Подруга Людмили Гурченко розкрила її таємниці

Невідомі факти про дитинство легендарної радянської актриси розкрила її близька подруга.

Людмилі Гурченко в останні дні життя не вистачало допомоги найрідніших і найближчих друзів. Дочка і онука Гурченко вже багато років не бачили свою зоряну родичку.

Подруга дитинства великої актриси - 74-річна харків'янка Елла Варшавська - розповіла про улюблену акторку те, що раніше ніхто не знав.

Елла і Люся були маленькими "знаменитостями" довоєнного харківського дитячого саду, який знаходився в центрі міста. Трирічна Елла володіла абсолютним слухом і вже тоді вміла грати на піаніно, а Люся дуже любила співати.

- О мій талант у садочку дізналися, тому що Люсі дуже хотілося співати і потрібно було, щоб хтось грав. Виявилося, що я вмію, ось я їй і акомпанувала, - згадує Елла Абрамівна. - Люся відразу входила в роль - так заламувала руки, коли співала: "Ой, казала мені мати" із "Запорожця за Дунаєм". Її навіть називали "Музкомедія".

- Люся була дуже незалежна - ні з того ні з сього зникала без видимих ??причин, - продовжує Елла. - І ось вихователька бігає по групах і всюди запитує: "Не у вас чи моя Музкомедія?"

У садку дівчинки провели разом два роки. У воєнні роки сім'я Варшавських виїхала з України, повернувшись тільки в 46-му році. Тоді дівчинки зустрілися знову.

Зустріч подруг сталася на вступному іспиті у музичній школі імені Бетховена.

- Школа розташовувалася в центрі міста, на місці нинішньої кондитерській "Ведмедик", - згадує Елла Абрамівна. - Перед іспитом підійшла до мене дівчинка худенька, вище мене на півголови. Назвала мене по імені: "А мене ти не пам'ятаєш? Я - Люся Гурченко. Ми з тобою в одній групі дитячого саду вчилися".

Не пам'ятаю, кого з нас раніше екзаменували. Потрібно було і плескати, і тупотіти, і відвертатися, коли вчитель натискав клавішу, щоб потім знайти звук ...

Коли оголосили результати, виявилося, що надійшли тільки вони двоє. Людмила Гурченко тоді стрибала від радості.

За словами Елли Абрамівни, в той рік Люся надходила вже вдруге, вперше - в 45-му році - її не прийняли. Можливо, тому, що тоді в приймальній комісії не було їх улюбленої вчительки - Матильди Володимирівни Тафт.

Ця вчителька дуже любила Людмилу, мало не пилинки з неї здувала.

- Матильда Володимирівна просто обожнювала Люсю. Навіть свої бутерброди їй віддавала. Та завжди вдавалася голодна. Люся і не приховує в своїх книгах, що навіть крала на базарі. І я цьому вірю, тому що не було чого їсти, - каже Елла Абрамівна.

Вчителька співу все прощала своєї улюбленої учениці, яка могла місяцями прогулювати заняття. Мабуть, допомагала батькам підробляти виступами на підприємствах, вважає Варшавська.

Мати Людмили Марківни працювала масовиком, а батько - баяністом у Палаці піонерів.

- Але Люся була настільки талановита, що, навіть пропускаючи місяцями уроки в школі, надолужувала все миттю, - розповідає Елла Абрамівна. - Вчителька їй підбирала найкращі пісні. А до закінчення школи Матильда Володимирівна надіслала запит до музичного училища в Москві.

Вона мріяла, що Люся буде оперною співачкою. У Варшавській збереглися знімки, де вони з Гурченко по обидві сторони від вчительки. А на одному з них Матильда Тафт повернулася до Люсі, як би показуючи їй запрошення до Москви.

До речі, в 53-му році Гурченко одночасно закінчила музичну школу імені Бетховена та Українську середню школу № 6 на вулиці Римарській.

Зараз це гімназія № 6. Тут вже не залишилося нікого, хто б пам'ятав Людмилу Марківну ученицею. Але є присвячений їй стенд, на якому її шкільні знімки, вирізки з журналів.

Зберігся клас, в якому вчилася Гурченко. Кілька років тому в один з її останніх приїздів до Харкова вона навідалася до гімназії, прогулялася по коридорах.

Знову подруги побачилися лише через рік після від'їзду Гурченко в Москву.

- Влітку 54-го ми випадково зустрілися з Люсею в тролейбусі, - продовжує Елла Абрамівна. - Відразу кинулися один до одного. Я їй кажу: "А я тебе бачила в кіно". А вона притиснула палець до губ: "Тсс. Тихо". Не хотіла, щоб хтось почув. Це мене приємно здивувало.

А після виходу на екрани "Карнавальної ночі" Харків був обклеєний афішами з Гурченко. Вона й сама приїхала додому з концертом. Вчителька Матильда Володимирівна допомогла їй підготувати програму, адже не виступати же їй було з двома пісеньками з кінофільму про "П'ять хвилин" і "Гарний настрій".

- У дворі будинку Люсі вечорами стояло багато автомобілів - це сини секретарів обкомів, міськкомів, приїжджали свататися, - каже Елла Абрамівна.

Але Варшавська не пам'ятає, щоб Людмила Марківна зустрічалася з кимось у Харкові.

- Я відвідувала Матильду Володимирівну перед смертю. В останній візит вона показала мені журнал, присвячений Люсі. Там була маса кадрів з її різних фільмів. Вчителька показує цей журнал, а я бачу - на обкладинці довга напис: "Моїй коханій, єдиній, незабутньою, неповторною вчительці, якій я всім зобов'язана ..." Загалом, найвищі слова. Я прочитала і кажу: "Так це чудово!" Але бачу сльози в очах Матильди Володимирівни: "Це мені приніс незнайомий чоловік. Я запитала його:" А хіба Люся зараз не в Харкові? "А він відповів:" Людмила Марківна тут, але їй ніколи "". Це була така ляпас ...

Незважаючи на образу, Варшавська дуже переживала в останні дні за хвору подругу, яка нещодавно отримала важку травму.

- У неї років 30 тому вже була зламана нога на зйомках фільму "Мама", - згадує Елла Абрамівна. - Але вона завжди була дуже жвавою, багато бігала. Фізично Люся була добре розвинена. Ні в дитинстві, ні в юності нічого подібного з нею не траплялося. Навіть не пам'ятаю, щоб вона коли-небудь падала. Вона завжди жила сценою, парила на ній, відчувала себе на ній як риба у воді. Мені навіть якось не віриться, що з нею могло статися подібне.

Звістка про смерть Людмили Марківна глибоко засмутило її давню подругу.

- Я завжди прихиляє перед її талантами. Вона була великою актрисою! Її кончина для мене несподівана. Я зараз перебуваю в тривожному стані. Коли я дізналася, що вона зламала ногу, я дуже їй співчувала, але сподівалася, що її вилікують. На жаль, ми майже півстоліття з нею не спілкувалися.

- Ніяково говорити в такий трагічний момент, але після "Карнавальної ночі" вона дуже змінилася - стала амбітною. Напевно, якби ми зустрілися в Харкові на вулиці, то вона б спокійно пройшла повз мене.

- Навіть якщо у мене була можливість прийти на похорон, я б не пішла, бо відчувала б себе там зайвою. Адже вона була з іншого світу, який для мене залишився недосяжним.

За матеріалами: lifenews.ru