Блог | "Сьогодні померла твоя вчителька музики..."

Позвонив тато і сказав "Оксана, сьогодні померла твоя вчителька музики..."

Не те щоб я дуже хотіла займатися музикою. Просто в якийсь момент батьки вирішили, що дитина повинна бути музикальною. Ми жили в маленькому містечку, музична школа була через дорогу від будинку, де ми мешкали. Мої заняття коштували 20 гривень в місяць, це були великі гроші, і покинути цю музику я не могла на жодному з етапів, бо тоді б це означало, що гроші, які тато з мамою заплатили до - пропали дарма. А гроші були великі і грошей ніколи не було. Були 90-ті.

Валентина Миколаївна повсякчас виглядала безперечно: вишукані сукні, академічна російська мова - незвична для нашого маленького міста в центральній Україні, завжди ідеальна зачіска. І ще..... перстень у вигляді маленького годинника. Я можу забути усе на світі, але я завжди пам'ятатиму цей перстень, бо він для мене був божественним таймером, який сповіщав, скільки ще часу відведено для моїх мук. Коли вона грала, я завжди дивилася на її руки, я досі їх пам'ятаю. Особливо безімнний палець із цим самим перстнем.

У неї був один із кращих класів в школі - просторий, з роялем. Я досі пам'ятаю, як вона червоною пастою вимальовувала мені великі двійки за невивчений урок і обов'язково обводила цю двійку в кружечок.

Після уроку я заходила за туалет на вулиці і виривала сторінки з щоденника. Бо не дай бог побачить мама чи тато - мені би був кінець. 20 гривень в місяць - це дуже великі гроші. Щоправда, це не мало сенсу, двійок було занадто багато.

Усі вісім років Валентина Миклаївна казала, що я одна з найгірших її учениць. Що я безталанна, лінива і абсолютно не музикальна. Я дуже страждала, але ситуацію виправити не могла - усім серцем ненавиділа фортепіано.

Пам'ятаю, мені було 9, а сестрі усього 3. І я її тягала на ці свої уроки музики, бо не було з ким лишити. І вона в свої три сиділа 45 хвилин на стільці і дивилася, як я граю. Валентина Миколаївна била мене по руках, коли я брала неправильні аккорди або робила помилки в гаммах, і тоді мала починала плакати. Звісно, вона цього не пам'ятає, але для мене це вічні епізоди, непідвладні часу, які врізалися під шкіру на все життя.

Зрештою, коли мені було 14, я закінчила музичну школу. З червоним дипломом. Я уміла і Баха, і Чайковського. Я уміла все, навіть "мохнатий шмєль на душистий хмєль, цапля бєлая, десь там, бляха, в камишах".

Потім мені ще довго снилося, як я піднімаюся по сходах, в той самий клас, притискаю ноти до грудей, і мені страшно. Страшно, бо знаю, що мене будуть бити по руках за неправильно взяті аккорди. І руки будуть сині, Яринка буде плакати, татові і мамі я ніколи про це не скажу, академ зіграю на відмінно і переживу в цей час такий стрес, який не кожний дорослий здатний пережити.

Тато сказав, що Валентина Миколаївна сьогодні померла, по іронії долі, в квартирі, яку я знімаю, стоїть рояль. Я жодного разу не торкнулася клавіш... Земля їй пухом.

Пост взято з Facebook-сторінки Оксани Шаварської.