Зараз душа Києва втрачається - фотограф Сергій Рістенко

Сергій Рістенко - відомий український фотограф, який уже більше п'яти років захоплюється мобільною вуличною фотографією. За його аккаунтом в Instagram, де він публікує портрети перехожих і неповторні міські пейзажі, стежить понад 27 тисяч передплатників.

Народився Сергій в Одесі, але з дитинства живе у Києві. Займався репортажною зйомкою, а останні 13 років працює кастинг-менеджером і комерційним фотографом у відомому продакшні Radioaktivefilm, який створює кліпи для іноземних артистів.

Зацікавившись стріт-фотографією, Сергій Рістенко більшу частину своїх знімків присвячує Києву, але не оминає Одесу і Львів. Рік тому разом з другом Владом Василькевичем за допомогою дрона почав знімати Київ з висоти пташиного польоту.

Про вуличну фотографю, відмінність киян від львів'ян і душевних одеситів, любов іноземців до Троєщини у Києві та багато іншого - в інтерв'ю Сергія Рістенка для CityOboz.

Про мобільну фотографію

Я почав займатися вуличною мобільною фотографією з кількох причин.

По-перше, це зручно, адже смартфон завжди під рукою. Тобі не треба носити за собою величезну камеру і купу об'єктивів. Вся твоя станція, грубо кажучи, розташована в одному телефоні. По-друге, це маскування. Уявляєте, ви заходите в трамвай і бачите розкішних уркаганів. Яка буде їхня реакція на те, що ви дістали фотоапарат, починаєте в них прицілюватися і стріляєте? Тут два варіанти розвитку подій. Перший - вам потрібно мати КМС з боксу і бігу. Другий - це довга розмова з вилученням фотоапарата.

Тому телефон зручний тим, що він особливо не привертає увагу, і ти можеш підійти до об'єкта практично впритул, тобто бути поруч із ним. І ось у вуличній фотографії мені дуже подобається, коли знімки зроблені не на телеоб'єктив, де ти стоїш за 200 метрів, а ти безпосередньо перебуваєш у гущі тих подій. Це важливо.

Наприклад, під час Майдану я з собою принципово не брав фотоапарат, тільки телефон. По-перше, це дозволяло мені переживати, відчути те, що відбувається. По-друге, я знімав без привернення уваги.

Читайте: Київ з висоти: опубліковані неймовірні фото

Про реакцію незнайомих людей на зйомку

Щоб фотографувати незнайомців, треба бути комунікабельним. Я вважаю, що з цим у мене все добре. Мені, наприклад, подобається знімати людей похилого віку, тому що мені цікаво послухати історії, які вони розповідають. Але найчастіше, коли ти вже просиш їх сфотографувати, вони стають неприродними. Вони дуже не люблять цього, відразу стають скутими і соромляться.

Як це зазвичай відбувається: спочатку я "таємно" знімаю людину, потім заводжу з нею бесіду і вже після цього я пропоную її сфотографувати. І тут мені цікавий вже сам момент - буде людина такою самою, як і до того, як я її розговорив, або ж інакшою, скутішою.

Зараз з'явився попит на друк моїх робіт у великому форматі. І знімки, зроблені на телефон, для цього вже не підходять. Тому я намагаюся частіше фотографувати на камеру. Я створив умови, максимально наближені до iPhone, але якість у мене тепер стала кращою.

В якийсь момент я перенаситився вуличною фотографією. Коли ти постійно знімаєш одне і те саме, ти перестаєш отримувати задоволення від процесу. Ти робиш знімок, може навіть і непоганий знімок, але ти робиш це настільки автоматично, і вже всередині тебе цієї миті нічого не запалюється. Це перший дзвіночок, що треба зупинитися.

Зараз мені дуже цікаво знімати з дрона. Я відчуваю, що у мене до цього є порив, вогонь у грудях.

Про знищення київського шарму

Свого часу я дуже багато вивчав історію Києва. Мені до душі, який він був у 90-х роках минулого століття.

У порівнянні з великими столицями, скажімо, Москвою, Київ трошки сприймався як провінційне місто. Але в цьому і був його шарм. Він був затишний, зелений. Мені здається, все було душевним. Я суджу за знімками, за якимось розповідями, які я читав у мемуарах.

Зараз, звісно, цей шарм втрачено. Люди, по-перше, стали іншими. По-друге, зараз ведеться хаотична забудова, знищення старих будинків і вулиць. Місто з такого душевного стає типовим дивним мегаполісом, де поруч з якимось історичним маєтком вже звели десять 25-поверхових свічок.

Все знищене. Душа міста втрачається. Якщо раніше ми говорили, що Київ історичне місто, то зараз ми не можемо продавати його туристам як історичну столицю, тому що показати особливо нема чого. Навіть за останні кілька років старих красивих місць на Подолі стало набагато менше. Я навіть за своїми фото суджу. І ми можемо продавати Київ як місто найдивовижніших балконів, найнесподіваніших парковок, найдивовижніших будівництв. Ось як говорили раніше, Київ - зелена столиця. Ми і є зелена столиця, але тільки завдяки будівельним парканам.

Читайте: "Ви часто не вірите в себе": чеський дипломат про життя в Україні

Про улюблені місця у Києві

Мені дуже подобається Рибальський півострів. Це місце, яке завмерло у 70-80-х роках минулого століття. Там все інше, навіть люди. Це таке законсервоване під ковпаком місце. Ось той, хто скиглить, що він мріє повернутися до Радянського Союзу, - welcome. Там, по-моєму, один автобусний маршрут ходить. Ось туди можна приїхати, день пожити серед всіх і зрозуміти, чого ти хочеш.

У моїй голові це таке класичне індустріальне гетто. Гуртожиток, підприємство, цей міст, "хрущовки" і гастроном, де продаються тістечка з дитинства. Картопля, їжачки, грибочки - цього вже ніде не знайти, а там працівники "Ленінської кузні" "кують" у гастрономі це печиво і тістечка. Це прикольно.

Також я дуже люблю гуляти під Московським мостом з боку лівого берега. У мене це місце пов'язане зі спогадами з дитинства. Був такий фільм "Джонні-Мнемонік", де в далекому майбутньому під зруйнованим мостом живуть люди. І я пам'ятаю в дитинстві, коли я вперше потрапив під Московський міст, у мене були саме такі асоціації. Зверху проносяться машини, такий жвавий рух. А внизу - ліс, тиша, якийсь інший, мені здається, плин часу. Мене в дитинстві це вразило.

Я дуже часто люблю туди просто приїздити на велосипеді. Під міст, насправді, дуже мало людей доходило, а частіше не доходило. А там дуже гарний піщаний пляж. Я собі уявляв завжди, що, якщо поставити два шезлонги і парасольку, ти можеш робити фотографії не гірше, ніж з якихось Сейшельських Островів.

Але найулюбленіші місця Києва у мене - це Поділ і Оболонь.

Якось увечері ми з дружиною каталися на велосипеді Подолом. Був літній тихий вечір, і якийсь хлопець грав на піаніно біля Андріївської церкви. І так красиво грав, що ми просто зупинилися послухати. Мені це місце саме так і запам'яталося. Тепер, навіть якщо я вдень або вранці приїжджаю, я все одно бачу цей прекрасний вечір.

Люблю Замкову гору. Там у мене свої спогади. Наприклад, ще у шкільні роки я займався археологією. І коли траплялися обвали на Замковій горі, там можна було знайти багато речей часів Київської Русі. Дуже цікаве душевне місце.

Поділ мені частково Одесу нагадує. І навіть не через планування, а через людей і атмосферу. Є кілька дворів, потрапивши в які ввечері, можна спокійно сказати, що ти в Одесі.

Читайте: Дуля під черевиком і сонячний годинник: п'ять секретів Києва від екскурсовода

Як знайти необхідний ракурс

Коли я знімаю людей, доводиться робити багато кадрів. Часто буває, що якісь мікроемоції на обличчі людини або рух, вирішує долю всього знімка. В пейзажній фотографії роблю менше кадрів. Але у всьому цьому у Києві особливо важливий, як мені здається, ракурс, точка зйомки. Я подорожую по тих самих місцях, де ходять інші і роблять тисячі фотографій. Якщо я їду в нове місце, я дивлюся, що там вже відзняли.

Перше, що я не дуже люблю, це повторюватися. Мені здається, фішка в тому, що ти робиш свій унікальний контент. Це вже справа художнього смаку. Як ти бачиш це місце. Бачиш його індустріальним або, наприклад, таким, що квітне і пахне. У кожну пору року, як і в різний час доби, будь-яке місце виглядає по-різному. Я дуже люблю світанок. Захід сонця мені теж подобається, але на нього рідше потрапляю через роботу.

Ранній ранок люблю через режимне світло. Світло тоді дуже м'яке, дуже гарне і дає довгі тіні. Вдень не дуже люблю знімати, тому що жорстке світло і жорсткі тіні виглядають не дуже цікаво. Часто буває, що звичне місце через світло виглядає настільки незвичайно, що люди дивуються і не впізнають локацію.

Про душевну плівкову фотографію

Я вчився фотографувати на плівку. І мені здається, що плівка організовує людей. А цифра певною мірою тебе розслабляє, адже ти можеш фото регулювати за світлом завдяки кількості знімків. Часто люди, які завжди знімали на цифру, дивляться на плівковий фотоапарат, як баран на нові ворота, і кажуть: "Як? Це я маю у голові подумати?". Адже ціна помилки - це твоя плівка. І тоді у деяких людей стається колапс.

Щоб тримати себе в тонусі, я регулярно фотографую на плівку. Можливо, цей знімок не такий класний за кольором, як цифровий, але для мене він душевніший. Щоб фотографувати сім'ю душевно, я часто знімаю близьких на плівку. І водночас тримаю свій мозок у роботі.

Кожен фотоапарат потрібен для певної мети. Для комерційної зйомки я використовую цифрову камеру. Якщо знімаєш для себе, то цілком згодиться iPhone. Якщо знімеш те саме старе місто, то можна взяти плівку. У таких фото є щось невловиме. Мені дуже подобається.

Про роботу та любов іноземців до Троєщини

У Radioaktivefilm я вже 13 років працюю кастинг-менеджером. Підбираю акторів на проекти і зйомки. Але паралельно я займаюся і комерційною зйомкою. У минулому році з найпопулярнішого, що Radioaktivefilm знімав, - це кліп для Coldplay. Зараз ось фільм знімаємо.

Я люблю свою роботу. Якщо ти не любиш свою роботу, ти не можеш на ній 13 років працювати, якщо це не завод якийсь. Я дуже люблю спілкуватися з людьми. У нас вся робота побудована на комунікації. Звісно, люди різні трапляються. Бувають цікаві і гарні, з якими ми за довгі роки добре здружилися.

Зараз здебільшого всі сервісні проекти знімаємо для Заходу. І у них настільки несподівані сюжети та ідеї бувають, що працювати дуже цікаво.

Іноземці вибирають Київ через дешеві зйомки, незвичайні локації та хорошу якість. Ми знімаємо на тому ж рівні, що і західні продакшени. Але в першу чергу їх приваблює ціна і місце. Наприклад, кілька років тому ми працювали над проектом Паоло Нутіні "Iron Sky", який знімав Деніел Вульф. Він вважається одним з кращих у світі режисерів. До речі, знімає він на плівку і не любить працювати з професійними акторами. Тому ми знімали справжніх людей - бомжів, ромів та інших. І ось Деніелу Вульфу дуже сподобалася Троєщина, її пустирі, околиці і різні занедбані будівлі.

І після цього кліпу у нас була просто неймовірна кількість запитів, багато замовників хотіли знімати там, де знімав Деніел Вульф. Їх приваблює радянський модерн. Наші футуристичні будівлі.

Про відмінності Києва від Львова і Одеси

Одеса - припортове місто. Можливо, воно і провінційне, але там є море. Як на мене, це мегаплюс, який вирішує всі питання. Коли тобі добре, ти йдеш на море. Якщо тобі сумно, ти йдеш сумувати на море. З Києвом порівнювати якоюсь мірою складно. Тому що Київ - це величезний мегаполіс, куди стікаються всі люди.

Коли я востаннє був у Львові, мені він дуже сподобався. Я навіть захотів переїхати туди жити. Є таке слово "чемний". Львів набагато чемніший, ніж Київ. І люди приємніші.

Читайте: Відомий фотограф показав приголомшливі знімки Львова

Але жити в центрі Львова я б не хотів. Це реально такий кам'яний мішок. Ідеальне для мене місце - біля Стрийського парку. Там би я оселився. Коли у тебе біля будинку величезний парк, це офігенно. Ти собі вийшов, можеш прогулятися, побігати, покататися на велосипеді. І приємніше прокидатися не під крики п'яних туристів, а під спів птахів. Я великий любитель тиші. Мені подобається спокій.

Я дуже люблю архітектуру Львова. І завжди ставлю це місто як приклад. Слава богу, що не проср*ли, як у Києві це дуже успішно зробили. У Львові вони зберегли колишній шарм і видно, що потихеньку відновлюються будівлі. Візьмемо ті самі вивіски. У Києві заведено вважати, що хороша вивіска - це та, яка займає весь фасад, а в радіусі 200 метрів навколо неї має бути велика кількість вказівників. У Львові ж все вирішили дуже грамотно і правильно. Звичайно, у Києві є такі пориви, але перемогти жлобство можна тільки фінансово-силовими методами.

Візьмемо навіть історичний будинок, в якому живу я. У ньому забудували арку, затягли фасад чорним склом і вважають, що це класно. Але все, історичний будинок зіпсований. І влада каже, що нічого з цим зробити не може. Те ж саме було з паркуванням на тротуарі. Раніше, коли я виходив з дому, завжди впирався дверима в бампер машини. Коли прийшло розпорядження КМДА, що не можна тут паркуватися, нам пообіцяли поставити півсфери. Але так цього і не зробили. У підсумку ми з мешканцями самі їх купили. І все одно знаходяться розумники, які намагаються заїхати на півсфери. Це мої улюбленці, тому що їх забирає евакуатор.

За відчуттями, мені здається, що хамства у Києві більше, ніж у Львові. Там якось спокійніше, люди нікуди особливо не поспішають, але при цьому все затишно, красиво. І що найголовніше, у Львові не знищується центр, як у нас. Вони тепер реально можуть його продавати як історичне місто. А Київ з історичної точки зору знищений. Нам потрібно робити ребрендинг. І вже на герб Києва не каштани ставити, а "модні" балкончики, обшиті вагонкою. "Цар-балконів" вистачає. Пройдися по центру, і відразу буде видно, де цар, а де холоп.

Про душевних одеситів

Якщо у Львові живуть чемні люди, то в Одесі - душевні. У Києві мені, наприклад, не вистачає Привозу. Тут я Привоз замінюю Житнім ринком. У мене скрізь є свої люди, до яких я можу прийти, просто поговорити про життя і зробити покупки.

Ще в Одесі мені дуже подобаються місцеві дворики. У мене це пов'язано з дитячими спогадами. Я дуже люблю одеську архітектуру, атмосферу біля моря. Одеські люди нікуди не поспішають. Ніколи. Коли ми приїжджаємо в Одесу зі зйомками, я завжди попереджаю наших хлопців, щоб не дзвонили раніше 9-10 ранку. Люди просто не зрозуміють, чому ти дзвониш їм о 8 ранку і запитуєш про якусь роботу. Там все трішечки інакше влаштовано.

Але є риса в одеситів, яка мені не дуже подобається. Вони намагаються на всьому заробити. Але роблять це красиво. Одеський обман - це коли тебе грубо "розвели" на гроші, а ти не ображаєшся, ти щасливий, що віддав ці гроші. Ще одна біда Одеси в тому, що ціни ростуть, а якість послуг не змінюється.

Про зйомки з дрона

Зйомкою з дрона я займаюся вже рік. Спочатку ми разом літали з моїм напарників - Владом Василькевичем. Це мій хороший друг. Він знімав на iPhone, я знімав на iPhone. Як би це смішно не звучало, але ми познайомилися в інтернеті, мені просто сподобалися його фотографії в Instagram.

Цього року взимку у мене з'явився свій дрон, і тепер ми знімаємо паралельно. На ті роботи, які ми зробили разом, у нас спільне авторське право. Гроші від продажу таких фотографій ми ділимо навпіл, по-чесному. Я знаю, що він мене не обдурить, і я його не підведу. Так ми і працюємо. Зараз стали більше фото просити для оформлення офісів або якихось путівників. У цьому плані у нас все добре.

Мені подобається знімати на дрон. По-перше, ти фотографуєш з точки, з якої не можеш побачити Київ на власні очі. По-друге, такі фото я розділяю на дві категорії. Перша - це панорамні знімки. Київ, який всі впізнають. Але у цього жанру є свій мінус - він не подобається іноземцям.

А друга категорія - це геометрія, яку ми шукаємо в різних місцях, будівлях або мостах. Зверху вони виглядають абсолютно інакше. І ми дуже любимо шукати ці геометричні малюнки або лінії. Фотографії виходять дуже незвичайними. Подібний жанр користується популярністю серед іноземців. Такі роботи і купуються частіше, ніж панорами.

Про листівки

Кілька років тому я став друкувати листівки. І мені дуже сподобалася ідея, яку я побачив у Відні. Там вони продають фотографії конкретного району. І я подумав, що у нас у Києві всі намагаються знімати щось монументальне, наприклад, Києво-Печерську лавру, Андріївський узвіз або Майдан Незалежності. Але чому ми оминаємо Оболонь або Поділ?

І я вирішив надрукувати кілька серій листівок, серед яких добірка фотографій Оболоні, Подолу, київських світанків і чорно-білі знімки, а перед Новим роком ми з Владом зробили набір листівок з дрона. Магазини, які з нами співпрацюють, кажуть, що на це є попит. Наші листівки вигідно відрізняються від того продукту, що у них продається. Ми ставимо досить демократичні ціни. Але у мене завдання не заробити на цьому. Відбив друк і слава Богу. Мені подобається створювати локальний продукт.

Раніше CityOboz опублікував дивовижні фотографії курортної Затоки, зроблені з висоти пташиного польоту.