Блог | Пекло називається "Київ Пасажирський"

Вчора була на київському вокзалі. Київський вокзал - це місце, де в мене починає так скавуліти душа, наче її ріжуть.

Із покон віків ясно, що вокзал - це місце не для людей. Особливо та його частина, де приміські каси. Бо, наприклад, в приміщені приміських кас немає місця, аби людина могла сісти. У величезному приміщені тупо немає жодної лавки, на вулиці біля тих кас - теж. Тому якщо тобі треба зі своїми сумками десь сісти - стій. Вокзал - це місце не для людей.

Підозрюю, лавки спеціально не ставлять, аби безпритульні не влаштовували там постійне місце свого проживання. А на інших людей пофігу, бо то не люди. Якщо ти їдеш сполученням Київ-Фастів, Київ-Козятин чи Київ-Жмеринка, знай, ти не людина, можеш і постояти. Хєр тобі, а не лавки. Насидишся в своїй смердючій електричці.

Безпритульні і алкоголіки із цієї ситуації виходять простіше - вони тусуються прямо на асфальті під вокзалом, бо там при бажанні не тільки посидіти, а і прилягти можна. Дивитися на все це важко і боляче.

Це все реальність, яку я б воліла не помічати. Але потім в цю мою реальність увірвався вокзал на колесах - Uber, якого я чекала 15 хвилин. Приїхав і спитав "Нал, бєзнал?", кажу "Безнал", він "Тогда я не поеду, мне эти деньги хер знает когда придут, меня такое не устраивает". Ця ситуація підтвердила той факт, що моя реальність в принципі теж дуже так собі, і в ній мудаків вистачає.

В розпачі я розвернулася на 150 градусів і побачила, як якась доросла жінка під забором справляє нужду. Жінка посміхалася. Їй стало легше.

Мені стало гірше. Бо якщо в Києві і є пекло, то воно називається "Київ Пасажирський".

Публікацию взято з Facebook-сторінки Оксани Шаварської.