Цього року Київ чорний, сірий, брудний

Цього року Київ чорний, сірий, брудний, навіть навесні. Як ніколи за день широкі підвіконня покриваються пилом. Тьмяніє все: свіжі обличчя, щойно вимиті авто, білі кросівки до вечора, поділ сукні.

Поділ пахне бітумом, на совість кладуть дорогу біля Дніпра.

Дніпро схожий на нафту. Раніше його блакитна вода відбивала соковиті пагорби, показувала риб у дна, грала у вирах. Тепер він темно-коричневий. Може, навіть назавжди.

Ще є сміття. Сортують тільки на конвеєрі переробного заводу. Ні городяни, ні тимчасово прибулі цього не роблять, мовляв, і так змішають. Сортувати нескладно. Проте всім, крім працівників заводу, незрозуміло і лінь. Звалища ростуть.

Дерева вирубують тисячами. Навіщо-навіщо? Колишня інфраструктура старіє і не справляється. З безкультур'я і міщанства ділки будують все більше в центрі і біля води. Будують не для людей, шанують спадщину рад, будують для статусу і вигоди. Ані нова світова архітектура, ані екологічність, ані зручність або оптимізація простору їх не займають. В центрі всього знаходиться не людина. Не майбутнє. Не розум.

Все-таки про воду. Через розвиток будівництва та безграмотності воду глибоких артезіанських джерел змішують з очищеною хлором водою Десни і Дніпра, в водопровід надходить небезпечне абищо.

У Музеї води запропонували загадати бажання і доторкнутися поверхні акваріума. Якщо японські коропи підпливуть до рук і "поцілують", - збудеться. З групи з п'ятнадцяти чоловік підпливли тільки до мене, причому тричі. Загадати б цьому місту майбутнє.

Пост взятий з Facebook-сторінки Міріам Драгіної .