінові: "Можемо лишитися тут, альо наш удєл буде - Сміттєзвалище". Поїхали назад. Їжджу на Схід України набіратіся агресівної працездатності - там така ніщета. Нездале суспільство в Европе. Такі ситі. Наркомани. Голубими поставалі. Ситий кіт мишей НЕ ловити. Від нудьги вмерти можна. Нема злості, нема драйву, нема кого на хер послати. У Україні вставши зранку - тобі три рази послали, ти когось. У нас цікавіше, кров ціркулює краще. Зав'яжі очі англійцеві, дай Йому огірок, м'ясо - ВІН НЕ зрозуміє, что їсть. Так и живуть. Ті, чім харчуються, смаку НЕ має - треба кетчупом або гірчіцею здобріті. Отець Андрій, парох місцевої Кафедри, - кращий друг. Годиною Буває якась проблема, а ще криза СЕРЕДНЯ віку добіває, заб'єшся в кут, як собака побитий, - ВІН це відчує и дзвонить. Люблю в Лазней Громадську ходити - там УСІ голі й Рівні, як на цвинтарі. УСІ мої вдалі справи мені насніліся. У таких випадка Буджу дружину, кажу: "Вставай, Таню, зараз розкажу, что маю завтра робити". Я заздрю ??бі таким трудоголікам, як я. цілеспрямованість - найважлівіша рису у наш годину. А то почти ВСІ в інтернет дівляться - їм там заглушати голову інформацією, смороду не знають, Що з нею делать. На 35 років Спільного життя нам Із дружиною купили путівку на Мальдіви. Я до сих ПІР НЕ нажаліюся. Підводний світ сподобався, альо рахувать Дні, доки додому повернусь. Нудно. Більше подобається працювати - тоді й відпочіваю. Надто я добрий Господарник, щоб зіпсуваті свое имя політікою. Сплю в кімнаті под відкрітім небом. Прокідаюся - Ведмедиця весь годину у ногах. Про п'ятій ранку Жуків починаю струшуваті - добра зарядка. Если ми будемо забагато перейматіся харчуванням, что влада краде, - нам Із революційніх майданів НЕ сходити. А комусь же треба хліб вірощуваті, комусь людей годувати. Про владу менше треба думати - менше будеш злий. Та, врешті, чи не така та влада погана - подівіться, Які машини вулицями їздять, Які молоді люди в тихий машинах. Я, коли священику сповідаюся, кажу, что податки пріховую.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...