Блог | Коли є план, стає простіше

Всі історії з п'янками, тусовками, віскі до ранку і безсонними ночами закінчуються рівно тоді, коли в житті з'являється конкретна ціль.

Я коли звалила на два місяці в Нью-Йорк, реально не розуміла, навіщо це роблю. Перші два тижні люто накривало депресією. Ходиш по великому місту і розумієш, що ти ніхто і звати тебе ніяк. Тобі от уже 28, а нічого конкретного в житті не досягла. Не вийшла на подіум в нижній білизні, і люди не просять автографи на вулиці.

А якщо от серйозно, то на питання, яке я часто задаю своїм героям реаліті-шоу "Чим ви пишаєтесь в своєму житті?" у мене самої відповіді немає.

Спочатку було дуже стрьомно, бо виявилося, що Нью-Йорк абсолютно не моє місто. А якщо НЙ не моє, і Київ не моє, і Барселона не моє, то де ж тоді ті чуваки на тарілці, які за мною прилетять і скажуть "Крихітко, ти просто помилилася Планетою, давай з нами, ми тебе підкинемо"?

Але чуваки так і не прилетіли. Тож, за два місяці пройдених десятків кілометрів по нью-йоркським вулицям (у пошуках чуваків) вибору у мене не залишилося. Натомість в голові потроху яснішало. І чуточку ставало зрозуміліше, навіщо я тут, і що б хотілося робити для того, аби відчути себе нормальною і щасливою.

Власне, зрозуміла я навйважливіше - сенс полягає в тому, що немає ніякого сенсу. Я не повинна рвати на шматки небеса і постійно доводити те, що я сильна, я талановита, я там щось можу. Нормальна я. Не сильна і не талановита, звичайна собі людиноподібна істота, як і всі. Зірок з неба не хапаю.

Але було б добре відкрити свою справу, творити добро і рухатися в бік реалізації класних ідей.

А потім прийшли ідеї. Далі я думала над тим, чого мені не вистачає для їх реалізації. Не вистачало тверезості і розуму. І тоді я зупинилася.

Я почала прокидатися рано, снідати вівсянкою і чаєм, а увечері, замість того, аби неістово десь тусуватися, взяла за звичку працювати над своїми власними проектами. Я умудрилася в Америці нормально так схуднути. Не есочка, але теж ніччьо так. Я погодилася на хорошу роботу і чітко розумію, чому я зараз тут, на цьому місці.

Я почала цінувати свій час і своє здоров'я. І подумала про те, що для мене важливо прокидатися зранку красивою, задоволеною, без думок "Обожеее, що це вчора було і навіщо?". Потихеньку підв'язкую з усіма шкідливими звичками і хочу більше конструктиву. Хоча трохи вина завжди в поміч і на користь.

Коли є хоч якийсь план, стає простіше. І це "простіше" заключається в тому, що реалізація плану потребує невйїбенних зусиль. Звісно, мені б дуже хотілося пропити і протусити свою прекрасну молодість. Власне, цим я і займалася останні декілька років. Але тато мій не бізнесмен, мама не депутат, гроші мені доводиться заробляти самій. І якби не цей, ненависний мені Нью-Йорк, можливо, я б так нічого і не усвідомила.

Варто просто жити, тихо і спокійно жити. і проектувати свої маленькі, персональні ракети в космос. Тихенько так проектувати, без паніки і поспіху.

Публікація взята з Facebook-сторінки Оксани Шаварської.